«Нарешті ти прийшов… Нарешті тебе привезли додому»: у Кременчуці попрощалися із Захисником Сергієм Копичком

21 липня 2026 р. 13:03

21 липня 2026 р. 13:03

Вічна пам'ять!

Сьогодні Міський палац культури Кременчука знову затих у невимовному болю. Громада провела в останню путь свого земляка, відважного захисника України Сергія Сергійовича Копичка, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу та мирне майбутнє рідної землі.

Десятки містян прийшли віддати шану воїну, несучи в руках оберемки квітів. Серед червоних гвоздик, що палахкотіли наче краплі крові, найболючіше лунали слова матері. Вона крізь сльози казала: «Нарешті ти прийшов… Нарешті тебе привезли додому…»

Сергій Копичко був корінним жителем Кременчука — тут народився 21 жовтня 1979 року, зростав, навчався у гімназії №2 та ВПУ №7, а згодом віддав роки праці Кременчуцькому річковому порту. Його життя було тісно переплетене з рідним містом, аж поки у 2024 році обов'язок не покликав його на захист Батьківщини.

Як розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков, воїн у званні солдата служив гранатометником. 12 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ясеневе Сергій прийняв свій останній бій, до останнього подиху лишившись вірним військовій присязі та українському народові.

Місяці поспіль серця рідних розривалися між пекучою невідомістю та крихітною надією — вони чекали, молилися і вірили. Та, на жаль, дива не сталося: воїн повернувся додому «на щиті», аби знайти вічний спокій у землі, яку так віддано захищав.

Під час церемонії прощання слова глибокого співчуття та підтримки рідним висловили представники Кременчуцького районного ТЦК та СП.

«Шановна родино, дорогі земляки, сьогодні важкий і скорботний день. Ми проводжаємо в останню путь нашого героя — Копичку Сергія Сергійовича.

У серпні 2024 року Сергій став до лав Збройних сил України та проходив службу на посаді гранатометника механізованого відділення. Він вірно виконував бойові завдання в районі населеного пункту Ясеневе Покровського району Донецької області, де 12 січня 2025 року поліг у бою за Україну, її свободу та незалежність.

У скорботі залишилися мати та батько. Його загибель — це непоправна втрата для родини, військової частини, громади та всієї України. Немає таких слів, які можуть загоїти рани рідних. На жаль, ми не можемо повернути Сергія, але в наших силах у цей трагічний час бути поряд і підтримувати сім'ю. Низько схиляємо голови перед вашим горем…» , - слова начальниці відділення цивільно-військового співробітництва, майор Анна Тарасова.

Теплими, але сповненими болю спогадами поділився однокласник Сергія, який згодом став його побратимом на війні:

«Я знав Сергія ще з дитинства, зі шкільної лави. Ми завжди товаришували. Пам'ятаю його як дуже доброго, легкого на підйом і рішучого хлопця. Разом виступали за честь школи на змаганнях — грали у футбол, шахи, теніс, разом ходили на риболовлю.

Доля згодом розвела шкільних друзів, але війна знову звела нас — тепер уже як побратимів. Для мене як для військового найголовніше одне: він не здався, він не відступив. Це дуже важка втрата для батьків, для нас усіх. Але ми маємо вистояти в ці нелегкі часи й обов'язково підтримувати один одного. На жаль, зараз немає жодної школи в Україні, яка б не втратила своїх героїв…»

Відспівали Сергія у Свято-Миколаївському соборі. Поховали його на Свіштовському кладовищі — у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Щирі співчуття рідним і близьким.

Валерія Макряшина

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські