Мости пам'яті та сили: у Кременчуці відкрилася унікальна виставка світлин Лесі Українки, відтворених за допомогою ШІ

15 липня 2026 р. 15:13

15 липня 2026 р. 15:13

Сучасний погляд на життя видатної поетеси.

Сьогодні, 15 липня, у стінах Кременчуцького краєзнавчого музею відбулася визначна культурна подія. До Дня української державності тут відкрили унікальну виставку, яка поєднує глибоку історію, національну ідентичність та сучасні цифрові технології.

Про значення виставки та її приуроченість до важливого державного свята розповіла Марія Коваленко, заступниця директора з наукової роботи:

«Сьогодні ми зібралися з вами не лише для відкриття нової експозиції, а для того, щоб вшанувати одну з найвидатніших постатей української культури. Леся Українка вже понад століття залишається символом сили, духу, свободи і незламності українського народу. День української державності нагадує нам про тисячолітню традицію українського державотворення. Саме культура, мова, історична пам'ять допомагають нам зберігати свою ідентичність і зміцнювати державу».

Марія Коваленко нагадала присутнім життєвий шлях письменниці. Лариса Косач, відома світові як Леся Українка, народилася у місті Звягель, якому у 2022 році в межах декомунізації повернули стару історичну назву.

Вона виросла в родині, де панував справжній культ книги, освіти і української культури. Попри важку хворобу, Леся стала однією з найосвіченіших жінок свого часу, створила твори, які стали класикою української літератури, й усе життя відстоювала право українців бути собою. Особливе місце у її творчості займають теми свободи, людської гідності та відповідальності перед своїм народом. Саме тому надзвичайно символічно, що цю виставку відкрили саме до Дня української державності.

Сьогодні ім’я поетеси міцно вплетене у топоніміку Кременчука.

Уже десять років одна з головних магістралей міста гордо носить назву проспект Лесі Українки. Окрім цього, у Кременчуці названі вулиці Олени Пчілки, Михайла Драгоманова, а також провулок Лесі Українки. І це не просто назви, а простір історичної пам’яті, який нагадує про людей, які творили українську культуру.

Представлена сьогодні експозиція пропонує сучасний погляд на життя письменниці.

Перед глядачами постали художні фотокартини, створені за допомогою сучасних цифрових технологій. Це творче осмислення її життєвого шляху від дитинства у Звягелі до зрілих років, сповнених творчості, боротьби і подорожей. Особливо приємно, що ця виставка стала результатом співпраці Кременчуцького краєзнавчого музею, Літературно-меморіального музею Лесі Українки у Звягелі та Звягельського управління культури і туризму. Наші міста поєднує не лише постать Лесі Українки, а й те, що колись Кременчук і Звягель були містами-фортецями. Нині їх поєднують мости культури, музейного партнерства і спільних проєктів, які допомагають зберегти і популяризувати українську спадщину.

Про концепцію виставки, перші кроки музейного партнерства та плани на майбутнє розповів директор Кременчуцького краєзнавчого музею Артем Ряса:

«Доброго дня, шановне панство! Ми щиро вітаємо вас сьогодні в стінах Кременчуцького краєзнавчого музею. По-перше, хочеться сказати про ці наші мости співпраці. Ця виставка постала завдяки ініціативі Літературно-меморіального музею імені Лесі Українки у Звягелі. Вони нам передали ці фотографії. Ми можемо бачити на виставці сучасне використання музейної справи, адже ці фотографії мають нову візуалізацію завдяки штучному інтелекту. Це якраз про нові технології: старі архівні фотографії отримують нове дихання, деталізуються, і завдяки цьому ми всі можемо сьогодні поринути в світ Лесі Українки».

Артем Ряса підкреслив, що співпраця зі Звягелем обов'язково буде продовжена, адже міста мають спільну історію фортець і схоже сучасне позиціонування. Кременчук позиціонує себе як «місто-міць, місто-кремінь», а Звягель має слоган «місто сильних людей». Кременчуцькі музейники вже вивчають питання, яку саме експозицію передати у відповідь для експонування у Звягель, а також переймають їхній успішний досвід популяризації власної історії.

Також директор музею наголосив на великому символізмі події:

«Ми маємо сказати, що ця виставка має взагалі багатий символізм. По-перше, День державності України. Леся Українка — це один з символів державності України і один з наших головних показників щодо української культури. Також ми маємо 10 років деколонізації, 10 років, як одна з головних артерій міста має назву Лесі Українки — і люди самі вибрали цю назву. Так само і сквер Лесі Українки на Молодіжному над колишнім селищем Савине постав завдяки громадській ініціативі та Громадському бюджету. До її дня народження присвячений і наш міський фестиваль "Лесині стежки". Дякую, що сьогодні прийшли. Це дуже важливо — пам'ятати наш Національний пантеон героїв. Леся Українка — справжній герой України. Вона обрала своє псевдо не просто так, а щоб підкреслити, що вона власне українка».

Після урочистої частини присутні переглянули біографічний фільм, який допомагав присутнім глибше зануритися у драматичну історію життя поетеси та дізнатися маловідомі факти про неї. Глядачі пригадали, що свій відомий псевдонім 13-річна Лариса запозичила у свого дядька — видатного вченого Михайла Драгоманова, який інколи підписувався як «Українець». Попри поширену думку про холодне ставлення матері, Олени Пчілки, яка вважала Лесю малорозвиненою і до 5 класу навчала вдома за власною програмою, саме в родині було закладено фундамент її неймовірної освіченості. Дитячі роки майбутньої письменниці минули у родинному маєтку в селі Колодяжне біля Ковеля.

Уже в 4 роки Леся самостійно читала, у 5 років освоювала фортепіано, з яким через туберкульоз кісток назавжди попрощалася після невдалої операції, а в 9 років почала писати вірші. У 12 років дівчинка переклала українською «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, а в 19 років написала підручник «Стародавня історія sхідних народів» для своїх молодших братів і сестер. Прагнучи читати шедеври світової класики в оригіналі, Леся Українка виявила феноменальні лінгвістичні здібності.

До 20 років вона вільно писала і говорила українською, французькою, німецькою, англійською, польською, італійською, латиною, грецькою та давньогрецькою мовами, а в останні роки життя взялася за іспанську. Вона перекладала твори Гейне, Гюго та Гомера без жодних словників.

Фільм також розкрив особисті драми письменниці — від першого юнацького почуття до Максима Славицького та нерозділеного кохання до грузинського студента Нестора Гамбарашвілі, який згодом одружився з іншою, до найтяжчої втрати її життя. Леся самовіддано доглядала смертельно хворого на сухоти Сергія Мержинського, хоча він кохав іншу жінку і на порозі смерті просив записати прощальний лист до своєї обраниці. Свій біль Леся виплеснула на папір в ніч на 18 лютого 1901 року біля ліжка вмираючого Сергія, створивши всього за одну ніч геніальну поему «Одержима».

Через прогресування хвороби письменниця мусила постійно подорожувати та лікуватися в країнах із теплим кліматом.

Водночас вона вела активну громадську діяльність. Лише у віці 36 років вона офіційно вийшла заміж за музикознавця Климента Квітку. Він був молодший за Лесю на 9 років і бідний, що викликало невдоволення родини Косачів, через що горда поетеса відмовилася від батьківської фінансової допомоги. Щоб оплачувати дороге лікування дружини, Климент поступово спродував усе спільне майно. Серце великої українки зупинилося 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі, після чого її прах перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Ця виставка — по-справжньому унікальна подія, яка віддзеркалює самобутню творчість Лесі Українки. Адже її спадщина є істинним генетичним кодом української нації, а все її літературне різнобарв'я назавжди закарбувало в пам'яті поколінь величний образ вільної, сильної та незалежної України.

Експозиція чекає на відвідувачів у Кременчуцькому краєзнавчому музеї за адресою: вул. Ігоря Сердюка, 2.

Валерія Макряшина

Фото Максима Полтавця

Полтавські