«Немає таких слів, які можуть загоїти рани...»: у Кременчуці попрощалися з Захисником Володимиром Божинським, якого довгі місяці вважали зниклим безвісти

18 червня 2026 р. 13:48

18 червня 2026 р. 13:48

Вічна пам'ять!

Сьогодні Кременчук схилив голову у глибокій скорботі. Міський палац культури був переповнений людьми, які прийшли віддати останню шану нашому земляку, мужньому захиснику України — Володимиру Івановичу Божинському. Сльози розпачу, оберемки квітів та невимовний біль втрати об'єднали всю громаду.

Про життєвий шлях та військову службу захисника присутнім розповіла майор Анна Тарасова — начальниця відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного ТЦК та СП.

Вона зазначила, що хоча Володимир народився в Сургуті, все його свідоме життя пройшло в Кременчуці, куди згодом переїхала родина. Тут він навчався у гімназії №22 та ПТУ №6, здобувши фах зварювальника. Працював на місцевих підприємствах — вагонному заводі та заводі «Кредмаш», «КрАЗ», зустрів кохання та став батьком двох дітей. У липні 2024 року чоловік став на захист Батьківщини. У складі ЗСУ він служив гранатометником механізованого відділення, до останнього подиху виконуючи свій військовий обов'язок.

Звертаючись до громади та родини загиблого, Анна Тарасова наголосила:

«Його загибель є непоправною втратою для родини, військової частини, громади та України в цілому. Немає таких слів, які можуть загоїти рани від втрати рідної людини. На жаль, ми не можемо повернути родині Володимира, але в наших силах у цей трагічний час бути поряд та підтримати сім'ю загиблого — не тільки сьогодні, а й у подальшому житті. Низько схиляємо голови перед вашим болем і висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким».

Деталі військової служби та трагічні обставини загибелі розкрив офіцер відділення цивільно-військового співробітництва лейтенант Віталій Іванчиков. За його словами, Володимир народився 14 жовтня 1986 року. До лав Збройних Сил України він став у липні 2024 року в званні солдата. Проте вже 14 вересня 2024 року, мужньо виконуючи військовий обов'язок, гранатометник загинув у бою за волю України в районі населеного пункту Любимівка Курської області. Весь цей час воїн вважався зниклим безвісти.

Довгі місяці родина жила надією, вірила в диво і сподівалася, що Володимир у полоні й живий. Проте експертиза та час принесли страшну звістку. У глибокій, невимовній скорботі залишилися найрідніші: дружина, двоє синів та мати.

Розділити біль втрати з родиною прийшов і кум захисника, його друг Валерій. Вони йшли пліч-о-пліч понад двадцять років, відколи зовсім юними познайомилися в спільному колі друзів. Ця міцна чоловіча дружба згодом переросла у кумівство. Сьогодні Валерію важко підбирати слова, адже Володимир назавжди залишиться в його пам'яті як неймовірно добра, щира та безвідмовна людина, яка випромінювала позитив.

«Володя був дуже веселим. Ми часто збиралися разом, ходили відпочивати на природу, на шашлики... Він обожнював свою роботу зварювальника. Це була не просто професія, а його покликання. Він постійно щось вигадував, хотів щось створити своїми руками, змайструвати...

Прослужив він зовсім недовго — десь два місяці до того, як зник. Коли був у навчальній частині, ми зідзвонювалися, казав, що все добре, вдягнули, годують добре. А потім відправили на завдання — і зв'язок обірвався», - розповів Валерій.

Увесь цей час, поки Володимир вважався зниклим безвісти, рідні та друзі жили між страхом і надією. Валерій зізнається, що вони чіплялися за кожну соломинку, шукали бодай якісь зачіпки у соцмережах та базах даних, але, на жаль, дива не сталося.

Панахиду за полеглим воїном відслужили у Свято-Миколаївському соборі.  Після прощання траурна процесія вирушила до місця останнього спочинку Героя. Свій вічний спокій Володимир Божинський знайшов на Свіштовському кладовищі, у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Світла пам'ять Герою! Слава Україні!

Валерія Макряшина

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські