"Від молодшого лейтенанта до капітана, стільки боїв пройшов": у Кременчуці провели в останню путь танкіста Віталія Поркіна

11 серпня 2026 р. 13:37

11 серпня 2026 р. 13:37

Віськовослужбовець пройшов Роботине, Покровський напрямок і найтяжчі бої.

Сьогодні Кременчук у жалобі. На щиті повернувся молодий Захисник України, який до кінця свого життя залишився вірним військовій присязі — Віталій Поркін .

Здавалося, нескінченним потоком ішли містяни до Міського палацу культури, де проходила церемонія прощання. Червоні гвоздики та троянди, жовто-блакитні хризантеми несли до труни Героя.

Щоб віддати останню шану Захиснику, люди ставали на коліна, утворивши живий коридор біля МПК. Так Кременчук зустрічав свого Героя востаннє.

«Сьогодні відбувається поховання Поркіна Віталія Олександровича, який народився 11 жовтня 1993 року. Народився і проживав у місті Кременчук, навчався у Кременчуцькому ліцеї №25, закінчив Український державний університет залізничного транспорту. Працював на Укрзалізниці. У скорботі лишилася мати, сестра загиблого. Дуже болісна втрата. Світла йому пам'ять. Слава Україні», — розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

На церемонію прощання прийшли побратими Віталія. Чоловіки та жінки схилили голови у скорботі, не стримуючи сліз, які показують біль утрати.

Віталій був командиром 3-ї танкової роти. Один із його побратимів — Володимир — знав Захисника особисто.

«Віталій Поркін — командир 3-ї танкової роти. Я його знаю від початку заснування нашої бригади. Ми ще починали з контрнаступу на Запоріжжі, брали участь у бойових діях і на Покровському напрямку. Застали і Селидове, коли там ще було повно людей, і Покровськ, і Костянтинівку. Визначу його як дуже надійного, стійкого побратима, на якого можна було покластися. Я знав його лише з найкращої сторони.

На жаль, трагічно закінчилося його життя в районі населеного пункту Дружківка, за який зараз ідуть дуже тяжкі бої — і пілотів, і піхоти. Визначаю його як вірного, надійного побратима», — говорить Володимир, побратим загиблого Захисника.

Чимало колег матері та сестри загиблого прийшли підтримати жінок у їхньому невимовному горі: бібліотекарі, викладачі, учителі, які навчали Віталія у ліцеї №25. Горе не дає їм сказати ані слова — комок підступає до горла, а сльози говорять замість будь-яких промов.

Про молодого Захисника розповіла Тамара — дружина його хрещеного батька, яка знала Віталія з дитинства та часто пригощала його домашніми тортами:

«Мій чоловік хрестив його, був хрещеним батьком. Віталік був дуже мудрий, ви знаєте, він був дуже розумний. Він був настільки начитаний, що читав такі книжки, які навіть моя дочка не читала, хоча вона теж дуже багато читала, просто дивувалася.Моя дочка теж, ну, з великого світу, і вона завжди дивувалася. От все-таки з усіх наших молодих людей Віталік був найрозвиненіший, найграмотніший, скажімо так. Я не знаю, як так могло статися.

Він стільки пройшов — від молодшого лейтенанта до капітана, стільки боїв пройшов. Ми весь час за ним слідкували.Коли він приїжджав у відпустку, ми приходили до нього. Торти він мої любив, я йому привозила, приносила.І він, дивіться, був танкістом. Він був у Роботиному, де Роботине віддавали з рук у руки. А потім його перекинули туди, на Покровський напрямок, на Донбас. Він дослужився до капітана, був командиром танка. В нього горіли танки, його танки підбивали. І він в останні секунди вискочив, а танк вибухнув. Але Віталік уцілів.

А тут, дивіться, вся команда уціліла. Він дуже був талановитий командир. Його побратими це завжди розказували. По відеозв'язку ми з ним спілкувалися не раз. Я не знаю, я не знаю… Ну от як так могло статися? Ви знаєте, війна — це взагалі дурне. Він дуже якось… Він загинув, знаєте, дрон його, його уразив дрон. Я не розумію, чому в нас на фронті немає оцих, що блокують дрони. Як це так? Мій син також зник безвісти, і теж його уразив дрон. Я не знаю, ви знаєте, це просто якийсь… Якийсь злий умисел, я не знаю. Ну, злий умисел якогось сатани, розумієте, що Віталік загинув, тому що він був дуже обережний. І при тому дуже героїчний.В нього є нагороди, ви, напевно, знаєте. Він мав право не їхати цього разу, але він поїхав. Він міг послати когось, а я сказала, що не було… Поїхав сам. Він капітан, це не підходило — там їздити…».

У пам'яті рідних Віталій назавжди залишиться тим самим хлопчиком, який багато читав, дивував своєю мудрістю та зростав на очах близьких. Для побратимів він назавжди буде надійним командиром, на якого можна було покластися. А для Кременчука — Захисником, який віддав за Україну найдорожче. Тож і не дивно, що сьогодні над його труною були квіти, сльози й молитви. А живий коридор із людей став останнім поклоном міста своєму Герою.

Молодого Героя відспівали у Свято-Миколаївському соборі, а вічний спокій він знайшов на рідній кременчуцькій землі. Віталія Поркіна поховали на Свіштовському кладовищі — у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Спочивай з миром, Віталію. Ти повернувся додому на щиті. Але пам'ять про тебе житиме доти, доки битимуться серця тих, хто тебе знав і любив.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські