Із Кременчука до Києва літаком: яким був день 7 липня у Кременчуці 60 років тому

07 липня 2026 р. 11:41

07 липня 2026 р. 11:41

Куди рухався промисловий Кременчук влітку 1966 року.

З висоти 2026 року старі десятиліття часто здаються нам монохромними та статичними. Ми звикли сприймати минуле крізь сухі історичні довідки, забуваючи, що за ними ховається жива, динамічна і надзвичайно строката реальність. Продовжуємо знайомити вас із минулим нашого міста крізь шпальти тодішньої преси, і щоб відчути справжній пульс Кременчука, ми зазирнули в один звичайний літній день — у четвер, 7 липня 1966 року.

Провідником у цей день для нас стала газета «Кременчуцька зоря» — головне суспільно-політичне видання міста з багатою історією, яке виходило ще з 1920 року. Саме її свіжий номер зберіг для нас дух епохи, розбитий на окремі живі репортажі.

Кроки п'ятирічки: від нових вагонів до взуттєвого держрозрахунку

Головний промисловий блок номера присвячений трудовим успіхам міста. Під рубрикою «Рік народження 1966-й» головний конструктор вагонобудівного заводу В. Авраменко на сторінках преси ділиться технічним проривом: підприємство розпочало випробування нового магістрального цементовоза та розробило унікальний зерновоз вантажопідйомністю 63 тонни й об'ємом 98 кубічних метрів.

Одночасно з цим у матеріалі «Вдалий старт» директор взуттєвої фабрики В. Лагута звітує про успішний перехід колективу на нові умови планування та економічного стимулювання, що дозволило достроково перевиконати план другого кварталу й випустити тисячі пар надпланового взуття.

«Краса праці», будні на виробництві та Крилатий Кременчук

Окремий великий нарис під назвою «Краса праці» автор А. Нанкевич присвячує швейному цеху трикотажной фабрики. У центрі сюжету — швачка Валентина Голинько, яка щодня виконує норму на 130–140% без втрати якості, за що нещодавно отримала орден «Знак Пошани». Поруч, у блоці «Комсомольське життя», секретар комітету комсомолу Р. Морозова розповідає про насичені будні молоді в цеху № 1 Кременчуцького нафтопереробного заводу, окремо відзначаючи професіоналізм молодих газорізальників Миколи Войтенка та Миколи Юрченка.

Мабуть, найбільш сенсаційним для тогочасних містян став матеріал начальника аеропорту Цивільного повітряного флоту А. Андрієнка під назвою «Літаком з Кременчука». Він оголосив про запуск додаткових регулярних авіарейсів літаками «Аерофлоту» до Києва та Черкас. Вартість квитка до Черкас становила всього 3 карбованці, а до столиці — 4 карбованці, що робило подорожі літаками абсолютно доступними для пересічного працівника.

У матеріалі «Росте дім для малят» майстер автомобільного заводу В. Ткач звітує про хід будівництва нового дитячого комбінату на 280 місць, який зводять для житлового цеху автозаводу. Зараз там гаряча пора оздоблювальних робіт. На об'єкті працює бригада теслярів на чолі з В. С. Польовою, які встановлюють вікна, а штукатурні роботи ведуть бригади В. М. Соломки. Автор відзначає самовіддану працю мулярів С. Умєрова, Є. Станицького, стропальника В. Бугаєвського, штукатура І. Петрова та різноробочої Т. Малько, які роблять усе можливе, щоб здати об'єкт до 49-ї річниці Великого Жовтня.

Буднична торгівля та невирішені проблеми з водою

У рубриці «В нашому магазині» завідувачка промтоварним магазином № 41 А. Шер розповідає про впровадження нових форм торгівлі та вільний доступ покупців до тканин для пошиття літнього одягу. Газета відзначає молодих та здібних продавчинь Віру Лукіну, Євдокію Карамзіну та Раїсу Трохимівну, які культурно обслуговують містян. На противагу цим успіхам, у рубриці «На теми дня» опубліковано гострий лист пенсіонера І. Івашкевича «Невирішені проблеми». Автор обурюється, що влітку у магазинах і кіосках зникла мінеральна вода, у житлових будинках є постійні перебої з водопостачанням, а щоб купити склянку звичайного квасу з бочки, людям доводиться стояти в чергах по 3–4 години під палючим сонцем.

Чимало уваги того дня преса приділила й повсякденному побуту містян та розгортанню нових послуг. У великому огляді «Добра послуга — людині радість» газета детально аналізує роботу Комбінату побутового обслуговування. Тодішній Кременчук переживав справжній бум прокату: у місті діяло сім спеціальних пунктів, де люди могли взяти у тимчасове користування дитячий та спортивний інвентар, меблі чи навіть дефіцитні фотоапарати. Через спеціальне бюро послуг стало можливим викликати майстра для ремонту дефіцитного холодильника чи пральної машини прямо додому.

Газета щиро хвалить за роботу сумлінних годинникарів Шалабанова і Кузнецова, фотографа Ульянича, музичного майстра Ченакала та завідуючого прокатом Бурлакова. Водночас журналісти зазначають, що попит стрімко росте, тому Крюкову конче необхідне будівництво нового триповерхового приміщення для служби побуту та сучасного автопрофілакторію.

Паралельно в місті фіксували рекорди читацької активності.

Начальник міського агентства «Союздрук» О. Юрков у замітці «Наші вірні друзі» звітує про початок передплати газет і журналів на наступний 1967 рік. Попит на друковане слово в Кременчуці виявився колосальним: порівняно з 1960 роком обсяги передплати зросли в чотири рази, і на той момент мешканці міста щодня отримували понад 162 тисячі примірників періодики. Щоб зробити газети доступнішими, на 114 підприємствах міста впровадили оформлення передплати в розстрочку.

Окремий теплий нарис автор І. Петренко присвячує затишку для малечі в парку залізничників. Там на дитячих майданчиках вирувало справжнє життя: вихованці дитсадків та школярі ловили іграшкову рибу «вудочками» в басейні, грали у волейбол, каталися на каруселях і читали ілюстровані книжки..  Цікаво, що всю цю красу створили самі ж містяни — пенсіонери Калініченко, Кутенко, Морозова та завідуюча залізничною бібліотекою Сологуб власноруч розфарбували лавки, альтанки та яскраві фігурки грибів-мухоморів.

Тут же, на сторінках газети, кременчужанин Н. Сандалов від імені своєї родини висловлює щиру подяку медикам хірургічного відділення залізничної лікарні та особисто хірургу Михайлу Павловичу Парнеті за термінову й успішну операцію, яка врятувала життя його матері. Поруч публікували й нариси про далекі мандрівки: у замітці «Люби і знай свою країну» розповідається про групу кременчуцьких учнів-активістів охорони природи, які під керівництвом В. Ковальова, Л. Крамаренко та А. Дяченка здійснили велику екскурсію Кавказом.

Не менш бурхливими виявилися й спортивні новини номера. Справжній спортивний бум переживав завод шляхових машин, де працювали секції гімнастики, тенісу, баскетболу, боксу та шахів, а заводська футбольна команда два роки поспіль виборювала звання чемпіонів області. Гордістю підприємства була майстер спорту СРСР та рекордсменка в п'ятиборстві Віра Бут, а також штангісти Анатолій Лісний, Віталій Волощенко та Микола Бабенко.  Набирала обертів і заводська секція туризму, яка об'єднувала 60 ентузіастів (серед яких Валерій Косогоров та Валентина Гирич), що щосуботи вирушали в походи історичними місцями Кременчуччини. Автор замітки К. Йосипенко нарікав хіба що на дефіцит спорядження — мандрівникам катастрофічно бракувало наметів, спальних мішків та спеціального гірського взуття.

А ось для футбольних уболівальників вагонобудівного заводу тиждень приніс розчарування: у замітці К. Углового повідомляється, що заводська команда на першості області в Полтаві розгромно програла місцевому «Супутнику», пропустивши у свої ворота два «сухих» м'ячі.

Завершувався день для багатьох містян у залах кінотеатрів, вечірню афішу яких також дбайливо зберегла газета. У кінотеатрі «Більшовик» того четверга крутили драматичну стрічку «Совість» та пригодницький двосерійний фільм «Дівчина з джунглів», а кінотеатр «Дніпро» запрошував глядачів на воєнну картину «Так я прийшов».

Гортаючи архівні сторінки «Кременчуцької зорі» від 7 липня 1966 року, ми розуміємо головне: минуле нашого міста ніколи не було нудним чи сірим. Воно було наповнене шумом нових агрегатів, гулом літаків, що здіймалися в небо, стукотом будівельних майданчиків та щирим прагненням людей зробити своє місто кращим.

Валерія Макряшина

Фото: архів газети "Кременчуцька Зоря"

Полтавські