«Він був для нас рідним...»: у Кременчуці провели в останню путь воїна Сергія Піскунова

26 травня 2026 р. 13:38

26 травня 2026 р. 13:38

Вічна пам'ять!

Сьогодні, 26 травня, у Міському палаці культури Кременчука відбулося прощання із захисником Сергієм Сергійовичем Піскуновим. Життєвий шлях воїна — це історія людини, яка, попри непросту долю та ранні втрати, залишалася світлою, драйвовою та відданою своїм принципам...

Як розповів офіцер відділу зв’язків з громадськістю (ЦВС) старший лейтенант Костянтин Тригуб, Сергій Піскунов народився 6 квітня 1998 року в Кременчуці. Навчався у колишній школі-інтернаті для дітей, позбавлених батьківського піклування ім. Макаренка (нині — Кременчуцький спортивний ліцей ім. І.М. Піддубного), після чого закінчив ПТУ №5. Неодружений, дітей не мав. У 2024 році був призваний на військову службу за мобілізацією. Служив у званні солдата на посаді гранатометника стрілецького відділення.

Сергій загинув 24 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання по захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності, в районі населеного пункту Стара Сорочина Суджанського району Курської області. До цього часу він вважався зниклим безвісти.

Його батьки вже померли, а в скорботі лишилася цивільна дружина...

Для колективу Кременчуцького спортивного ліцею імені І.М. Піддубного кожен вихованець — це частина великої родини. Заклад, який у роки навчання Сергія функціонував як школа-інтернат імені Макаренка, став для нього справжнім домом.

Директор ліцею Олександр Кириченко з глибоким болем розповідає про трагічну долю випускника Сергія Піскунова. Він розповів, що хлопець виховувався в інтернаті як дитина, позбавлена батьківського піклування, і для нього, як і для багатьох інших вихованців, заклад став справжнім домом, а педагоги — найближчими людьми, які замінили маму й тата.

«На превеликий жаль, сьогодні ми проводимо в останню путь нашого вихованця — учня з числа «статусних» дітей, позбавлених батьківського піклування, які в силу складних обставин потрапляли до закладу через проблеми в родині.

До таких вихованців належить і Сергій Піскунов.

Доля склалася так, що він потрапив до нашого інтернату в 4-й клас і закінчив повний курс до 11-го класу. Був хлопцем, який поводився прилежно, зразково, жодних зауважень не було. Займався спортом, був членом збірної команди інтернату (тоді ще ім. Макаренка). Навчався, дуже хотів вступити до ліцею ім. Макаренка, щоб отримати професійний фах. Так і сталося в його житті: він націлював себе на робітничі професії, до яких мав схильність. Усе, що треба було відремонтувати: чи в спальні, чи в класі, — він завжди допомагав вихователям », - згадує Олександр Кириченко.

Трагедія родини Піскунових виявилася нестерпною: після смерті матері на війні загинув і старший брат Сергія. Звістка про те, що сам Сергій зник безвісти, стала для педагогів важким ударом.

Близько півтора року доля захисника залишалася невідомою, аж поки завдяки наполегливості випускників ліцею, які самотужки перевіряли документи, вдалося встановити факт його загибелі. Для директора це вже дев’ятнадцята втрата серед випускників закладу. Кожну з них він сприймає як особисту трагедію, адже пам’ятає кожного свого учня від дитинства й до моменту вручення атестатів.

«Як людина, яка приймала їх малими, виховувала і вручала атестати, я пам’ятаю кожного з них. Ми зберегли його фото з випускного — таким він для нас назавжди і залишиться. Прикро, що війна забирає саме таких хлопців: скромних, щирих та відданих...», — сказав директор, висловлюючи вдячність випускникам, які прийшли провести друга в останню путь....

Він підсумував, що для педагогів Сергій назавжди залишиться тим хлопцем із випускного фото 11-го класу — юним, щирим та дуже цілеспрямованим.

фото: Кременчуцький Спортивний Ліцей Ім.Піддубного

Провести Сергія Піскунова сьогодні прийшли десятки однокласників, зокрема друзі, з якими він ділив кімнату та шкільні будні.

«Ми разом були в школі, далі пішли вчитися в коледжі, потім товаришували, поки його не забрали на війну. Дуже його не вистачає, всі за ним сумують... Він був людиною, яка завжди прагнула більшого. Навіть коли ми вчилися, йому не вдалося закінчити коледж, бо він пішов працювати — йому потрібні були гроші, він прагнув стати успішним, незалежним... Ми постійно бачились, гуляли містом, дихали повітрям...» , — розповідає однокласник Вадим.

Він згадав, що навіть коли Сергій пішов на фронт, друзі намагалися підтримувати зв'язок, доки це було можливо:

«Спілкувалися, так, поки він був у навчальному центрі, а далі він вийшов на позиції, і потім зв'язок обірвався... Нам сказали: "Чекайте, сподівайтеся на краще". Ми чекали, надіялися.... час минав. А тепер його немає... ».

За словами Вадима, життєвим кредо Сергія було завжди залишатися драйвовим і ніколи не відмовлятися від своїх рішень. Друг згадує, що він часто повторював: не варто сумніватися у виборі, адже найкращий шлях — це ловити момент, поки життя дає таку можливість.

«Він завжди був драйвовий, ніколи не відмовлявся. Він каже: не сумнівайся, робити так — так буде краще, треба ловити момент від життя. Дуже хороша людина, шкода, що війна забирає найкращих», - згадує Вадим.

Також хлопець поділився, що Сергій мав багато планів на майбутнє та мріяв про звичайне щастя. Він дуже серйозно ставився до своїх почуттів: до мобілізації воїн зустрів дівчину і планував одружитися, створити міцну сім’ю... Ці щирі плани на мирне життя були для нього важливою метою, яку, на жаль, жорстоко обірвала війна.

Прощання із захисником завершилося молитвою: чин відспівування воїна відбувся у Свято-Миколаївському соборі. Останній спочинок Сергій Пісконов знайшов на Свіштовському кладовищі, де його поховали у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Честь і шана Герою, який віддав життя за майбутнє України!

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські