«Нічого собі колгоспники дають»: як Григорій Ол...

04 вересня 2026 р. 19:54

04 вересня 2026 р. 19:54

Сьогодні день пам’яті Григорія Антоновича Олійника – видатного сільгоспвиробника, керівника, педагога.

Пропоную пом'янути добрим словом цю, без перебільшення, видатну людину. Адже в кожному селі є по декілька його учнів. А скажімо у Вінницькій, Черкаській, Чернігівській областях 80% керівників с/г підприємств були випускники Полтавського сільгосптехнікуму по підготовці керівних кадрів колгоспів та радгоспів, який він очолював чверть століття (у 90-х виключно за його ініціативою і зусиллям він став коледжем з розширенням кількості факультетів, і до випускників добавились судді, нотаріуси, юристконсульти).

В лихі 90 завдяки авторитету Олійника Г. А. колектив коледжу в меншій мірі потерпав від затримок зарплати та стипендії. Організовувався по договорам з господарствами регулярний продаж продуктів, не забували і пенсіонерів всіх років.

Згадуючи події часів СРСР і героїв тих часів, я не маю на увазі усунути культурну і політичну суперечливість, що розмежовує покоління. Для того, щоб відчути соціальний, виховний та педагогічний доробок Григорія Антоновича, достатньо побіжного погляду на результати його діяльності. Очоливши технікум, він, зі свого розуміння основ організації роботи колективу і настрою його на результат, по-новому осмислив і повів педагогічну, виховну і господарську діяльність. Бо шлях до успіху, це не чорно-біла зебра, а шахова дошка, де все залежить тільки від правильного ходу.

І відразу життя технікуму від провінційного прозябання завирувало насиченими, глибокими емоційними взаємодіями, що залишили незабутній відтисок у пам'яті студентів про роки навчання.

Навчальний процес

Ясно, що технікумівські програми, це не академічні наукові горизонти. Але, крім диплома важливо мати широку і різнобічну уяву про предмет своєї спеціальності, враховуючи новітні наукові досягнення. Тож, в технікум відразу почали запрошуватись науковці сільгоспінституту, НДІ свинарства, науково-дослідних селекційних станцій. Крім того, перед студентами виступали керівники всіх передових господарств області. А також голови судів, керівники силових структур. І обов'язково поїздка-відрядження на ВДНГ в столицю. Навіть банальна сільгоспрактика приносила свої плоди. Зароблена продукція: цукор, олія, крупи, борошно, овочі, фрукти використовувалось для організації безкоштовних обідів студентам. В підвалі зберігалось сотня бочок з квашеними: капустою, яблуками, огірками, помідорами, кавунами (практика по плодоовочівництву і заготівлі). Можна купити лише сосиску, а інше просто взяти, плюс чай із зібраних на практиці по ботаніці трав.

Загальноосвітня і позакласна робота

Нагадую, це були часи, коли по TV транслювалось два канали, а по віддаленим селам тільки районне радіо. А зверху вимагали проводити політінформації. Але для Г. А. Олійника районне товариство «Знаніє» являлось слабою ідеєю для подібного завдання. Було підписано лекцію найвищого рівня. Перед студентами виступала професура столичних ВУЗів та працівники міністерств. До слова, на подібні лекції студентів не треба було «заганяти», їх відвідували і техпрацівники і навіть лектори ранкового і обласного товариства «Знаніє» (добирали інформацію). Правда, одного разу трапився скандал. Після виступу Дмитра Юрасова, лектора на другий день вирядили з Полтави, а касету із записом лекції попросили послухати в КДБ. Потім я цю касету подарував Віктору Яковичу Ревегуку. (Юрасов розповів про «сталінські репресії» з цифрами, прізвищами, датами, і назвав також полтавських виконавців). Недарма ж кажуть, коли на/у Москві стригли нігті, в республіках рубали пальці.

А з релігієзнавством студентів ознайомлювали єпископ Полтавський Сава та пастор Адвентистів 7 дня Микола Гук.

Культурна програма

Заохочуючи студентів активніше користуватись бібліотекою, постійно організовувались творчі зустрічі. Перед студентами виступали полтавські письменники: Олесь Юренко, Олександр Чужа, Михайло Казидуб, Тарас Нікітін, а також столичні: Ростислав Самбук, Євген Дудар, Андрій Демиденко. А чого варте регулярне відвідування технікуму тодішніх зірок екрану. На технікумівській сцені виступали: Тимофій Левчук, Едуард Тлучек, Клара Лучко, Лев Перфілов, Анатолій Паламаренко, Лариса Хоролець, Тамара Стратієнко та інші. Приїхавши додому, сидячи перед телевізором, студент міг сказати: — А цього я бачив вживу і спілкувався з ним.

А ще були регулярні відвідини театру та прем'єрні покази фільмів у технікумівському кінозалі. До речі, працював і студентський кіноклуб. Самі знімали на 16 мм камеру, проявляли, озвучували. А ще в середині 80-х в технікумі були 3 відеомагнітофони, і журнал «Огоньок» приходив на відеокасетах. Вечори танців забезпечувала укомплектована дискотека та ВІА. До речі, коли полтавська «зірка» Валерій Сєров побачив технікумівський ансамбль з синтезатором «Ямаха», підсилювачем «Вермона», гітари — ямаха, японська версія «Стратокастер», сказав: нічого собі колгоспники дають...

Ну і хор на 100 голосів, вдягнений з голочки в українські костюми, займав перші місця в республіканських конкурсах.

Господарську частину підтримував цілий автопарк, разом з учбовими тракторами та авто, на яких студенти проходили курс на отримання прав.

А чого варта побудова двокорпусного гуртожитку на 100 кімнат, повністю обладнаного меблями, холодильниками, телевізорами тощо. До речі, гуртожиток теж було визнано кращим в Україні.

Підсумовуючи, можу впевнено сказати одне: подібного не було в жодному технікумі. Повірте, я був у багатьох, і на Полтавщині, і на Київщині, і в Кіровограді (Кропивницький) і в Івано-Франківську. Там все було по канону — слава Богу дзвоник, і хто куди. Додому, на пляж, на пиво... Про яких артистів, поетів, вчених могла бути мова. Танці під скрипучий програвач, або підключену до «атланта» совдепівську гітару «Форманта», на якій після двох аккордів німіли пальці, а у мікрофона «Октава» МК-2 після 5 пісень мінялись батарейки. Бо інакше в голосі починали звучати вовчі завивання.

Да! Багато зробив Григорій Антонович, іноді важко повірити у спроможності провінційного с/г технікуму. І зробив би ще, якби нагла смерть раптово…

Автор: Ілля Шапченко

• історія
• історія полтави
• історія Полтавщини
• новини Полтави
• новини полтавщини
• освіта
• освіта Полтавщина
• Полтава
• полтавська область

Полтавські