«Скільки ж років Кременчуку?» — у краєзнавчому музеї відкрили цікаву виставку

27 травня 2026 р. 14:58

27 травня 2026 р. 14:58

Від мамонтів до загадки заснування міста.

Напередодні Всеукраїнського дня краєзнавців у Кременчуцькому краєзнавчому музеї організували невелику виставку, яка налічує понад 100 експонатів і розповідає про витоки краєзнавства на Кременчуцькій землі.

Експозицію представила завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу музею Вікторія Ширай.

«Тут можна побачити першопрохідців, які спробували відкрити історію нашого краю. Краєзнавство — це потужний історичний рух, який включає дослідження з різних сфер історії: палеонтології, геології, іхтіології та інших напрямків.

На виставці представлені як роботи краєзнавців — це часописи, в яких друкували свої статті кременчуцькі історики та краєзнавці, так і монографії, наприклад, Бучневича або Миколайчика, які сьогодні використовуються майже як Біблія для наших краєзнавців.

Це і приклади друкованих видань краєзнавчого товариства, яке було організоване у Кременчуці у 1927 році при педагогічному технікумі. І інші роботи, які розкривають сутність досліджень краєзнавців», — розповіла пані Вікторія.

Вона акцентувала, що особливою родзинкою виставки став стіл, за яким кожен охочий може спробувати себе у ролі краєзнавця.

«Річ у тому, що тут розташовані предмети, які використовуються для дослідження Кременчуччини. Це предмети, які знайдені археологами, предмети, які знайдені палеонтологами, речі, які використовувалися для того, щоб ставити розмітки або знаходити населені пункти.Тут є мапа 1779 року, на якій ми запрошуємо кожного, хто прийде, знайти Кременчук та Кременчуцький повіт того періоду. Також тут є мапа кінця XIX століття саме міста Кременчука і деяких районів, які ми можемо знайти й сьогодні.Є спеціальні прилади, які використовувалися раніше.

Це і анемометр, який використовували для вимірювання швидкості вітру. Це і планіметр, який використовували для того, щоб визначати відстані між точками.Сьогодні ми використовуємо для цього комп’ютери, і це полегшує нам життя та відкриття. А наприкінці XIX — на початку XX століття, і навіть коли краєзнавство відроджувалося у 60-х роках, використовували саме такі прилади. У тому числі й світлові мікроскопи для дослідження ґрунтів та рослин, адже збирали гербарії, щоб закарбувати історію природи краю», — із розповіді науковиці.

Окремий стенд на виставці присвятили самому Кременчуку, а точніше — дискусії про справжній вік міста.

«Тому що сьогодні є нагальним питання: скільки ж років Кременчуку? Чи є йому тисяча років? І це є головним завданням краєзнавців — дослідити, в якому ж році виник Кременчук. Чи він виник у XII столітті? Адже є знахідки цього періоду — це і персні, і обручки часів Київської Русі, і наконечники стріл XII століття. Або місто було засноване тоді, коли почали використовувати назву у 1540 році, і це потрібно досліджувати в документах. Або ж нам усім знайома дата 1571 року, яка зустрічається в архівних документах. Тобто багато питань ще попереду. І попереду великі відкриття та великі дослідження, які сьогодні роблять краєзнавці», — говорить Вікторія Ширай.

І про найцікавіше — на цій виставці представлені найдавніші артефакти із запасників Кременчуцького краєзнавчого музею.

«Тут можна побачити і мамонта, і зубра, і тура, яких знаходили саме на території Кременчуцького району. Збирати таку стародавню історію періоду плейстоцену почали ще з 1927 року — перші музейники Кременчука, перші дослідники, перші краєзнавці», — розказала пані Вікторія.

На відкритті були й почесні гості — члени Національної спілки краєзнавців України.

«Завжди, коли я приходжу в цей музей, у мене виникає відчуття повернення — можливо, у дитинство, бо я пам’ятаю цей музей ще з дитинства. Коли дивишся на нові експонати, вражає творчість і натхнення співробітників музею, з якими мені пощастило познайомитися.

А раз ми зібралися в такий день, коли відзначаємо українське краєзнавство, хочу сказати, що мені особливо пощастило: ще в радянські часи я був знайомий із фундатором краєзнавчого руху в Україні — академіком Петром Тимофійовичем Троньком. Він проводив перші такі заходи. І навіть коли склалася ситуація, що йому довелося започатковувати новий напрям не лише в Інституті історії, де він довгий час працював, він створив Національну спілку краєзнавців України. Полтавщина була однією з перших, хто підтримав цей рух. Нам пощастило, що тут працювали й працюють такі дослідники історії, як Олексій Олексійович Нестуля та Людмила Бабенко. Мені також пощастило, бо я сам кременчужанин. Навіть коли був у Полтаві та Києві, мав можливість насичуватися цими знаннями, бути поруч із ними, спілкуватися. Я цим пишаюся.

Наприклад, така складна тема, як репресії та реабілітаційні історії. Одна з перших фундаментальних брошур про долю репресованих була видана саме тут, у Кременчуці», — сказав Олександр Христенко.

Не обійшлося і без подарунків, які поповнять фонди музею.

Серед дарувальників був історик та краєзнавець із Градизька Едуард Чіп.

«Краєзнавство — це бажання знаходити щось з історії свого краю, яке до цього часу було ніким не досліджене. Я взагалі під таким враженням, я тут літаю. Через те, що це моя стихія. Коли я подивився одну експозицію, іншу — як для історика, слів підібрати дуже важко.Я дивлюся і порівнюю з тими знахідками, які мені доводилося бачити серед приватних колекцій і серед знахідок чорних археологів. Те, що тут побачив — це, звичайно, ні в яке порівняння не йде.

Усе-таки всі знахідки повинні знаходитися саме у краєзнавчих музеях. Через те, що тут наша спадщина. Спадщина, якою ми повинні гордитися.І ми сьогодні зробили такий невеличкий подарунок — передали кілька цеглин, знайдених на території Градизька і колишнього Кременчуцького повіту.Я думаю, що це початок нашої тісної співпраці з краєзнавчим музеєм. Ми будемо тут частими гостями і будемо поповнювати колекції музею» , — розповів він.

Виставка  триватиме протягом місяця, тож кременчужани та гості міста ще мають можливість побачити унікальні експонати, старовинні карти, прилади дослідників та артефакти, які розповідають про витоки краєзнавства і багатовікову історію Кременчуччини.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські