Уродженець Гадяча, який відродив вежу Острозького замку : історія Володимира Леонтовича

15 липня 2026 р. 10:49

15 липня 2026 р. 10:49

145 років тому народився професор Володимир Леонтович — український архітектор-реставратор, інженер-будівельник, геодезист та педагог родом із Гадяча. Його по праву вважають засновником української школи реставрації пам’яток архітектури.

Володимир Леонтович народився 15 липня 1881 року в родині колезького секретаря в м. Гадячі Полтавської губернії. У 1901 р. вступив до Київського політехнічного інституту на інженерне відділення.

Після закінчення інституту у 1906 році захистив дипломний проєкт. Спочатку працював як вільний найманець при Волинській губернській управі. Через рік його зарахували на державну службу молодшим інженером з дорожньої частини у справах земського господарства.

Єпархіальний архітектор Волині — рятівник храмів

У 1909 році В. Г. Леонтовича призначили єпархіальним архітектором Волинської губернії. На цій посаді співпрацював із багатьма архітекторами-реставраторами. Брав участь у дослідженнях , реалізаціях проєктів, розробках, реставраціях та відбудові пам’яток архітектури, проводив обстеження стану церковних будівель.

Завдяки Володимиру Леонтовичу постали з небуття багато історичних пам’яток, які були приречені на загибель. За його проєктами були відреставровані чимало храмових споруд. Зокрема це кафедральний Спасо-Преображенський собор у м. Житомирі.

Аби зберегти церкву святого Василія в м. Овручі, (рік побудови 1190) Володимир Леонтович запропонував при цій церкві заснувати жіночий монастир і спорудив для нього за своїм проєктом келії та дзвіницю.

Мурована вежа Острозького замку

Також він розробив і здійснив проєкт реставрації Мурованої вежі Острозького замку, яка була побудована в XIV ст. Вежу пристосували під історичний музей, міську бібліотеку та залу використовували для народних читань.

Нову (круглу) башту було законсервовано. Реалізувати задумане Володимир Леонтовичу завадила Перша Світова війна. Через брак фінансування роботи відтерміновувалися.

Відкритий у1916 році музей займав лише верхній поверх будівлі. Поступово загальний об’єм робіт виконали у міжвоєнний та повоєнний період. Ідея архітектора щодо сходів крізь зали із пласким дерев’яним перекриттям не була реалізована.

Сходові марші пропонувалося розташувати вздовж стін по периметру, а сходові майданчики по кутах. Підйом мав відбуватися за годинниковою стрілкою з виходами на поверхи. Наявні зараз підйоми теж здійснюються в цій частині замку, проте не мають системи та є занадто крутими.

Меморіал «Козацькі Могили» під Берестечком

Від 1912 року під Берестечком велося інтенсивне будівництво архітектурного меморіалу «Козацькі Могили». Нагляд за спорудженням всього комплексу також здійснював Володимир Леонтович. При реставрації він використав форми українського бароко, а для розпису храму він запросив відомого українського художника Івана Їжакевича.

Влітку 1914 р. будівництво було завершене і храм постав у своїй красі: рідкісна споруда, аналогів якій немає ніде у світі. Унікальність храму полягає в тому, що в ньому є три престоли, які розташовані один над одним — по суті три храми в одному.

Також є іконостас прямо на вулиці з майданчиком, що дає можливість відправляти службу під відкритим небом. Перед іконостасом — могила- саркофаг з останками козаків.

Щоб відтворити історичні події Берестейської битви, з ініціативи Володимира Леонтовича було перевезено, реставровано й музеєфіковано дерев’яну Михайлівську церкву із с. Острів, яка була побудована у 1650 році. За переказами, саме в цій церкві перед битвою молилися гетьман Б. Хмельницький зі своїми старшинами.

ЇЇ з’єднанали підземним переходом довжиною 50 метрів з козацькою усипальницею та криптою під церквою та збудовали корпус келій (тепер там знаходиться музей). До старовинної церкви Володимир Леонтович добудував опасання на дерев’яних стовпцях та вхід до підземного 70- метрового переходу, що зв’язує дві церкви – нову і прадавню. Оскільки комплекс тоді був поза межами с. Пляшева (Рівненська обл.), Володимир Григорович запропонував Почаївському монастирю для постійного нагляду за меморіальним ансамблем спорудити тут будівлю для скита із притулком для хлопчиків.

Протягом тривалого часу Володимир Леонтович працював на багатьох посадах та виконував різні геодезичні роботи. Працював інструктором із підготовки фахівців залізничного та водного транспорту, інженером технічного відділу Південно-Західної залізниці, заступником начальника навчально- залізничного відділу шляхів сполучення, а також начальником геодезичного відділу Управління головного архітектора міста Києва.

Був ініціатором заснування й активним учасником створення громадської пам’яткоохоронної організації, як комітет охорони пам’яток старовини та мистецтв України. На жаль, діяльність цієї організації була короткочасною і поступово втратила свою активність.

Педагогічна та наукова кар'єра

З 1914 року Володимир Леонтович розпочав педагогічну та наукову діяльність у Київському політехнічному інституті, де пропрацював до 1930 року.

У 1940 році, враховуючи великий виробничий, педагогічний досвід та написані наукові праці, Володимиру Леонтовичу присвоїли вчене звання професора без захисту дисертації.

Відтоді і до 1941 року викладав геодезію у гірничому, індустріальному та художньому інститутах, залізничному технікумі та гідротехнічному училищі. Очолював правління Будинку вчених. Напрям його наукової діяльності – геодезичні роботи при прєктуванні, будівництві, експлуатації та реконструкції інженерних споруд.

З 1944 до 1946 року був завідувачем кафедри геодезії та картографії у Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка. Тоді ж професор Володимир Леонтович повернувся до Київського інженерно- будівельного інституту та одночасно до 1961 року викладав геодезію студентам архітектурного факультету Київського художнього інституту. Він дотримувався давнього принципу: «студенти не посудини, котрі слід наповнити, а свічники, які треба запалити».

Упродовж 1963-1966 років Володимир Леонтович передав до Центрального державного історичного архіву фотографії, креслення та матеріали про роботу над ремонтом і реставрацією Спасо-Преображенського кафедрального собору в м. Житомирі, плани, діапозитиви на склі із зображенням дерев’яних церков та решти пам’яток архітектури, листування та інші документи.

Вся його науково-педагогічна та виробнича діяльність були присвячені геодезії в будівництві. Йому належать одинадцять наукових праць.

Володимир Леонтович автор 8 посібників для студентів географічних та інженерно- будівельних спеціальностей. Друком вийшли наукові праці : « Літня геодезична практика» (1929), « Архітектори, інженери і скульптури, які працювали в Києві 1855-1925», « Звіринецькі печери » та інші. Йому належать одинадцять наукових праць. Але багато праць, статей залишилося в рукописах.

Володимир Леонтович відійшов у вічність на 87 році життя 29 квітня 1968 року. Отримав свій останній притулок у Києві на Байковому кладовищі.

Ірина Чемерис, завідувачка історико-природничим відділом Гадяцького історико-краєзнавчого музею.

Полтавські