Британська колонізація Нової Зеландії

26 серпня 2026 р. 11:05

26 серпня 2026 р. 11:05

Продовжуємо розповідь про Британську імперію. Сьогодні поговоримо про британську колонізацію Нової Зеландії.

Розповідаючи про Австралію , я вже казав, що першими європейцями, які запливли так далеко на південь, були голландці. 18 грудня 1642 року два кораблі Голландської Ост-Індської компанії під командуванням Абела Тасмана кинули якорі в тихій затоці на північному побережжі Південного острова Нової Зеландії. Ближче до вечора від берега відчалили чотири вузькі каное. Вони підійшли до кораблів, але підніматися на борт аборигени відмовилися.

Замість цього вони почали голосно кричати й сурмити у свої бойові труби та раковини. У відповідь голландці заграли на трубах і зробили салютний залп з гармат. Очевидно, люди не зрозуміли один одного. Дії острів’ян були нічим іншим, як ритуальним викликом на бій. Європейці своїми діями, самі того не бажаючи, оголосили про свою готовність битися. Вранці до кораблів прямувало вже більше каное, повних озброєних воїнів. Між кораблями курсувала невелика голландська шлюпка із сімома матросами. Одне з каное на повній швидкості пішло на таран. Четверо матросів загинули. Решта чудом врятувалися.

Тасман наказав дати кілька залпів із гармат, піднести якорі та забратися від гріха. На своїй карті він позначив це місце як «Залив Убивць». Через багато років у цій місцевості знайдуть золото. Залив стануть називати «Золотим». Але в середині 17-го століття Нова Зеландія була оцінена як безперспективна. Наступні європейці з’явилися біля її берегів через 127 років. Та перш ніж розповісти про це, є сенс поговорити про те, ким були люди, які так налякали Тасмана.

Якщо коротко, то це полінезійці. Приблизно за 2000 років до нашої ери вони покинули свою прабатьківщину — Тайвань, і здійснили, можливо, найбільш масштабну в історії людства колонізацію. За три з половиною тисячі років вони заселили сотні островів на неосяжних просторах Тихого океану. Найвідоміші з них — Гаваї, острів Пасхи, Самоа, Таїті, Тонга, Бора-Бора. Переселяючись на величезних двокорпусних каное з острова на острів, перевозячи з собою насіння й тварин, приблизно до 1300 року вони доплили до Нової Зеландії. Племена, які заселили острови, називалися маорі.

Ну і кілька слів про те, як виглядають ці люди. Полінезійці мають унікальну генетику, яка робить їх одними з найбільших, мускулистих і щільних людей на планеті. Їх відрізняє вища кісткова й мускульна маса по відношенню до загальної маси тіла, ніж у представників інших рас. Це й не дивно. Якщо ви знайомі з людьми, які хоч би на любительському рівні займалися греблею, то знаєте, наскільки цей вид спорту сприяє розвитку фізичної сили. А тепер уявіть, як має виглядати народ, який майже безперервно гребе протягом трьох з половиною тисяч років. Не уявили? Ну тоді просто подивіться на Джейсона Момоа чи Скелю Джонсона. Не стверджуватиму, що так виглядає середній полінезієць, але все одно вражає. Бо й у пересічних усе гаразд. Наприклад, у хлопчика, народженого в Американському Самоа, шанси досягти успіху в американському футболі приблизно в 56 разів вищі, ніж у будь-якого іншого американця. Ну й про перемоги новозеландців у регбі, ви, очевидно, теж чули. З моєї точки зору, цей факт допоможе нам багато зрозуміти в нашій сьогоднішній історії.

Прибувши до Нової Зеландії, полінезійці виявили там моа — величезних нелітаючих птахів вагою у 250 кілограм. Ніяк інакше, як щастям, це не назвеш. Якщо у твоєму розпорядженні є кури вагою у чверть тонни, то голодної смерті ти точно можеш не побоюватися. Але за 100-150 років активного полювання і випалювання лісів маорі повністю знищили всі 9 видів птахів моа. Щоб вижити, довелося займатися сільським господарством. Але хлібне дерево — головна культура полінезійців — у холодному кліматі Нової Зеландії не прижилося. Довелося повністю перейти на кумару (солодку картоплю) і збирати корені дикої папороті. І не дивно, що їжі не вистачало. А що робить людина кам’яного віку в подібних випадках? Займається перерозподілом. А головний метод тут — розбій і війна. Протягом приблизно двох століть племена маорі вели одне з одним безперервні війни за ресурси. За цим «благородним заняттям» їх і застав, вдруге відкривши Нову Зеландію, Джеймс Кук.

Куку вдалося встановити контакт з маорі. Чому в нього вийшло те, що не вдалося Тасману? Цьому є пояснення. На Таїті Кук зустрів жреця на ім’я Тупаіа. Цей чувак без сумніву був унікальний. Він мав феноменальні знання. Наприклад, по пам’яті намалював Куку карту, на якій вказав координати 74 островів у радіусі тисяч кілометрів, про існування яких європейці навіть не здогадувалися. Великою удачею стало те, що Кук узяв його з собою до Нової Зеландії.

Коли британці підійшли до берега, повторився сценарій Тасмана. Маорі висипали на берег, почали виконувати бойову хаку, потрясати зброєю та кричати. Британці почали готувати гармати. Але тут втрутився Тупаіа. Він спокійно пояснив Куку, що ці люди не нападають, а перевіряють їхню силу та намір, і попросив не стріляти з гармат і не сурмити в труби. А потім звернувся до маорі. Він пояснив, що білі люди — це не вороги і не демони, а просто мирні мандрівники, і вони знаходяться під його, верховного жреця, захистом. І маорі його зрозуміли. Полінезійські мови дуже схожі.

Більш того, в очах маорі Тупаіа набув священного статусу. Він був великим мудрецем з їхньої міфичної прабатьківщини. Тубільці приходили на корабель не заради Кука — вони вибудовувались у черзі, щоб виявити пошану Тупаіа, принести йому дари та отримати його благословення. Саме завдяки йому європейцям і маорі вдалося зав’язати перші контакти. Доля Тупаіа склалась трагічно. Перебуваючи в Індонезії, він і його слуга заразилися малярією і померли. Але місія його принесла великі плоди.

Перш за все, вдалося повністю перемогти голод. Кук завіз до Нової Зеландії картоплю. Порівняно з кумарою, картопля була невибаглива і давала величезні врожаї. По-друге, Кук привіз свиней. Він не лише дарував їх вождям під зобов’язання не їсти їх відразу, а дати розмножитися, але й просто випускав у дику природу, щоб вони плодилися самі. Дикі потомки тих самих свиней досі бігають по лісах Нової Зеландії. Цю породу диких кабанів так і називають — «Капітан Кукер». По-третє, європейці привезли залізні інструменти — сокири, цвяхи й таке інше.

Було і по-четверте. Йдеться про мушкети. Здавалося б, з перемогою над голодом були ліквідовані основні причини сторічних міжусобиць між різними племенами маорі. Але культ війни настільки глибоко вкорінився в культурі, що замість того, щоб затихнути, війни розгорнулись з новою силою. Ну а тепер уявіть, що відбувається, коли технології індустріального суспільства потрапляють до рук людей з менталітетом первісних воїнів. Мета будь-якої війни в кам’яному віці — геноцид супротивника. Але коли в руках у тебе дубина, це складно. А коли вогнепальна зброя — цілком реально.

І тепер ще одна чудова історія. Ми, чомусь думаємо, що давні люди були набагато дурніші за нас. Що мислити, як ми, вони були неспроможні. Ну тоді знайомтесь — Хонгі Хіка, вождь одного з племен, що проживали на півночі Північного острова. Людина з кам’яного віку. У 1820 році він здійснив подорож до Англії. Його прийняв сам король Георг IV. Його возили по Лондону, обсипали дорогими подарунками — йому дарували королівські одяги, шоломи, скрині та дорогі залізні інструменти. Здавалося б — живи й грійся. Багатшого за тебе в усій Новій Зеландії нема.

Але ні. По дорозі додому, проїжджаючи через Сідней, Хонгі Хіка продав абсолютно всі королівські подарунки, а на отримані гроші купив 300 британських мушкетів і тонни пороху. Повернувшись на батьківщину, він озброїв своє плем’я й рушив війною на південних сусідів, озброєних деревними дубинами і списами. Почалась тотальна різанина. Для всіх племен маорі володіння мушкетами стало єдиною можливістю вижити.

На щастя, купити їх до того часу було не дуже складно. Вже кілька десятиліть британці мали на островах свої поселення. Це були китобої, заготівельники деревини й новозеландського льону, торговці, перші місіонери. Племена кинули всі сили на добування коштів для покупки зброї. Вони перестали будувати будинки, закинули культуру. Цілодобово всією громадою, включаючи жінок і дітей, вони вирощували картоплю, годували свиней і скребли новозеландський льон на болотах. Все заради того, щоб купити омріяний ствол і порох для захисту свого дому.

Були й інші методи. Наприклад, представники маорі приходили до християнської місії і заявляли, що плем’я готове до хрещення. Кілька місіонерів відправлялися в селище для здійснення обряду. Їх там брали в полон і ставили європейців перед вибором: або десяток мушкетів, або ми вб’ємо і з’їмо священників. До цього періоду відноситься і масове укладання договорів на продаж землі в обмін на мушкети. Як і північноамериканські індіанці, маорі не дуже розуміли, як це «продати землю». Ти ж її із собою не забереш. Коли прийде час, я тебе за допомогою цього ж мушкета звідти й виганю. При цьому кожен — і європеєць, і маорі — вважали, що зуміли вправно обвести один одного навколо пальця.

Ще один спосіб добути мушкети — бізнес на копчених головах. У маорі існував звичай зберігати висушені й закопчені людські голови, покриті традиційним татуюванням. Голови улюблених вождів і родичів зберігали, щоб шанувати їхню пам’ять. Голови найзліших ворогів зберігали для того, щоб принизити та образити ворога. У Європі в цей час була мода на екзотичні колоніальні дивовижі. Справжня татуйована голова з Південних морів коштувала величезних грошей. У силу величезної потреби в мушкетах бізнес на головах був поставлений на промислові рейки.

Набіги племен один на одного тепер здійснювалися не заради земель, а заради голів. Маорі цілеспрямовано брали в полон татуйованих воїнів, вбивали їх і коптили їхні голови на продаж. Крім цього, стали насильно татуювати рабів і простих полонених, вбивати й коптити їхні голови. Безумство досягло такого розмаху, що навіть колоніальні чиновники прийшли в жах. Під тиском місіонерів, у 1831 році губернатор Нового Південного Уельсу видав офіційний указ, який повністю заборонив транзит, покупку й продаж людських голів в Австралії та Новій Зеландії.

До кінця 30-х років, кошмар під назвою мушкетні війни, поступово затих. Мушкети з’явилися в усіх, і перетворилися з зброї нападу в зброю стримування. Землі були розорені, племена виснажені й обескровлені. Потрібно віддати належне християнським місіонерам, які, ризикуючи життям, ходили між племенами й переконували вождів припинити різанину. При цьому вони бомбардували Лондон проханнями вплинути на ситуацію.

Королівський флот відправив капітана Вільяма Гобсона. Він прибув у містечко Вайтангі, де разом з британським резидентом Джеймсом Басбі та місіонерами склав текст договору. Основні положення проголошували: маорі поступаються британській Короні повним суверенітетом над Новою Зеландією. Корона гарантує маорі володіння землями, і залишає за собою виключне право викупу землі. Купувати землі приватним особам заборонялось. Маорі отримують статус і права британських підданих.

6 лютого 1840 року договір підписали перші 45 вождів маорі. Протягом року свої підписи поставили ще 500 вождів. Це стало початком процесу перетворення Нової Зеландії на унікальну «двокультурну» державу. Маорі феноменально швидко освоїли європейські технології, мову й правила гри. Уже в 1867 році в парламенті Нової Зеландії були офіційно закріплені місця для депутатів-маорі. Враховуючи, що в країні немає писаної конституції, Договір Вайтангі офіційно визнаний «основоположним документом держави». І є таким до нашого часу.

На цьому колонізація Нової Зеландії була юридично завершена.

Коменти, лайки, підписки щиро вітаються!

Полтавські