«Він повернувся з Ізраїлю, щоб захищати Батьківщину»: у Кременчуці попрощалися із розвідником Сергієм Коршаком

04 серпня 2026 р. 13:27

04 серпня 2026 р. 13:27

Кременчук схилив коліна, прощаючись із Героєм.

У Кременчуці сьогодні провели в останню путь захисника України Сергія Коршака, який із перших місяців повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Заради цього він повернувся з-за кордону в Україну, щоб боронити рідну землю.

Поховали Коршака Сергія Вікторовича, який народився 25 жовтня 1980 року. На військову службу його призвали 28 квітня 2022 року. Він служив солдатом на посаді розвідника-навідника розвідувального відділення.

Помер захисник 9 червня 2026 року в Тернопільській області під час лікування від гострого інфаркту міокарда.

Про життєвий шлях воїна розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

«Сьогодні відбувається поховання Коршака Сергія Вікторовича, що народився 25 жовтня 1980 року. Був призваний на військову службу 28 квітня 2022 року. Служив у званні солдата на посаді розвідника-навідника розвідувального відділення. Помер Сергій, на жаль, 9 червня 2026 року у Тернопільській області під час лікування від гострого інфаркту міокарда. Народився і проживав у місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькій гімназії №16. Закінчив Кременчуцький педагогічний коледж імені Макаренка. Одружений не був і дітей не мав. У скорботі залишилися мати і батько» , — сказав Віталій Іванчиков.

Начальниця відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного ТЦК та СП, майор Анна Тарасова, висловила співчуття родині Героя.

«Дорогі земляки, сьогодні важкий і скорботний день. Ми проводжаємо в останню путь нашого Героя — Коршака Сергія Вікторовича. Сергій народився і проживав у місті Кременчук. Його смерть є непоправною втратою для родини, військової частини, громади та України в цілому. Немає таких слів, які можуть загоїти рану втрати рідної людини. На жаль, ми не можемо повернути Сергія родині. Але в наших силах у цей трагічний час бути поруч і пам'ятати його не тільки сьогодні, а й у подальшому житті. Низько схиляємо голови перед вашим горем і висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким », — сказала вона.

Класна керівниця Ірина Скиба зі сльозами пригадує свого учня, якого знала ще з п'ятого класу.

«Я була його класним керівником, ну і далі всі ці шкільні роки ми співпрацювали разом. Сергій був дуже сміливий, дуже добрий, ніколи нікому ні в чому не відмовляв, завжди йшов на допомогу. Після закінчення школи він пішов у педагогічне училище. Через деякий час пізніше вони родиною — мама, він і його брат — виїхали за межі України. Тривалий час він там жив. Ми з ним переписувалися, вітали один одного зі святами. Потім почалася війна. Він спочатку перераховував кошти на Збройні сили України, а вже в червні я побачила його фото у формі воїна Збройних сил України. Він був впевнений, він був рішучий. Він дуже любив Україну. Він дуже любив маму. Я бачила по його дописах, що він не один раз був у Кременчуці на реабілітації. Ми з ним ніколи не зустрічалися, але тижні за три до цієї трагічної дати ми випадково зустрілися в місті. Ми обійнялися. Він згадував школу, я питала про маму. Поспілкувалися і розійшлися. Потім ця сумна звістка… Дуже шкода. Вона просто ні в душі, ні в серці, ні в голові не вкладається, що це так могло статися. Мені чомусь так здавалося, що він сильний, мужній, зможе, бо все буде добре. Україна дякує Сергію. Дякує батькам за виховання такого сина-патріота. Він дуже любив усіх. Дякую», — сказала Ірина Скиба.

Друг дитинства Антон розповів, що Сергій був людиною честі та майже від початку повномасштабної війни став на захист України.

«Це була дуже гарна, добра людина.

— Ви товаришували з дитинства?

— Так.

— А спілкуватися вдавалося, коли він був на службі?

— Вдавалося. Та й тут усе пересікалося разом. У відпустках зустрічалися, після поранень також приїжджав. Останній раз ми спілкувалися 6 травня, у День піхоти. Після цього він поїхав на реабілітацію», — розповів Антон.

Знайома матері захисника Тетяна говорить, що Сергій свідомо повернувся з Ізраїлю, аби стати на захист України.

«Він приїхав з Ізраїлю, щоб захищати Батьківщину. Мама дуже пишалася сином. Він був добрий син, хороший син, дуже турбувався про матір.Він не любив розповідати про службу. Подробиць я не знаю. Мама працює медиком, вона старша медсестра, проживає в Ізраїлі. Родина жила там. Але коли мама захворіла, він був поруч із нею, а потім залишив її і приїхав захищати Батьківщину» , — сказала вона.

Сусід Героя розповів, що воювати пішли обидва брати.

«Два брати приїхали воювати. Так, рідні брати. Брат також воював, був поранений і зараз проходить лікування в Ізраїлі. Сергій був хорошою людиною. Якщо він прийняв рішення самостійно йти воювати, то це говорить саме за себе. Він був мужній, відважний чоловік» , — сказав сусід.

Після церемонії прощання захисника відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Сергія Коршака на Свіштовському кладовищі — у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України. Востаннє рідні, друзі, побратими та незнайомі містяни подякували воїну за його мужність, відвагу й любов до України. Він повернувся з-за кордону, щоб стати на захист своєї держави, і до останнього залишався вірним військовій присязі. Тепер його ім'я назавжди вписане в історію Кременчука та серед тих Героїв, завдяки яким Україна продовжує боротися за свою свободу. Вічна пам'ять Захиснику.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські