«Такі молоді хлопці не повинні гинути»: у Кременчуці попрощалися із 25-річним Захисником Владиславом Хоменком

13 липня 2026 р. 13:35

13 липня 2026 р. 13:35

Майже вісім місяців вважався безвісти зниклим...

Сьогодні Кременчук огорнула жалоба. Місто провело в останню путь Захисника України Владислава Хоменка, який загинув, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України від російської агресії.

До Міського палацу культури, де відбувалася церемонія прощання, прийшли рідні, друзі, сусіди, побратими, знайомі та небайдужі кременчужани. Люди несли квіти, вінки та державні прапори, щоб віддати останню шану молодому воїну.

Коли траурний кортеж прибув до палацу культури, присутні схилилися на коліна. У залі панували тиша, сльози й розпач. Найважче було матері Героя, яка не могла стримати болю від втрати єдиного сина, що повернувся додому на щиті, до кінця виконавши свій військовий обов'язок.

Під час церемонії прощання слова співчуття рідним, побратимам і всій громаді висловила начальниця відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного ТЦК та СП, майор Анна Тарасова.

«Дорогі земляки, сьогодні важкий і скорботний день. Ми проводжаємо в останню путь нашого Героя — Хоменка Владислава Яновича… Його загибель є непоправною втратою для родини, військової частини, громади та України загалом. Немає таких слів, які можуть загоїти рани від втрати рідної людини.

На жаль, ми не можемо повернути Владислава його родині. Але в наших силах у цей трагічний час бути поруч і підтримувати сім'ю загиблого не лише сьогодні, а й у подальшому. Низько схиляємо голови перед вашим горем і висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Хоменка Владислава Яновича», — сказала майор Анна Тарасова.

Із листопада 2025 року Владислав Хоменко вважався безвісти зниклим. Лише тепер рідні змогли провести його в останню путь.

Про життєвий шлях воїна розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного ТЦК та СП, лейтенант Віталій Іванчиков.

«Сьогодні ми прощаємося з Хоменком Владиславом Яновичем, який народився 3 лютого 2000 року. Під час мобілізації він був призваний на військову службу у званні солдата та обіймав посаду старшого навідника гранатометного розрахунку. На жаль, 6 листопада 2025 року Владислав загинув, виконуючи бойове завдання із захисту України, мужньо виконавши свій військовий обов'язок у районі населеного пункту Радьківка Сумського району Сумської області. Увесь цей час він вважався зниклим безвісти.

Владислав народився і проживав у Кременчуці. Навчався у гімназії №29, закінчив професійно-технічне училище №7 та Кременчуцький коледж Національного університету імені Михайла Остроградського. Не був одружений, дітей не мав», — повідомив лейтенант Віталій Іванчиков.

Теплими спогадами про Владислава поділився його побратим із позивним «Нафта». За його словами, боєць був не лише професійним військовим, а й людиною, яка вміла підтримати інших навіть у найважчі моменти.

«Владислав був одним із найкращих військовослужбовців нашого дивізіону. Він був душею компанії — дуже любив співати, жартувати. На ньому тримався весь розрахунок. Це втрата, яку нічим не можна замінити. Дуже шкода, що такі молоді хлопці так рано гинуть», — розповів побратим загиблого захисника з позивним «Нафта».

Двоюрідна сестра Владислава Оксана пригадує, що навіть вирушаючи на війну, він більше хвилювався за рідних, ніж за себе.

«Він був найкращим братом. Мабуть, не кожному випадає мати такого брата, як наш Владик. Пам'ятаю, перед його від'їздом я запитала: "Владик, ти розумієш всю серйозність цього?". Він відповів: "Я розумію". Потім я запитала, чи потрібна йому якась допомога. А він сказав: "Мені нічого не треба. Все буде добре". Він у нас завжди був сильним, упевненим у собі лідером», — зі сльозами згадує Оксана.

Після церемонії прощання у Міському палаці культури захисника відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Останній спочинок Владислав Хоменко знайшов на Деївському кладовищі.

Йому назавжди залишиться 25 років. Молодий, усміхнений, сповнений планів на життя, він став до лав захисників, коли цього потребувала країна, і віддав за неї найдорожче — власне життя. Пам'ять про Владислава житиме у серцях рідних, побратимів, друзів і всіх кременчужан, які сьогодні схилили голови перед його подвигом. Вічна слава і світла пам'ять Герою .

Олена Ліпошко

Фото Максима Полтавця

Полтавські