«Як я буду без тебе сама, зайчику мій…»: Кременчук на колінах провів у останню путь 32-річного воїна Богдана Череваня

27 липня 2026 р. 13:57

27 липня 2026 р. 13:57

Вічна пам'ять!

Сьогодні Кременчук поринув у глибоку скорботу. Міський палац культури знову став місцем невимовного болю та спільної трагедії всієї громади. Сюди, тримаючи в руках живі квіти та не стримуючи сліз, пришли десятки містян — близькі, друзі, знайомі та небайдужі жителі міста. Вони ставали на коліна, утворюючи живий коридор пошани, аби віддати останню шану полеглому захиснику, якому назавжди залишиться 32 роки.

Місто попрощалося із Богданом Володимировичем Череванем — воїном, який віддав найдорожче за мирне небо над Україною.

Як повідомив офіцер відділу зв’язків з громадськістю (ЦВС) старший лейтенант Костянтин Тригуб, Богдан народився 13 жовтня 1993 року в Кременчуці. Тут зростав, навчався у Кременчуцькій гімназії №2, а пізніше здобув фах у ВПУ №7. На військову службу під час мобілізації був призваний 30 жовтня 2025 року. Воїн служив у званні солдата на посаді майстра 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Його життя обірвалося 18 липня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Христофорівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Він мужньо та чесно виконав свій військовий обов'язок у бою за нашу свободу. У непорадному горі без єдиного сина залишилася мати — Тетяна Іванівна.

«Він був дуже світлим і веселим…»

У пам’яті тих, хто його знав, Богдан назавжди залишиться доброю, чуйною та життєрадісною людиною.

Знайома Лілія згадує, що познайомилися вони в спільній компанії кілька років тому:

«Він був дуже хорошим хлопцем, завжди веселим та відкритим. Коли в переписці мені сказали, що Боді більше немає — просто не вкладалося в голові, стало дуже важко на душі. Я давно знала, що він пішов захищати нас, і це постійно боліло всередині. Дуже важка втрата…»

Про дитячі роки та міцну дружбу згадують і товариші воїна, для яких Богдан був не просто другом, а надійною опорою та душею будь-якої компанії.

« Дуже справедливий, дуже чесний був... », - розповів Олександр і додав, що вони постійно тримали зв'язок, навіть коли Богдан перебував на передовій.

За словами друга, вони планували зустрітися вдома — Богдан чекав на омріяну відпустку і казав, що має бути в Кременчуці 17-го числа. Проте замість довгоочікуваного приїзду саме в цей день захисник загинув.

Найважчі хвилини прощання розривали тишу палацу культури невимовним материнським болем. Стоячи біля труни єдиного сина, мати Тетяна Іванівна безупинно голосила, виплакуючи своє горе:

«Ні дитини, ні билини… Як я буду без тебе сама, зайчику мій? Я так тебе чекала — ти пішов і не повернувся…».

Ці слова пекучим болем відгукувалися в серці кожного, хто стояв поруч. Немає таких слів у світі, які могли б заігоїти цю материнську рану.

Після цивільної панахиди в Міському палаці культури воїна відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Спочинок Богдан Черевань знайшов на Свіштовському кладовищі — його поховали у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Вічна пам'ять, честь і шана Герою! Щирі співчуття рідним та близьким.

Валерія Макряшина

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські