Кінотеатр у Великій Кохнівці, фото на пляжі та один телеканал: яким був Кременчук 9 серпня 1966 року

09 серпня 2026 р. 11:58

09 серпня 2026 р. 11:58

Гортаючи пожовклі сторінки.

З відстані майже шести десятиліть минуле нерідко здається чорно-білим і застиглим у часі. Історію ми часто сприймаємо через лаконічні довідки та дати, забуваючи, що за ними стояло живе місто, щоденні турботи, великі звершення й людські долі. Щоб відчути справжню атмосферу того часу, ми зазирнули в один звичайний літній день — 9 серпня 1966 року.

Нашим провідником стала газета «Кременчуцька зоря» — головне суспільно-політичне видання міста з багатою історією. Газета виходила з 1920 року: спочатку під назвою «Голос праці», пізніше — «Робітник Кременчуччини», а з 1991 року стала відомою як «Вісник Кременчука». Саме її архівний випуск зберіг для нас живі свідчення тієї епохи.

Репортажі, статистика, оголошення та побутові замітки переконливо показують: Кременчук 1966 року був містом, що активно розвивалося, будувалося, працювало й жило насиченим життям. За газетними шпальтами відкривається не лише історія, а й справжній ритм міста, сповнений великих планів, повсякденних подій і людських історій.

Першу сторінку газети традиційно займають матеріали про виконання виробничих планів, трудові досягнення та соціалістичне змагання.

Тодішні читачі щодня бачили гасла про дострокове виконання п'ятирічки, перевиконання планів і трудові перемоги заводів. Для людей, які жили в СРСР, це була звична частина інформаційного простору.

Друга сторінка також присвячена виробництву та партійному життю. Тут друкували великі матеріали про роботу парторганізацій, фабричних раціоналізаторів, підготовку до нового навчального року в системі політосвіти, а також про передовиків виробництва.

А ось третя сторінка вже набагато ближча до повсякденного життя кременчужан.

Однією зновин стало відкриття нового широкоформатного кінотеатру на Великій Кохнівці.

У газеті повідомляли:

«За генеральним планом забудови Кременчука селище Велика Кохнівка буде третім його районом. Саме тут наприкінці введено в дію новозбудований широкоформатний кінотеатр».

Автори із захопленням описували нову споруду: просторе світле фойє, сучасний на той час кінозал на 400 місць, службові приміщення та зручності для глядачів.

Ще одна цікава замітка розповідає про незвичний сервіс для відпочивальників.

Міський комбінат побутового обслуговування населення відкрив фотографічний цех просто біля пляжу в районі трикотажної фабрики. Тож кременчужани могли зробити світлину на згадку, навіть не залишаючи місця відпочинку на Дніпрі. Для 1966 року це був справді сучасний і зручний сервіс.

Ще одна новина повідомляє, що самодіяльний колектив Палацу культури автозаводу вирушив із концертами безпосередньо у виробничі цехи. Під час обідніх перерв артисти виступали перед працівниками інструментального, штампового, складального та інших цехів підприємства.

Остання сторінка, як і сьогодні, була чи не найцікавішою для читачів. Тут друкували вакансії, оголошення, афіші кінотеатрів та програму телебачення.

І вона сьогодні викликає особливу усмішку. Якщо зараз глядачі мають сотні телеканалів і стримінгових сервісів, то у серпні 1966 року телепрограма була дуже скромною. У понеділок телетрансляцій узагалі не було, а в інші дні ефір розпочинався приблизно об 11-й годині ранку. Один телеканал, кілька передач, новини, художній фільм та спортивні трансляції — ось і весь телевізійний день.

Не менш цікавою є стаття «Лиходії» в рубриці «На теми моралі». Автор обурюється поведінкою мешканців, які галасували ночами, влаштовували танці у квартирах, голосно слухали радіоли, смітили в парках, ламали дерева й лавки у Придніпровському парку. Виявляється, проблема шумних сусідів і недбайливого ставлення до громадського майна існувала ще майже 60 років тому.

А в матеріалі «Домашня бібліотека» журналісти знайомлять читачів із родиною Василя П'ятигори, яка зібрала велику домашню книгозбірню. У бібліотеці налічувалося понад 800 книг — від української та світової класики до сучасної літератури. Для того часу така домашня колекція була справжньою гордістю її власників.

Архівні номери «Кременчуцької зорі» дозволяють побачити місто сповненим щоденного життя. Відкриття кінотеатрів, концерти просто в цехах, фотографування на пляжі, телепрограма на один канал і навіть боротьба з нічними порушниками тиші нагадують: історія складається не лише з великих подій, а й із тисяч звичайних моментів, які сьогодні перетворилися на безцінні свідчення своєї епохи.

Олена Ліпошко

Фото колаж Мирослави Ковальчук

Полтавські