«Він вважав, що має бути там, де потрібен»: Кременчук попрощався із Захисником Олександром Кісіним, який майже два роки вважався безвісти зниклим

03 липня 2026 р. 13:27

03 липня 2026 р. 13:27

На жаль, війна забирає найкращих.

Сьогодні у Кременчуці попрощалися із захисником України Олександром Кісіним, який майже два роки вважався безвісти зниклим.

Хоча воїн був родом із села Пригарівка Козельщинської громади, значна частина його життя була пов’язана саме з Кременчуком. Рідні та близькі до останнього сподівалися на його повернення, однак підтвердилося найстрашніше — тіло полеглого Героя повернули на рідну землю.

Чин відспівування відбувся у Свято-Миколаївському кафедральному соборі Кременчука.

Попрощатися із земляком приїхали мешканці Козельщинської громади, а загиблого воїна зустрічали навколішки.

«Сьогодні відбувається поховання Кісіна Олександра Миколайовича, який народився 14 грудня 1971 року. Був призваний на військову службу під час мобілізації у 2024 році. Служив у званні солдата на посаді водія мінометного взводу.

На жаль, загинув 27 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту України, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну в районі населеного пункту Желанне ІІ Покровського району Донецької області.

Олександр народився та проживав у селі Бригадирівка Кременчуцького району, навчався у Козельщанській середній школі, працював у Кременчуцькій виправній колонії №69. Не був одружений, дітей не мав. У скорботі залишилися сестра та батько», – повідомив офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

До останньої хвилини свого життя Олександр Кісін залишався вірним військовій присязі та віддав життя за незалежність України. Про це згадують його побратими.

«Олександр Миколайович Кісін був водієм гранатометного взводу. У 2024 році, на жаль, під час артилерійського обстрілу з боку ворога він загинув. Це був мужній захисник, надійний побратим, який назавжди залишиться в серцях військовослужбовців нашої бригади — Третього єгерського батальйону 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри. На жаль, війна забирає найкращих», – розповіла військовослужбовиця із позивним «Муха».

Біль втрати досі не вщухає для рідних та близьких полеглого воїна.

«Він був дуже відповідальною людиною. Коли почалася війна, вважав, що має бути там, де він потрібен, де від нього потребують допомоги. Усе життя віддавався справі, яку робив. Був перфекціоністом, дуже старанним і сумлінним у всьому.

Олександр родом не з Кременчука — народився у селі Пригарівка Козельщинського району, там закінчив школу. Згодом навчався у Кременчуцькому СПТУ, де здобув професію водія. Спочатку працював трактористом у колгоспі, а згодом — у Кременчуцькій виправній колонії, де був кінологом. Там він пропрацював 17 років, після чого вийшов на пенсію у 42 роки.

Останні роки життя знову мешкав у селі, хоча з Кременчуком у нього був пов’язаний великий шматок життя, адже саме тут він багато років працював. На жаль, Олександр не був одружений і не мав дітей», – говорить сестра загиблого Захисника Лілія Кравчук.

Після церемонії прощання та відспівування траурна процесія вирушила до Свіштовського кладовища, де Олександр Кісін знайшов свій останній спочинок у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Тепер ім’я Олександра Кісіна назавжди вписане до переліку тих, хто заплатив найвищу ціну за свободу і незалежність держави. Світла пам’ять про нього житиме у серцях близьких, побратимів та всіх, хто знав його як відповідальну, працьовиту й щиру людину.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські