«Буду чекати його все життя»: у Кременчуці попрощалися із захисником Олександром Фроловим, який понад півтора року вважався безвісти зниклим

19 червня 2026 р. 13:06

19 червня 2026 р. 13:06

Мешканці Кременчука віддали останню шану своєму землякові, який віддав найдорожче — власне життя — за право українців жити на своїй землі.

Сьогодні Кременчук у скорботі. Місто попрощалося із захисником України Олександром Фроловим, який загинув, боронячи державу від російських окупантів.

27 жовтня 2024 року Олександр Фролов героїчно загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України. Відтоді військовослужбовець вважався безвісти зниклим.

Церемонія прощання та відспівування відбулася у Свято-Миколаївському соборі. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та небайдужі кременчужани. Люди несли до храму великі букети червоних троянд, віддаючи шану захиснику.

«Сьогодні відбувається поховання Фролова Олександра Сергійовича, який народився 12 жовтня 1994 року. Був призваний під час мобілізації у 2024 році, служив у званні солдата на посаді кулеметника стрілецького відділення. Загинув, на жаль, 27 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту України, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області. Весь цей час Олександр вважався безвісти зниклим», — розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

За його словами, Олександр народився та проживав у Кременчуці. Навчався у ліцеї №30, закінчив Вище професійне училище №7. Не був одружений, дітей не мав. У скорботі за загиблим залишилися батько та мати.

Найболючіше про свого сина говорила мати захисника Лариса Іванівна.

«Хорошим був сином. Він дуже багато допомагав. Я сама інвалід, і він мене постійно підтримував. Завдяки йому я живу на цьому світі. Він багато разів мене рятував. Якби не він, я б зараз перед вами не стояла і не розмовляла. Моє життя врятував, а своє не зміг. Він був будівельником. Не встиг навіть нормально попрацювати за фахом.

Попрощатися мені з ним не дали. Я просила, але його одразу забрали. Я навіть не змогла сказати останніх слів, не бачила своєї дитини. Це жорстоко. Дуже жорстоко так чинити з нашими дітьми. Наші діти теж хочуть жити, хочуть жити так само, як усі люди.

Він був безвісти зниклим. Я чекала звістки, сподівалася, що він повернеться. І зараз не вірю, що його немає. Буду чекати його все життя, скільки житиму, стільки й чекатиму. Тим більше, він у мене був єдиний син. Уся моя надія була тільки на нього. Я все одно сподіваюся, що він живий, і буду чекати. Ми всі будемо чекати», — говорить Лариса Іванівна.

Її слова підтримувала рідна тітка воїна, яка також не стримувала сліз.

Після церемонії прощання траурна процесія вирушила до місця останнього спочинку захисника. Олександра Фролова поховали на Свіштовському кладовищі у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські