Нічого не боявся і пішов добровольцем: у Кременчуці попрощалися з полеглим захисником Олегом Овсієм

29 травня 2026 р. 13:34

29 травня 2026 р. 13:34

Вічна пам'ять!

Сьогодні у Кременчуцькому міському палаці культури панували невимовний біль та гіркі сльози рідних, від яких стискалося серце кожного присутнього.

Громада, схиливши голови у глибокій скорботі, провела в останню путь свого земляка, відданого сина України та мужнього захисника Батьківщини — молодшого сержанта Олега Григоровича Овсія.

Олег народився 27 травня 1983 року в місті Кременчук. Навчався в Кременчуцькій гімназії №19, а згодом закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського. Багато років він віддав чесній праці, працював у Кременчуцькому тролейбусному управлінні, був прекрасним електромонтером і надійним напарником.

Як повідомив офіцер відділу зв’язків з громадськістю (ЦВС) старший лейтенант Костянтин Тригуб, Олег був призваний на військову службу під час мобілізації у 2024 році - віддано служив на посаді гранатометника другого стрілецького відділення третього стрілецького взводу. Життя воїна обірвалося 1 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України, її свободи і незалежності в районі населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.

До цього часу мужній захисник вважався зниклим безвісти. Довгі й тяжкі місяці рідні, друзі та колеги трималися за тендітну надію, молилися і чекали, але безжальна звістка розбила всі сподівання.

До палацу культури прийшли десятки людей, які знали й любили Олега. Усі в один голос згадують його як надзвичайно добру, світлу людину з щирим гумором і незмінно бадьорим характером. Він не чекав повістки й не ховався — добровільно пішов захищати країну. Навіть із передової надсилав друзям відео, підтримував їх і ніколи не скаржився.

У мирному житті в Олега залишилися мама, тато та брат. Своєї родини він створити не встиг — у нього була наречена, з якою вони планували весілля, але через війну його довелося відкласти. Коли почалася повномасштабна війна, Олег без вагань прийняв рішення і добровольцем вирушив на фронт.

Колишній напарник по роботі на КТУ Леонід згадує Олега як безстрашного, надійного та надзвичайно світлого товариша.

«Він був справді хорошим напарником, ми постійно були на зв’язку. Ніколи не конфліктував, усе говорив прямо і відкрито. Перед від’їздом сказав мені: “Нічого не боюся, поїду просто воювати”. На службі ми продовжували спілкуватися — у мене досі зберігаються його фото й відео. Настрій у нього завжди був бойовий і веселий. А потім він зник безвісти. Командир тоді сказав, що сподіватися важко… Але ми все одно до останнього вірили, що він повернеться. Таким він і залишився в пам’яті — надійним напарником і справжнім другом», — розповідає Леонід.

Інший колега Олега, Олексій, згадує, що вони тривалий час працювали разом у тролейбусному управлінні. За його словами, Олег був хорошим працівником — розумним, енергійним, комунікабельним і дисциплінованим.

«Працювали разом у тролейбусному управлінні довгий час. Непоганий хлопець — толковий, жвавий, балакучий і слухняний. Шкода, що його немає…», - каже Олексій.

Відспівали Олега у Свято-Миколаївському соборі, а свій останній спочинок Герой знайшов на Свіштовському кладовищі, у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Світла пам'ять! Щирі співчуття, родині!

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські