Спартак і Красс #9: Навіщо? Повстання Спартака: цілі, плани, мотиви

09 липня 2026 р. 11:20

09 липня 2026 р. 11:20

У дев'ятому епізоді серіалу «Спартак і Красс» хочу поговорити про плани й мотиви повсталих. Ми про них нічого не знаємо. А хотілося б. Бо без знання цілей жодна реконструкція неможлива.

Античні автори про цілі Спартака нічого не кажуть. Або не знають, або вважають їх настільки зрозумілими, що й говорити про них немає сенсу. Сучасні автори діють прямолінійніше, але цим вводять нас в оману. Звісно, якщо приписати повсталим рабам мотиви гарібальдійців, як зробив у своєму романі Джованьйолі, або цілі «свідомих пролетарів-більшовиків», чим грішили радянські автори, або бачити в повстанні метафору Громадянської війни в США, як у старому голлівудському фільмі, то все справді «стане зрозумілим».

Але наскільки це буде близько до історичної істини? І чи варто цим займатися? Якщо справді є бажання зрозуміти «навіщо все це», то краще одразу відкинути подібні спроби як непотрібні і навіть шкідливі. Але як дізнатися те, чого знати ми не можемо? Варіант один — простежити від зворотного. Інтерпретувати дію як відображення плану. Хоча й тут ми не можемо бути ні в чому впевнені. Рідкісній людині і дуже нечасто життя дозволяє діяти відповідно до придуманого нею плану. Найчастіше доводиться відштовхуватися не від плану, а від обставин. Але тим не менш, я спробую.

Отже, влітку 74 року до Р.Х. група гладіаторів, імовірно 74 людини, здійснили втечу. І одразу ж питання — НАВІЩО? «Ти ідіот? — запитаєте ви. — Невже не зрозуміло, що рабство не цукор?» Чому ж незрозуміло? Зрозуміло. Але! Яка в їхньому випадку альтернатива? Перспектива повільно й болісно здохнути прибитим до стовпа, не виглядає кращим варіантом. А це, у даному випадку, один з найімовірніших наслідків втечі. Для декого, до речі, все цим, зрештою, і закінчилося. А перед цим ще були холод, голод, спрага та інші страждання.

У лудусі, принаймні, ситно. Плюс до цього є ненульова можливість прожити довго, і навіть отримати свободу. У тому ж серіалі є історія Ашура, який, залишаючись рабом, вів життя не позбавлене задоволень. Або випадок Барки, якому вдала ставка на тоталізаторі давала можливість викупити не лише себе, а й коханця. Цілком непогано могло скластися й життя Еномая, якому була обіцяна не лише свобода, а й можливість управління лудусом. Тому для втечі потрібна або вагома причина, або план, здійснення якого передбачає значне покращення життєвих перспектив.

З причинами простіше. Нею могла бути певна несправедливість і подальший вибух емоцій. Наприклад, як на броненосці «Потьомкін». Гнила їжа, обурення, вибух емоцій — і люди, які ще пів години тому й не думалаи про заворушення, раптом стали бунтівниками і ворогами держави. І назад шляху немає. У нашому ж випадку, штрикнув хтось у стані афекту Батіата мечем, і все. За римськими законами всі раби, які перебували в будинку під час убивства господаря, підлягали страті. Хочеш жити — біжи.

Або якась непередбачена подія. Якщо спиратися на запропоновану мною версію , то під час нападу на одну з вілл щось пішло не так. Один з гладіаторів був убитий, і забрати тіло не вдалося. А на руці, як ви розумієте, тавро. У цьому випадку єдине раціональне рішення для Батіата — це сказати магістратам, що гладіатори втекли. А гладіаторам сказати, мовляв, далі самі. Як ви розумієте, у подібних випадках жодного плану подальших дій ні в кого не було.

Але навіть якщо рішення про втечу було прийняте спонтанно, на чистих емоціях, то розуміння того, що, і головне навіщо, робити далі, рано чи пізно мало виникнути. Пропоную одразу відкинути найбільш неймовірні мотиви, що приписують Спартаку та його людям сучасніреконструктори. Типу, хотів знищити рабство як таке, або звільнити якомога більше рабів і вивести їх якомога далі від Риму і римлян. Першими людьми в історії, які ставили собі за мету знищення рабства у світі, були англійські аболіціоністи, які жили приблизно через 1900 років після Спартака. До цього подібні дурниці мало кому спадали на думку.

Тоді що? Особиста свобода? Безперечно. Але втеча — це хай і необхідний, але лише перший крок. Далі що? Відомо, що втеча рабів від своїх господарів у Давньому Римі була хай і не масовою, але цілком звичною справою. Доля втікачів складалася по-різному, але здебільшого трагічно. Більшість ловили одразу. Комусь вдавалося якийсь час ховатися,жити розбоєм або крадіжками. Рано чи пізно їх все одно ловили. Єдиний варіант прожити відносно довго — це залишити межі Італії і забратися туди, де римська адміністрація відсутня або слабка, і де можна загубитися в інтернаціональному натовпі, наприклад в Александрії.

Можливості для цього були. Перш за все пірати. До розгрому їхніх основних баз і флотів Помпеєм ще 7 років. А поки вони практично безперешкодно грабують узбережжя Італії. Заплатити їм за перевезення через море, а то й самому пристати до «джентльменів удачі» — завдання цілком реальне. Як у таких ситуаціях зазвичай чинять люди, що здійснили групову втечу? Розділяються на невеликі групи — людини по дві-три, бо так непомітніше — і намагаються ловити удачу десь у районі узбережжя. Поки літо. Бо з приходом осені навігація закінчується і античні кораблі ставали на якір до весни.

Але гладіатори чинять точнісінько навпаки. Вони не діляться на групи, а всім натовпом біжать на Везувій, де організовують неабияку банду. Логіка в цьому, можливо, є. По-перше, безкоштовно тебе пірати катати по Середземному морю не будуть. А по-друге, жити хоч в Александрії, хоч деінде, хотілося не лише довго, а й багато і щасливо. А для цього непогано було б награбувати якомога більше. Ну і якщо йти в руслі нашої реконструкції, успішний досвід грабежів був.

Тим більше, що Кампанія область курортна. Багатих вілл навколо достатньо. Грабуй — не хочу! Ну захопилися хлопці, навігація й закінчилася. А може й намагалися сісти на кораблі — від Везувія до моря рукою подати — але не вийшло. Так буває. Поки все логічно.

А потім біля Везувія з'являється претор Глабр із загоном у 3000 чоловік. Так починається мій улюблений епізод у цій історії — розповідь про голод і виноградну лозу. Сюжет, я думаю, всі пам'ятають. Глабр заблокував єдиний відомий прохід з гори. Серед утікачів почався голод. І раптом, комусь дуже розумному, припускають що самому Спартаку, спала на думку геніальна ідея — сплести з лоз дикого винограду драбини, спуститися по прямовисній стіні, застати римлян зненацька і знищити. І їм вдалося.

Сюжет прямо-таки голлівудський, хоч і придуманий за пару тисяч років до виникнення Голлівуду. Плутарх брехати не буде. Виглядає красиво, але по факту — лютий абсурд. Судіть самі. До цього моменту ти базуєшся на Везувії вже місяців 6-7. Твій головний промисел — грабіж. Час від часу тобі доводиться не лише спускатися, а й підніматися на гору. Причому не пустим. Ти несеш із собою зброю, награбовані багатства, важкі продукти, амфори з вином. І це все на горбу?

Везувій — гора висока. Сам не був, але товариш розповідав, що навіть проїхавши значну частину шляху на автомобілі, та ділянка, яку потрібно було пройти пішки, давалася їм важко. Спітніли — це ще м'яко сказано. І це при тому, що справа була у квітні. А в липні там просто пекло. І при цьому в тебе є всі можливості полегшити завдання. Є прямовисна стіна, є можливість взяти на віллах мотузки й необхідні інструменти. При цьому в Римі чудово вміли використовувати лебідки різного виду. За допомогою лебідки й системи блоків одна людина могла підняти вантаж вагою близько 3 тонн. Невже не заморочишся?

Звісно, можливо, що античні автори помиляються, і Спартак не одразу після втечі пішов на Везувій, а як зображено в серіалі, його загнав туди Глабр. При цьому важко зрозуміти, чим займалися і де ховалися гладіатори протягом півроку. Та й Плутарх стверджує, що капуанське ополчення за п'ять місяців до появи Глабра Спартак розбив біля підніжжя Везувію. Але навіть у цьому випадку ситуація, коли розуміння властивостей виноградної лози приходить лише до зміненого голодними галюцинаціями мозку, виглядає дивно.

Є й ще одне заперечення. Я практично впевнений, що, перебуваючи на Везувії, Спартак не лише займався грабежем, а й створював армію. І не з моменту перемоги над Глабром, як стверджує той самий Плутарх, а значно раніше. Чому я так думаю? А тому що вже через 2-3 місяці після поразки Глабра посланий наступним претор Публій Варіній застав рабів, які розташувалися табором на рівнині майже як справжнє військо.

І я б навіть опустив тут слово «майже». Ми не знаємо, якими силами розпоряджалися тоді вожді рабів. У Варінія було приблизно 10 000 бійців. Хай і розбив його Спартак частинами, але навіть для цього, враховуючи явну перевагу римлян у озброєнні, військо повсталих мало мати значну чисельну перевагу. Тисяч 15 організованих комбатантів. А набрати й організувати таку кількість людей за 2 місяці, забезпечити логістику, навчання й хоч якусь злагодженість, мені видається малореальним. І за 8 непросто, але тут хоч є варіанти.

Ну і якщо військо почало формуватися поступово, то на момент прибуття Глабра якісь підрозділи вже цілком були організовані й мали певний рівень боєготовності. Де вони базувалися — невідомо. Але в потрібний момент вони зайшли в тил римлянам, що пильнували стежку, і розгромили їх. І це набагато ймовірніше, ніж розповіді про те, що 3000 римлян, хай і заставши їх зненацька, знищили кілька десятків гладіаторів, що спустилися по мотузках, сплетених з виноградної лози.

«Але ж джерела!», — скажете ви. Цей епізод потрапив у всі античні й сучасні варіанти реконструкції подій. Можу припустити, як ця історія виникла. Коли рештки розбитого воїнства прибігли до Риму, їм, звісно, довелося пояснювати. І навіть не факт, що вони брехали. Їх послали знешкодити купку рабів. Іншої інформації в них не було. Думаю, що в той час у радіусі 30 кілометрів навколо Везувію не було нікого, хто б співчував римлянам. Когось вирізали на віллах, інші виїхали від гріха подалі.

Зрештою, вони загнали ватагу на гору й обклали їх за всіма правилами військового мистецтва. І коли на них напали з тилу, вони й припустити не могли, що озброєні раби могли прийти звідкись ще, крім Везувію. Таким чином і з'являються на світ численні «факти» та історичні анекдоти, якими рясніють підручники історії.

Нас же цікавить інше. Навіщо Спартак з товаришами створювали армію. І це найголовніше «навіщо?», яке є в цій історії. Але про це ми поговоримо наступного разу.

Далі буде!

Лайки, підписки, коменти щиро вітаються!

Полтавські