Майже століття під одним дахом: як Палац культури став символом Крюкова

13 серпня 2026 р. 09:11

13 серпня 2026 р. 09:11

Історія, архітектура і люди.

Він пережив велику повінь, нацистську окупацію, роки відбудови та реконструкції, під час якої втратив унікальну акустику. Тут виступали письменники, кандидати в Президенти України, жили постраждалі від стихії, демонстрували кіно і відкривали свої таланти містяни. Напередодні столітнього ювілею «Кременчуцька газета» згадує історію найстарішого Палацу культури у Крюкові — будівлі, яка давно стала символом Правобережжя.

Від театру «Корсо» до культурного серця району

Історія закладу бере початок у 1920-х роках. Тоді місцем зустрічі робітників вагонних майстерень був клуб, що розміщувався у колишньому театрі «Корсо». Однак у 1922 році будівлю знищила пожежа, тож було вирішено звести новий робітничий клуб. 25 червня 1925 року на території колишнього саду священника Архангельського розпочалося будівництво клубу, якому згодом присвоїли ім’я маляра Крюківських вагоноремонтних майстерень Івана Котлова. Автором проєкту став уродженець Кременчука, архітектор Федір Мазуленко.

На спорудження та оздоблення будівлі витратили 400 тисяч карбованців. Його зводили спільними зусиллями робітники всіх цехів вагонних майстерень. Будівництвом керував Іван Олександрович Вовк.

Будівля, яка вражала і продовжує вражати

1 травня 1927 року відбулося урочисте відкриття нового клубу вагонних майстерень.

Будівля одразу стала справжньою окрасою Крюкова, адже подібних споруд у місті на той час не існувало. Крім того, клуб став одним із перших робітничих клубів в Україні. Його інтер’єри були оздоблені розписами з елементами української народної архітектури, що створювало гармонійний ансамбль із зовнішнім виглядом споруди. І нині це залишається єдиним у Кременчуці зразком українського архітектурного модерну. Відповідно до свого призначення будівля поділялася на видовищну та клубну частини, поєднані між собою на рівні першого поверху. До видовищної частини входили вестибюль, фойє, глядацька зала на 560 місць, сцена, партер, два амфітеатри та балкон підковоподібної форми. Клубна частина складалася з 14 кімнат для гурткової роботи. Ще до Другої світової війни тут діяли бібліотека з фондом понад 8 тисяч книг і 16 гуртків, учасниками яких були близько 500 осіб. Сьогодні будівля Палацу культури перебуває під охороною держави як пам’ятка архітектури.

Повінь та народження творчих традицій

Уже в перші роки існування клубу закладалися творчі традиції, які збереглися на десятиліття. Робітник Павло Іванов створив драматичний гурток, який згодом очолив режисер Дмитро Дударев, майбутній народний артист СРСР.

Активно розвивалися співочий колектив, капела бандуристів, духовий та струнний оркестри, гуртки прикладного мистецтва. З’явилася й жива сатирична газета «Синя блуза», учасники якої виступали не лише в клубі, а й просто на вулицях та майданчиках міста. Особливе місце в історії Палацу культури посідають події 1931 року, коли Крюків пережив одну з найбільших повеней. Стихія завдала значних збитків місту та вагонобудівному заводу. Багато родин були змушені тимчасово переселитися на другий поверх клубу, який став прихистком для постраждалих. Продукти харчування людям доставляли човнами, а ними ж головною вулицею доправляли працівників на завод.

Так Палац культури став не лише осередком творчості, а й справжнім місцем підтримки громади у складний період її історії.

Замість спектаклів - стайні: випробування війною

Початок Другої світової війни став важким випробуванням для робітничого клубу вагонобудівників. На початку липня 1941 року його активісти сформували агітбригаду, яка вирушила на фронт, а в будівлі розмістили евакуаційні госпіталі. Під час нацистської окупації Крюкова клуб використовували як госпіталь для німецьких військових, а після його передислокації приміщення перетворили на стайню. Після визволення Крюкова у листопаді 1943 року розпочалося відновлення не лише вагонобудівного заводу, а й культурного осередку міста. Після роботи молоді вагонобудівники приходили до понівеченої будівлі, щоб повернути їй життя. Тоді будівля стояла без вікон і дверей, зі зруйнованими стінами та непридатними для занять приміщеннями. Спільними зусиллями вдалося відремонтувати частину фойє, облаштувати кімнату для репетицій, а посеред неї встановити буржуйку, яка зігрівала учасників гуртків у холодну пору. Уже 26 листопада 1944 року в оновленому приміщенні відбувся урочистий вечір, присвячений річниці визволення Крюкова від нацистських загарбників.

Акустичне диво, яке не пережило реконструкцію

До Другої світової війни й у повоєнний період клуб у глядацькій залі регулярно демонстрували кінофільми, що ставало справжньою подією для містян у часи, коли ще не було телевізорів та сучасних засобів комунікації.

Серед постійних відвідувачів кінопоказів були й директор Крюківського вагонобудівного заводу Іван Приходько, який очолював підприємство з 1947 до 1960 року, та його дружина. Саме за ініціативою Івана Приходька у 1957 році в будівлі провели капітальний ремонт. Ще одну масштабну реконструкцію здійснили у 1974 році за проєктом кременчуцького архітектора Анатолія Вишинського. Тоді інтер’єри Палацу зазнали суттєвих змін, хоча зовнішній вигляд архітектурної пам’ятки практично не змінився. Саме в цей період з’явилися нові світильники та вітражі у знаменитій Дзеркальній залі, стіни якої були оздоблені великими дзеркалами. Водночас під час реконструкції було втрачено унікальну акустику глядацької зали. Особливе місце у спогадах крюків’ян посідають новорічні свята. Напередодні зимових урочистостей із зали прибирали крісла, встановлювали величезну ялинку та облаштовували справжню гірку, з якої із захопленням каталися як діти, так і дорослі.

Об’єднаня поколінь

Сьогодні культурне життя Правобережжя важко уявити без об’єднаного культурно-спортивного комплексу «Вагонобудівник», створеного у травні 2023 року у структурі Крюківського вагонобудівного заводу. До його складу входять Палац культури і творчості та спортивний клуб, який очолює Олександр Яровий.

Від дня відкриття у 1927 році й донині Палац культури залишається місцем зустрічей, творчості, натхнення та змістовного дозвілля. Для працівників вагонобудівного заводу і мешканців Крюкова ця будівля давно стала більше ніж архітектурною пам’яткою — вона є частиною особистої історії багатьох родин. Спочатку тут в гуртках займались батьки, а тепер – діти.

У літописі Крюківського вагонобудівного заводу збережені імена людей, які творили культурне обличчя закладу: режисера театрального колективу Володимира Каргіна, керівника художніх колективів Олександра Кривченка, багаторічного директора Палацу Леоніда Криси та багатьох інших ентузіастів, для яких мистецтво стало справою життя. Саме тут робили перші творчі кроки майбутні митці, серед яких народний артист УРСР Дмитро Дударєв, заслужений артист УРСР Костянтин Капатський, заслужений артист України, соліст Київської державної філармонії Володимир Женченко та інші відомі діячі культури. І сьогодні Палац культури продовжує виконувати свою головну місію — об’єднувати людей, відкривати таланти та зберігати традиції, які вже майже століття є невід’ємною частиною історії Крюкова. Палац культури і творчості весь час свого існування знаходиться на утриманні вагонобудівного підприємства, яке сьогодні має сучасну назву ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод». Адже голова наглядової ради Володимир Приходько, голова правління – директор ПАТ «КВБЗ» Максим Крамаренко підтримують усталені традиції цього закладу культури, дбають про залучення якомога більшої кількості дітей та дорослих до занять співом, танцями, цирковим мистецтвом тощо.

Від «Борисфена» до театру тіней

Палац культури і творчості вже багато десятиліть залишається місцем, де відкриваються таланти, здійснюються дитячі мрії та формується творча еліта Кременчука. Станом на 1 січня 2026 року тут працюють сім колективів художньої самодіяльності, які об’єднують дітей, молодь і дорослих. Три колективи мають почесне звання «зразковий» – вокальна студія «Angels» під керівництвом Юлії Алєксахіної, ансамбль сучасного танцю «NON STOP», яким керує Катерина Корягіна, та ансамбль східного танцю «ХАБІБІ» під керівництвом Аріни Ткаченко. Ще чотири творчі формування удостоєні звання «народний». Це вокальна студія «БОРИСФЕН», ансамбль бального танцю «АСТРА» під керівництвом Наталії Трофименко, театр тіней «Shadows» Марини Кравченко та цирк «GF studio», який очолюють Ігор та Олена Гаращенки. Сьогодні творчі колективи Палацу культури і творчості та спортивні секції культурно-спортивного клубу «Вагонобудівник» відвідують близько 350 дітей та дорослих. Їхні вихованці успішно виступають на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, здобуваючи нагороди та прославляючи Кременчук далеко за межами України.

Краще один раз побачити

Аби на власні очі переконатися у красі будівлі та відчути її особливу атмосферу, журналісти «Кременчуцької газети» побували у найстарішому Палаці культури Кременчука. Екскурсію для нас провели директор культурно-спортивного комплексу «Вагонобудівник» Олександр Яровий та його колеги.

Знайомство розпочалося з великого літопису Палацу, де дбайливо зберігаються світлини, документи та спогади про життя закладу. Деякі записи зроблені від руки у звичайних зошитах, що додає їм особливої цінності. Переглядаючи старі фотографії, важко не дивуватися тому, як майже століття ця будівля залишається культурним центром не лише Правобережжя, а й усього Кременчука. Саме тут зароджувався балетний рух міста, працювала театральна трупа, виховувались майбутні циркачі тощо.

Нам показали закулісся, легендарну Дзеркальну залу та найпотаємніше місце Палацу — сцену. Стоячи на ній, справді виникає відчуття, ніби опинився у справжньому театрі. Жартівливі розповіді про привидів чи інші загадкові історії тут теж існують, однак Олександр Яровий зізнається: коли з’являється втома чи опускаються руки, достатньо сісти за піаніно на сцені, зіграти кілька мелодій — і всі негаразди відступають.

У Палаці вже готуються до сторічного ювілею і обіцяють приємно здивувати жителів нашого міста святковими заходами.

Звісно, в одній статті неможливо вмістити всю історію цього унікального закладу.

Тож якщо у вас є цікаві спогади, фотографії чи історії, пов’язані з Палацом культури різних років, надсилайте їх до редакції «Кременчуцької газети». Ми із задоволенням опублікуємо їх на нашому сайті та передамо адміністрації Палацу, аби ці спогади стали частиною його великої історії.

Олена Ліпошко за матеріалами наданими Ганною Кудіяровою, керівницею преслужби Крюківського вагонобудівного заводу, і адміністрацією Палацу культури і творчості та спортивний клуб

Фото Мирослави Ковальчук, використані фото із сайту " Окраїни Кременчука "

Полтавські