Тисячі тонн солодощів, полювання на холодні кавуни та вечір грузинської комедії: яким був Кременчук 19 липня 1966 року

19 липня 2026 р. 11:24

19 липня 2026 р. 11:24

Історична ретроспектива за матеріалами газети «Кременчуцька зоря» від 19 липня 1966 року.

З висоти 2026 року старі десятиліття часто здаються нам монохромними та статичними. Ми звикли сприймати минуле крізь сухі історичні довідки, забуваючи, що за ними ховається жива, динамічна і надзвичайно строката реальність. Щоб відчути справжній пульс міста, ми зазирнули в один звичайний літній день — у вівторок, 19 липня 1966 року.

Провідником у цей день для нас стала газета «Кременчуцька зоря» — головне на той час суспільно-політичне видання міста. Її свіжий тогочасний номер вартістю всього 2 копійки зберіг для нас справжній дух епохи. Оригінальні репортажі, гучні цифри та побутові деталі доводять: Кременчук шістдесят років тому так само вирував колосальною енергією, масштабними проєктами та щирими людськими історіями.

Високі нагороди вагонобудівників та серце нафтохімічного комплексу

Головною гордістю номера стала публікація списку передовиків Крюківського вагонобудівного заводу, яких було нагороджено орденами і медалями за дострокове виконання завдань семирічного плану. Зокрема десятки заводчан отримали ордени «Знак Пошани», медалі «За трудову доблесть» та «За трудову відзнаку».

Паралельно в. о. головного інженера Кременчуцької ТЕЦ В. Чунов у матеріалі «Серце нафтохімічного комплексу» звітує про ритмічну роботу теплоелектроцентралі, яка забезпечує новобудови електроенергією та парою. Головне завдання колективу зараз — підготувати до монтажу агрегати другої черги ТЕЦ, щоб ввести її в експлуатацію вже у третьому кварталі цього року.

«Механічні руки» та 19 нових видів солодощів

Справжнім трімфом місцевої харчової промисловості ділиться начальник планового відділу кондитерської фабрики Я. Шепетовський у замітці «Вироби міських кондитерів». За перше півріччя колектив фабрики випустив понад 3,5 тисячі тонн солодощів та успішно освоїв виробництво 19 нових видів продукції. На полицях кременчуцьких магазинів з'явилися нові цукерки із затишними назвами: «Малютка», «Травневі» тощо...

Технологічний прогрес також не стоїть на місці: на підприємстві запустили нову автоматичну лінію. Тепер цукерки у папір загортають спеціальні «механічні руки», що зробило процес значно швидшим, зручнішим та гігієнічнішим. Серед найкращих колективів фабрики відзначено бригади К. Клещенко, О. Павлюченко та І. Череваня.

Професія за покликанням та фронтові герої на мирній ниві

На сторінках часопису розгортаються життєві історії містян, які поєднують у собі героїчне минуле та сумлінну щоденну працю.

Фотокореспондент К. Крючевський зафіксував портрет Марії Миколаївни Бойко — вантажного ліфтера тютюново-махоркової фабрики. Її робота — забезпечувати безперебійне транспортування продукції між цехами. За сумлінність їй присвоїли звання ударника комуністичної праці. Проте за її скромною посмішкою криється і велика мужність.

Ще одна зворушлива історія від журналіста Л. Карпенка присвячена Семену Григоровичу, машиністу компресорного цеху Кременчуцького м'ясокомбінату, де він працює ще з далекого 1935 року. Пройшовши дорогами війни від Смоленщини до Берліна і втративши на фронті близьких, Семен Григорович повернувся до рідного заводу. За видатні трудові досягнення та раціоналізаторські пропозиції його було відзначено високою урядовою нагородою — орденом «Знак Пошани».

Залізнична романтика

Паралельно розгортається розповідь А. Нанкевича про Миколу Петровича Горлача — механіка з восьмої дистанції сигналізації та зв'язку станції Кременчук. Колись старенька лікарка на комісії відкрила йому шлях у професію, і відтоді залізничник жодного разу не зрадив своїй справі, забезпечуючи безпеку руху поїздів.

Поряд опубліковано світлину В. Рудаковського: заслужений будівельник УРСР Григорій Григорович Мина (бригадир в управлінні «Оздоббуд» тресту «Кременчукпромжитлобуд») у хвилини дозвілля відпочиває разом зі своїм сином у власному винограднику.

Будівництво овочесховищ, «надпланові» меблі та франківські ювілеї

Паралельно Кременчук активно вирішував нагальні побутові проблеми, адже розпал літа вимагав швидких рішень у торгівлі. Інструктор міськкому партії В. Татаринов бив на сполох через нестачу критих павільйонів та спеціальних сховищ для овочів і фруктів.

Особливо гостро постало питання з кавунами, які швидко псувалися під палючим сонцем. Щоб містяни могли ласувати прохолодними й соковитими кавунами та свіжою зеленню, заводи й фабрики міста (трикотажна, взуттєва, шкіряна) почали поспіхом споруджувати літні торгові павільйони. Водночас у селі Комсомольському будували гігантський холодильник на 250 тонн, а на Нафтохімі — сховище на 600 тонн, призначене спеціально для цибулі та інших овочів.

Тим часом деревообробний комбінат звітує про трудові успіхи у замітці «Надпланові меблі». Головний інженер В. Голядинець повідомляє, що за перше півріччя підприємство відправило меблів на суму 1 мільйон 947,5 тисяч карбованців. Понад план було виготовлено 913 диванів-ліжок, 648 крісел та 122 шафи.

Окрему увагу приділено культурній спадщині. Наближається велика дата — 110-річчя з дня народження Івана Франка. Заступник директора Книжкової палати УРСР М. Багрич у статті «Мільйонними тиражами» наводить вражаючі цифри: за роки радянської влади твори Великого Каменяра в Україні видавалися 507 разів загальним тиражем понад 10 мільйонів примірників.

Час літніх відпусток та дитячі мрії

Липень — розпал сезону відпочинку. Газета публікує замітки про те, як оздоровлюються містяни. Директор промкомбінату А. Тєр-Ованесов ділиться, що цьогоріч у будинках відпочинку та на курортах уже побувало 12 працівників, а 27 дітей оздоровлено у таборах. Організовуються масові виїзди робітників на річку Псел.

Атмосферним доповненням номера став фотоетюд члена фотогуртка станції юних техніків Миколи Пилипенка «Майбутній капітан», на якому зображений маленький хлопчик у кашкеті, що з цікавістю вдивляється в річковий горизонт.

Що дивились?

Наприкінці робочого дня втомлені, але задоволені жителі Кременчука обов'язково зупинялися біля дерев'яних щитів, де висіла свіжа кіноафіша, аби спланувати своє дозвілля. Того вівторка вибір був таким:

Кінотеатр «Більшовик» запрошував на детектив «Чуже ім'я» та драму «Совість» у малому залі. Ті ж, кому хотілося легкого настрою, купували квитки в кінотеатр «Дніпро» на колоритну грузинську музичну комедію «Кето і Коте».

​​​​​​​

Архівні сторінки «Кременчуцької зорі» залишаються унікальним документом своєї епохи. Вони зафіксували повсякденний ритм Кременчука в усій його строкатості — від запаху свіжих цукерок «Малютка» та нагородних списків до дитячих мрій про капітанське майбутнє та вечірніх кіносеансів.

Саме з таких дрібних, але живих деталей і складається справжня, невигадана історія нашого міста...

Із Кременчука до Києва літаком: як

Свіжі овочі для містян та закордонні пристрасті на екранах: яким був Кременчук 12 липня 1966 року

Валерія Макряшина

ФОТО: архів газети "Кременчуцька зоря"

Полтавські