Містичне місто без людей і життя: чим журналістку Кременчуцької газети вразив замок на Тернопільщині

27 травня 2026 р. 21:03

27 травня 2026 р. 21:03

Побачила - розповідаю.

Минулими вихідними я у складі туристичної групи побувала на Тернопільщині. Зізнаюся, зазвичай люблю самостійні мандрівки — коли можна комбінувати потяг, автобус, змінювати маршрут під себе й не поспішати. Та є напрямки, куди дістатися власними силами складніше, особливо якщо йдеться про віддалені локації чи насичену програму. Тоді організований тур стає чи не найкращим рішенням.

Цього разу подорож видалася справді екстремальною: із печерами, крутими спусками, багнюкою після дощу та місцями, де природа й історія буквально захоплюють подих. Однією з найяскравіших точок маршруту стали руїни Червоногородського замку — однієї з найзагадковіших фортець Західного Поділля.

Замок розташований на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей — між селами Нирків та Нагоряни, неподалік Дністра. Його мальовничі руїни височіють над річкою Джурин і вже багато років приваблюють туристів, фотографів та шукачів містичних історій. Колись тут вирувало життя, гриміли битви та вершилася історія, а сьогодні залишки фортеці, оточені зеленими схилами й знаменитим Джуринським водоспадом, створюють атмосферу, яку складно забути.

Там, де вирувало життя

Сьогодні від колишнього Червоногорода залишилися лише руїни костелу та дві напівзруйновані вежі замку, які видно ще здалеку дорогою до локації. Екскурсоводка Вікторія розповіла, що колись тут існувало місто з тисячолітньою історією, однак уже понад пів століття ця місцевість залишається безлюдною.

Назву Червоногород пов’язують із червонуватими пісковиками, поширеними в цій місцевості. Тож не дивуйтеся, якщо після мандрівки ваше взуття вкриється червоним пилом. Майже червоні стежки приховані серед густих заростей терну. Недарма кажуть, що ця рослина часто росте там, де колись жили люди — у селах чи хуторах. А тут було ціле місто. Але про все по порядку.

Перші укріплення у цій місцевості з’явилися ще за часів руських князів, але дерев’яний замок знищила монгольська навала у XIII столітті. Пізніше місто відродилося під владою литовсько-польських правителів, отримало магдебурзьке право та почало активно розвиватися.

Через постійні напади татар і турків у XVII столітті тут звели мурований замок із вежами та оборонними мурами. Фортеця неодноразово переходила з рук у руки під час воєн та поступово занепала. Поруч із замком у XVII столітті також звели костел, який після численних перебудов і пожеж нині теж стоїть у руїнах (про нього згадаємо нижче).

Після турецьких набігів Червоногородська фортеця тривалий час стояла напівзруйнованою та поступово втрачала своє оборонне значення. У XVIII столітті, коли Річ Посполита переживала занепад і поділи між імперіями, замок опинився осторонь великих політичних подій та фактично перестав бути стратегічним об’єктом, пише zahid.espreso.tv.

Коли вирувало життя

Наприкінці XVIII століття Червоногород перейшов у власність родини Понінських. Саме тоді руїни старої фортеці вирішили перетворити на розкішну резиденцію. Частину давніх укріплень розібрали, а на старому фундаменті звели палац. Згодом старі оборонні вежі замінили новими — значно вищими та оздобленими у модному на той час псевдоготичному стилі. Так серед подільських пагорбів з’явився романтичний палацовий комплекс із двома величними вежами.

Історики вважають, що перебудовою займався польський архітектор Фредерик Бауман, а пізніше до змін долучався львівський архітектор Казимир Мокловський. У ХІХ столітті палац переживав свій розквіт. Тут влаштовували світські прийоми, а сама резиденція вражала гостей терасами, колонадами та великим ландшафтним парком із фонтаном.

Однак Перша світова війна стала початком нового періоду руйнувань. Палац зазнав значних пошкоджень, а його останні власники — князі Любомирські — уже не мали можливості відновити споруду. Друга світова війна остаточно прискорила занепад колись розкішної резиденції.

Червоногородська трагедія

Окремою трагічною сторінкою в історії Червоногорода стали події лютого 1945 року. Цікаву історію я знайшла на сайті Турклубу Тернопіль із посиланням на книгу Василя Дрозда «На тлі історії України».

Тоді у селі проживали переважно польські родини, хоча були й українські мешканці. Загалом населення налічувало близько 400 людей. У період Другої світової війни та після повернення радянської влади на цих територіях загострилися польсько-українські конфлікти. Радянські спецслужби використовували польські загони самооборони у боротьбі проти українського підпілля, через що ситуація в регіоні ставала дедалі напруженішою. У Червоногороді такий загін базувався у колишньому палаці Любомирських.

У ніч із 2 на 3 лютого 1945 року на гарнізон було здійснено напад підрозділів УПА. Бої тривали до ранку та супроводжувалися пожежами й численними жертвами серед військових і цивільного населення. Після сутичок частина села була знищена вогнем, а конфлікт перекинувся й на сусідні населені пункти.

Ті події стали початком остаточного занепаду Червоногорода. Після війни більшість польських мешканців залишили ці місця та виїхали до Польщі. Згодом село поступово спорожніло й зникло з карти як населений пункт.

Лише через десятиліття про трагедію почали говорити відкрито. У 2000 році біля руїн костелу встановили пам’ятний хрест на честь загиблих у лютому 1945 року. На меморіальній табличці українською та польською мовами викарбувані слова пам’яті про жертв тієї ночі.

Легенди замку

Знайшла в інтернеті й місцеві легенди. Який же замок — і без містичних історій?

Червоногородський замок оповитий численними легендами, які й досі переповідають туристам та місцевим жителям. Одна з найвідоміших історій розповідає про таємний підземний тунель, що нібито сполучав фортецю з монастирем неподалік. За переказами, ним мешканці рятувалися під час ворожих нападів. Подейкують, що вхід до підземелля охороняє кам’яний лицар, який оживає, коли хтось намагається відшукати схованку, пише zahid.espreso.tv.

Не менш популярною є легенда про привид молодої жінки у білому. Кажуть, її постать іноді можна побачити серед руїн уночі. За переказами, дівчина втратила коханого — оборонця замку, якого стратили через зраду. Не переживши трагедії, вона загинула сама, а її душа нібито й досі блукає старими мурами.

Існують також історії про заховані під фундаментом замку скарби. За легендою, перед однією з облог коштовності сховали у підземеллях та наклали на них прокляття. Місцеві вірять, що побачити золото можна лише у ніч на Івана Купала, але кожен, хто спробує його забрати, накличе на себе біду.

Ще одна містична оповідь пов’язана з чорним вовком, якого нібито бачили поблизу руїн. За переказами, це дух вірного охоронця фортеці, який навіть після смерті продовжує стерегти замок. Через це багато туристів вважають Червоногород одним із найбільш загадкових місць Західної України.

Від духовного центру — до руїн

Скажу чесно, не знаю, що мене вразило більше — залишки веж палацу чи костелу. Величезна споруда навіть у руїнах досі вражає своєю величчю. Обсипалася штукатурка, прогнили дерев’яні сходи, але робота давніх зодчих і сьогодні викликає захоплення. Можна навіть навпочіпки залізти у підвал, але зараз там господарюють кажани.

Із відкритих джерел відомо, що костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії — римо-католицький храм, який нині стоїть у руїнах серед мальовничих пагорбів Тернопільщини. Споруду звели у 1615 році коштом родини Лісецьких, а вже у XVIII столітті храм перебудували, надавши йому рис, які частково збереглися донині.

Костел був важливим духовним центром регіону, а його парафію підтримували місцеві шляхетські родини. Одним із найбільших ударів стала пожежа 1935 року, після якої святиня зазнала значних пошкоджень. Після Другої світової війни більшість польських мешканців виїхали до Польщі, забравши із собою чудотворний образ Матері Божої Червоноградської. Відтоді храм поступово занепадав.

Сьогодні колишній костел є пам’яткою архітектури місцевого значення. Попри унікальну історію та туристичну привабливість, за роки незалежності масштабних реставраційних робіт тут так і не провели. Більше того, з кожним роком тут помітні незворотні зміни — руйнуються конструкції, не захищені куполом, розсипаються сходи.

Про незворотну дію часу

Не так давно дві цікаві історичні локації в Україні зазнали серйозних руйнувань. Так, у Хотинській фортеці обвалився фрагмент оборонної споруди. Також руйнувань зазнав Тараканівський форт.

Цей об’єкт пережив серйозну руйнацію ще у 2003 році, коли обвалилася частина башти.

На жаль, усі ці незворотні процеси ведуть до того, що ми назавжди втрачаємо залишки давньої історії...

Водоспад із загадкою

Рідко коли дві настільки потужні туристичні локації розташовані поруч, але тут саме такий випадок. Не можна не згадати, що зовсім неподалік розташований мальовничий водоспад на річці Джурин в околиці села Нирків — найвищий рівнинний водоспад в Україні. Його висота становить 16 метрів, а ширина — близько 20 метрів. Об’єкт має статус гідрологічної пам’ятки природи місцевого значення площею 0,7 га.

Усю цю інформацію можна дізнатися з інформаційної таблички, встановленої поруч із водоспадом. Кількість води у ньому дуже залежить від опадів. Найвищий рівень можна спостерігати навесні та під час літніх паводків. А у дуже холодні зими на кілька днів водоспад сковує крига, що надає йому особливої, майже казкової краси.

А в теплу пору року чудове місце освіжитися.

У краєзнавчій літературі можна зустріти декілька версій утворення водоспаду на рівнині. Одна з них розповідає, що під час облоги замку турки підірвали скелю та спрямували русло річки, щоб відвести воду від мурів фортеці. Інша версія припускає, що це зробили монахи чи поміщики задля будівництва водяного млина, якого тут справді бракувало. Хоча не виключено, що річка й сама могла прорвати скелясті вапняки та змінити русло, залишивши старицю.

Як мінімум із ХІХ століття на водоспаді працювали водяні млини. Вони забезпечували борошном і крупами Червоногород та довколишні села. У міжвоєнний період тут навіть розпочалося виробництво електроенергії.

У 50-х роках поруч із водоспадом збудували невелику ГЕС, яка забезпечувала електроенергією навколишні села. Дериваційний канал можна побачити й сьогодні, а руїни самої гідроелектростанції заховалися серед дерев на правому березі Джурина. Працювала вона лише до середини 60-х років.

Джерело з лікувальною водою

Будучи тут, неможливо оминути й Джерело Святого Григорія у складі НПП «Дністровський каньйон». На схилі перед Джуринським водоспадом б’є джерело, яке здавна використовували як лікувальну мінеральну воду.

Із інформаційної таблички стає відомо, що у ХІХ столітті джерело стало місцем лікування різних хвороб, а поруч виникла традиція влаштовувати відпочинок. За часів австро-угорського панування тут збудували капличку та облаштували територію.

У 2024–2025 роках працівники НПП «Дністровський каньйон» проводили роботи з благоустрою території навколо джерела, очищення та укріплення схилів. Відновлення каплиці та її розчищення здійснили коштом і за підтримки місцевих жителів.

Не знаю, чи справила на мене вода якийсь вплив, а на смак вона була предучдова і холодна, що важливо було спекотного дня.

Як дістатися самотужки

Якщо власного авто немає, рушайте до замку від районного центру Заліщики до села Нирків — це найближчий до колишнього Червоногорода населений пункт. Автобус їздить до села 1–2 рази на день, тож майте це на увазі. Також до замку можна дістатися, вирушивши із Тернополя.

Загалом Червоногородський замок — це місце, яке варто відвідати, коли хочеться здивувати себе або своїх друзів. Якщо таке бажання у вас уже виникло, не баріться й обов’язково приїжджайте на Тернопільщину, аби побачити неподалік села Нирків казкові «диснеївські» вежі, доки вони ще стоять.

Нагадаємо, «Так можна за один день поїхати з Кременчука й повернутися тим же потягом»: історія майже авантюрної мандрівки Тернопільщиною

Олена Ліпошко

Фото авторки і Богдани Вольської

Головна фотографія згенерована за допомогою ШІ

Полтавські