Болгарські побратими, «холодна війна» з хуліганами та темні вулиці Крюкова: яким був Кременчук 30 серпня 1966 року

30 серпня 2026 р. 11:34

30 серпня 2026 р. 11:34

Історична ретроспектива за матеріалами газети «Кременчуцька зоря» від 30 серпня 1966 року.

З висоти 2026 року старі десятиліття часто здаються нам монохромними та статичними. Ми звикли сприймати минуле крізь сухі історичні довідки, забуваючи, що за ними ховається жива, динамічна і надзвичайно строката реальність. Щоб відчути справжній пульс міста, ми зазирнули в один звичайний літній день — у вівторок, 30 серпня 1966 року.

Провідником у цей день для нас стала газета «Кременчуцька зоря» — головне на той час суспільно-політичне видання міста (орган міськкому КП України та міської Ради депутатів трудящих). Свіжий номер вартістю всього 2 копійки зберіг для нас справжній дух епохи. Оригінальні репортажі, виробничі рекорди та побутові скарги доводять: Кременчук шістдесят років тому вирував колосальною енергією, братерськими візитами та людськими історіями.

Свищовські побратими

Центральною подією номера стала масштабна міжнародна зустріч — до Кременчука завітала делегація з болгарського міста-побратима Свищова на чолі з першим секретарем Свищовського міськкому БКП А. Ановим.

Програма перебування болгарських гостей була надзвичайно насиченою. Вони відвідали ключові об'єкти промислового розбудови регіону: Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, Кременчуцьку ГЕС, піонерський табір, а також автозавод. На КрАЗі гостям показали нові машини, інструментальний та складальний цехи.

Кульмінацією візиту стала урочиста зустріч у Будинку культури на вулиці Леніна, 9.

Орден для тесляра та молоді хіміки

На другій шпальті газета вітає передовиків виробництва. Високу урядову нагороду одержав Іван Федорович Ткаченко, тесляр з бригади управління «Житлобуд» тресту «Кременчукпромжитлобуд» (очолюваної тов. Плотніковим). Завдяки роботі таких будівельників у місті зводилися десятки нових житлових будинків та об'єктів.

У великому фоторепортажі В. Бурлачука «Кременчуцькі хіміки» розповідається про первістка хімічного комплексу міста — сажовий завод. Підприємство, що працювало лише другий рік, випускало високопродуктивну сировину для шинної промисловості.

Більшість працівників заводу — молодь, яка приїхала на будову за комсомольськими путівками. Газета знайомить із кращими з них: Олександром Куріним (колишній будівельник, а нині старший оператор реакторного відділення), Наталією Проценко (контролер ВТК, яка здобула нову фахову освіту) та оператором-машиністом Євгеном Бордюжою.

Фонд раціоналізаторів: мільйони в скарбничку та «друге життя» для пресів

На промислових підприємствах Кременчука розгорнувся справжній рух за ощадливість та економію.

На нафтопереробному заводі в конкурсі раціоналізаторів переміг колектив електроцеху, де кожен п'ятий робітник був винахідником (подано 29 пропозицій із загальним ефектом 6945 карбованців). Начальник цеху Микола Андрійович Бородін удосконалив схему охоронного освітлення периметра заводу (близько 10 км), скоротивши час чергового мов мовленнєвого моніторингу з 2 годин і давши річну економію у 5200 карбованців. А електромонтер М. Ф. Тимошенко сконструював прилад для безпечного проколювання кабелю при ремонті ліній.

На взуттєвій фабриці бригада слюсарів Аркадія Максимовича Феоктистова з ремонтно-механічного цеху взяла зобов'язання зекономити 2 тонни чорного металу за рік (і вже зібрала 1800 кг). Раніше спрацьовані вали пресів відправляли у брухт, але раціоналізатори дали їм «друге життя» — з одного валу виготовляють 20 роликів та безліч втулок для пошивного конвеєра.

Крім того, при монтажі 50 метрів труб для стисненого повітря в рантовому цеху бригада Феоктистова використала старі труби від огорожі вздовж цеху, зберігши десятки метрів нових труб.

Боротьба за правопорядок: строгий Указ та юристи на варті

Важливою темою номера стала роз'яснювальна робота щодо нового Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 року «Про посилення відповідальності за хуліганство».

Адвокат Радченко розтовкмачує суворі норми закону: дрібні хулігани відтепер піддаються арешту на строк від 10 до 15 діб із залученням до фізичної праці та стягненням вартості харчування. Жодних листів, передач чи виплати зарплати за місцем роботи на цей час не передбачено!

Газета наводить і перші конкретні вироки народних судів Кременчука. Під арешт потрапили робітник автозаводу. А от за крадіжку велосипедів та систематичні порушення громадського порядку громадян двоє громадян. 10 серпня покарали з усією суворістю закону.

Тим часом відбулися партійні збори юристів міської консультації, де секретар парторганізації тов. Радченко та член КПРС І. Івашкевич закликали комуністів-юристів виходити з лекціями та бесідами безпосередньо в робітничі колективи підприємств.

Лист до редакції: «На вулицях Крюкова темно»

Не мовчить і редакційна пошта. Дописувачі П. Славко та О. Назаренко звернулися зі гострою скаргою на роботу житлово-комунального відділу вагонобудівного заводу та домоуправління № 4.

Кременчужани згадують часи, коли в Крюкові вночі від електроліхтарів «було видно, як вдень». Проте наприкінці серпня 1966 року вулиці К. Лібкнехта (у районі мосту), Республіканська, Шевченка та район Костроми поринули у суцільну темряву, де «можна лоба набити об перший-ліпший предмет». Автори обурюються байдужістю комунальників, зауважуючи, що керівники, мабуть, просто не ходять увечері цими вулицями.

Вони будуть першокласниками!

Зворушлива фотоісторія присвячена майбутньому навчальному року. У дитячому садку № 1 відбувся останній випускний ранок — 26 вихованців старшої групи прощалися із садком.

Вихователька Н. Яловега з теплом описує своїх підопічних: Вова Кучеряєв, Таня Гінзбург та Тамара Майборода виявили хист художників; Аня Коротченко та Валерій Гребенюк — дотепні оповідачі; Коля Дурасенко й Саша Коба — майбутні спортсмени, а Сергій Шевченко твердо заявив, що стане футболістом.

Кіно

Завершити цей насичений день газета пропонувала у прохолодних кінозалах міста, де біля афіш традиційно збиралися черги. Кінотеатри підготували насичену програму: у «Більшовику» крутили культову комедію «Бережись автомобіля» (сеанси починалися з 9:00 та йшли майже щогодини аж до 21:45), причому на останньому показі глядачам додатково демонстрували документальний фільм «Все може трапитися», а в малому залі показували стрічку «Тринадцять» (о 10:00, 11:30 та 13:20).

Тим часом у кінотеатрі «Дніпро» можна було подивитися знаменитого індійського «Бродягу» — обидві серії крутили в один сеанс о 14:40, 17:20 та 20:00.

Архівні сторінки «Кременчуцької зорі» залишаються унікальним документом своєї епохи. Вони зафіксували повсякденний ритм Кременчука в усій його строкатості — від міжнародної дружби та індустріальних звершень до вечірніх сутінків у Крюкові та дитячих мрій про шкільні парти.

Космічні орбіти, тролейбусні лінії та шкільні кінотеатри: яким був день 9 липня у Кременчуці 60 років тому

Свіжі овочі для містян та закордонні пристрасті на екранах: яким був Кременчук 12 липня 1966 року

Велика механізація, весільний дефіцит та футбольний тріумф залізничників: яким був день 14 липня у Кременчуці 60 років тому

«Золота рибка» на тротуарі, черги за піаніно та екологічний патруль: яким був Кременчук 16 липня 1966 року

Тисячі тонн солодощів, полювання на холодні кавуни та вечір грузинської комедії: яким був Кременчук 19 липня 1966 року

Драма із загубленою зарплатою, угорські крани-гіганти та модний прорив взуттєвиків: яким був Кременчук 21 липня 1966 року

Валерія Макряшина

ФОТО: архів газети "Кременчуцька зоря"

Полтавські