Григорій Левченко і Полтавський педагогічний університет: з любов’ю до пісні — з любов’ю до України

11 серпня 2026 р. 18:12

11 серпня 2026 р. 18:12

12 серпня виповнилося б 93 роки Григорію Семеновичу Левченку — видатному українському хоровому диригенту, композитору, фольклористу, педагогу, професору, заслуженому діячу мистецтв України, засновнику й багаторічному керівнику українського народного хору «Калина» Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

Про таких людей легко розповідати, та, напевне, важливіше зрозуміти інше: що саме вони змінили навколо себе? Що залишилося після них не лише в архівах, книгах, нотах і фотографіях, а в живому житті?

У випадку Григорія Левченка відповідь звучить у народній пісні, у голосах його учнів, у «Калині», у мистецьких традиціях Полтавського педагогічного університету. І, можливо, саме тому його постать сьогодні згадується як сторінка історії українського хорового мистецтва. Він був особистістю, яка вміла перетворити любов до пісні на любов до України — і цю любов передати іншим.

Для Григорія Левченка Полтавський педагогічний університет був значно більшим, ніж місце професійної роботи. Тут упродовж десятиліть найповніше реалізувалася його мистецько-педагогічна концепція. У 1979 році він очолив український народний хор «Калина», а згодом став викладачем, завідувачем кафедри музики, професором. У стінах університету поєдналися всі основні напрями його діяльності — педагогічний, хормейстерський, фольклористичний, композиторський, організаційний.

І це поєднання було принциповим. Для Григорія Левченка навчання, спів, народна культура були частинами єдиного процесу — формування людини через мистецтво. Тому студент, який приходив до «Калини», потрапляв у мистецьке середовище — українського вокального, інструментального, хореографічного мистецтва, дисципліни, відповідальності, краси людських взаємин і великої щоденної праці.

У цьому, мабуть, і полягає одна з найважливіших особливостей педагогічного дару Григорія Левченка: він створював простір, у якому майбутній учитель переживав силу української культури.

Григорій Левченко виріс у полтавському сільському середовищі — у Грабарівці на Пирятинщині, де народився 12 серпня 1933 року. Дитинство припало на надзвичайно складний для України час. Пізніше він згадував народну пісню, яку чув у рідному селі. Для Григорія Левченка вона не була матеріалом, який потрібно просто відтворити на сцені. У ній він чув пам’ять народу — його пережитий біль, радість, мудрість, гумор, любов, здатність вистояти.

Тому й фольклористична робота для митця була не відокремленою від педагогіки. Він записував й аранжував українські народні пісні, укладав нотні збірники, створював навчальні посібники на основі народних пісень Полтавщини. У його творчому доробку близько 50 записаних та аранжованих українських народних пісень. І тут є принципова річ: він зберігав народну пісню і повертав її молоді. Пісня переходила із сільського середовища до університетської аудиторії, з архівного запису — на сцену, від педагога — до студента, а від студента — до його майбутніх вихованців.

Для багатьох здобувачів освіти український народний хор «Калина» став частиною їхньої особистої біографії. Вони приходили туди співати, а виходили вже з іншим відчуттям себе, свого фаху, свого народу. Калиняни вчилися працювати разом, відповідати за спільний результат, відчувати партнера, слухати ансамбль і, найголовніше, розуміти та передавати зміст того твору, який виконують.

Саме тому «Калина» стала для Полтавського педагогічного живою лабораторією мистецької освіти, де формувався майбутній учитель.

І, мабуть, не випадково сьогодні український народний хор «Калина» імені Григорія Левченка продовжує бути мистецькою візитівкою університету. Традиція, започаткована його засновником, не залишилася в минулому — вона продовжується в діяльності колективу та його нинішнього керівника Євгена Московки.

Українська пісня, народжена в конкретному краї, могла залишитися лише частиною місцевої традиції. Але «Калина» вивела її далеко за межі Полтави. Австрія, Бельгія, Болгарія, Італія, Німеччина, Польща, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція — країни, де звучав спів колективу. І за кожною такою поїздкою стояло значно більше, ніж концерт. Українські студенти виходили на сцену в іншій країні й співали пісні свого народу. Глядачі, які могли нічого не знати про Полтавщину, українську історію чи український фольклор, знайомилися з Україною через її голос.

Сьогодні ми багато говоримо про культурну дипломатію України. Про те, як важливо розповідати світові, хто ми є. Григорій Левченко робив це задовго до того, як поняття «культурна дипломатія» стало таким поширеним у нашому суспільному словнику. Він просто виводив на сцену українську пісню. І дозволяв їй говорити за Україну.

Тому історію Григорія Левченка не варто розповідати лише як історію окремого митця. Це водночас розповідь про університет, який упродовж десятиліть був осередком української мистецької культури; про студентів, які через пісню відкривали для себе Україну; про Полтавщину, що завдяки мистецтву ставала впізнаваною далеко за межами рідного краю. А ще — історія того, як одна людина може створити середовище, здатне пережити її саму.

Григорія Левченка немає поруч із нами. Але є «Калина», його учні, пісні, обробки, книги, посібники. Є архіви, фотографії, записи, концертні програми. Є Полтавський педагогічний університет, у мистецькому житті якого його ім’я стало невіддільним від історії кафедри музики та хорового колективу.

І є головне — пісня, яка продовжує звучати.

Мабуть, саме тому сьогодні, у день 93-річчя від дня народження Григорія Левченка слід згадати головне. Він любив пісню і Україну в ній. Навчав молодь відчувати те, що стоїть за піснею. Пам’ятати, звідки вона прийшла. Чути в ній голос людей, які жили до нас. Не соромитися свого. Пишатися ним. І вміти донести його до інших.

Педагогічна спадщина митця не обмежується методиками, посібниками чи професійними здобутками. Вона — у людях. У тих, хто колись стояв на сцені поруч із ним. У тих, хто після закінчення університету поніс українську пісню у свої школи, хори, родини. У тих, хто сьогодні продовжує справу «Калини». І в тих, хто, слухає українську пісню далеко за межами нашої держави, відкриває для себе Україну.

Григорій Левченко залишив нам дуже просту, але надзвичайно важливу формулу життя: любов до своєї культури дає сили відкрити її іншим.

Він залишив після себе голос.

Голос Полтавщини.

Голос України.

З любов’ю до пісні — з любов’ю до України.

Пресслужба Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

Полтавські