вологість:
тиск:
вітер:
Йому назавжди залишиться 25... Громада Кременчука провела в останню путь захисника Михайла Бубуря
01 липня 2026 р. 13:50
01 липня 2026 р. 13:50
Вічна пам'ять!
Сьогодні у Свято-Миколаївському соборі Кременчука було тихо від болю і людно від людської шани. Громада прощалася із земляком, молодим захисником Михайлом Бубурем. Протягом майже півтора року його родина жила між відчаєм та надією — хлопець вважався зниклим безвісти. Сьогодні ж він нарешті знайшов свій спокій на рідній землі.
Михайло народився 29 вересня 1998 року в Кременчуці. Хлопця виховували найрідніші люди — мама та дядько. До повномасштабного вторгнення він встиг попрацювати на «Укрзалізниці», а згодом був призваний на строкову службу.
Коли почалася війна рф проти України, Михайло продовжив службу, а у 2024 році добровільно зголосився поїхати на один із найважчих напрямків фронту — на Донеччину, в район Покровська (поблизу Нової Олексіївки). Він поїхав туди серед перших. Там, у 2024-му, під час виконання бойового завдання його життя обірвалося.
Як розповів начальник соціальної служби військової частини, де служив Михайло — повернути тіло Захисника додому вдалося завдяки складній та тривалій спільній роботі, зокрема за програмою «На щиті» та у взаємодії з міжнародними й державними структурами. Його повернули в межах обміну.
«Всі хлопці, які йдуть на лінію зіткнення, які виконують завдання і не відмовляються — вони вже герої», — зазначив військовий.
На прощання прийшло багато людей, серед яких і ті, хто знав Михайла ще з дитинвства. Його класна керівниця з Кременчуцької гімназії №3 Валентина Винокурова згадує про нього з особливою ніжністю:
«Я знала Мішу з 5 по 11 клас. Він запам'ятався нам дуже доброзичливим, порядним хлопцем. Займався спортом, брав участь у змаганнях, не мав шкідливих звичок. Він був таким безпосереднім, добрим і щирим. Завжди відгукувався, якщо комусь потрібна була допомога. Навіть після випуску він щомісяця ділився з нами своїми здобутками. А коли повернувся після строкової служби — змужнілий, дорослий — то завітав до школи... Шкода, ми його дуже любили й поважали».
У Михайла не залишилося власних дітей, він був дуже молодим — йому назавжди залишиться 25 років.
Поховали воїна на Свіштовському кладовищі, у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Вічна і світла пам'ять Михайлу.
Валерія Макряшина
Фото Максима Полтавця
Джерело: kg.ua
Новини рубріки
Шахова команда Решетилівського ліцею — серед найкращих в Україні
01 липня 2026 р. 14:57
«Полтававодоканал» не встановлюватиме арки-водорозпилювачі через масовий вандалізм
01 липня 2026 р. 14:35
Полтавець Богдан Різниченко їде на молодіжний Чемпіонат Європи з греко-римської боротьби
01 липня 2026 р. 14:30