Гігантські ковші-коні для студії Довженка, дерев’яні кружки та скриньки: у Кременчуцькому краєзнавчому музеї показали спадщину легендарного сувенірного цеху

18 вересня 2026 р. 15:31

18 вересня 2026 р. 15:31

Краще раз побачити.

Сьогодні у Кременчуці в краєзнавчому музеї відкрили виставку, присвячену 100-річчю лісового господарства.

Її присвятили, зокрема, історії сувенірного цеху, який багато років працював у нашому місті, та майстрам, які створювали вироби з дерева.

На урочистому відкритті нагадали, що сувенірний цех був створений у Кременчуці ще у 1969 році за ініціативи Міністерства лісового господарства УРСР. Першими працівниками були Валентин Кузьмич Нагнибіда, Микола Григорович Зацеркляний, Марія Василівна Переверзіна та декілька інших різьбярів.

Акцентували, що данну виставку організував колишній учень ліцею №11 «Гарант», а нині студент Лубенського лісотехнічного фахового коледжу Ігор Кирилов. На виставці представлені вироби сувенірного цеху Кременчуцького лісового господарства з його приватної колекції - вироби кременчуцьких майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. А саме — відомих різьбярів по дереву, які багато років працювали в сувенірному цеху лісового господарства.

Зокрема, згадали Валентина Нагнибіду , який залишив неповторний творчий слід у розвитку художньої різьби. Його різець успадкував кращі традиції полтавських умільців. Він використовував багатство і технічну різноманітність народної декоративної різьби.Майстер глибоко розумів і відчував матеріал та можливості дерева. У 70-ті роки минулого століття сувенірний цех прийняв для серійного виробництва близько 40 затверджених до випуску зразків, виконаних саме Валентином Нагнибідою. Це декоративні палиці, набори дощок, декоративні тарелі, скриньки, ковші для борошна, сільнички. Їх відправляли до Чехословаччини, Польщі, Франції, Фінляндії та інших країн.

Ще один майстер — Микола Зацеркляний, також заслужений майстер народної творчості України. В його творчих роботах живе наша історія, духовність, віра. Майстер зумів зберегти і донести до людей чудове народне надбання, яке, пройшовши через його розум, душу і працьовиті руки, втілилося у чудові твори, котрі повертають глядача обличчям і душею до історії та культури власного народу, стають відкриттям краси і таланту української речі.

Поряд із майстрами-чоловіками працювали і жінки-майстрині. Серед них — Марія Василівна Переверзіна , заслужена майстриня народної творчості.Вона впевнено володіла орнаментуванням таких форм, як скриньки, тарелі, кухлі, ложки, використовуючи заглиблену, плоско-рельєфну різьбу. Її творчість пов'язують також із виготовленням хатніх, зокрема кухонних меблів, таких як полиці, столики, стільці тощо.

Твори наших майстрів сувенірного цеху лісового господарства експонувалися на багатьох виставках в Україні та за кордоном, особливо в ті роки, коли він плідно працював.

Майстри, які прийшли на відкриття виставки, радо показували свої вироби, представлені в експозиції.

Токар по дереву Петро Зубенко розповів про свою роботу в сувенірному цеху та про вироби, які створювали кременчуцькі майстри.

«Працював я в сувенірному цеху десь у 80-х роках. Трохи підучився, працював станочником. І всі вироби ми робили, в основному, для закордону. Та й по Союзу багато виробів розходилось. Ну, я в основному стояв на таких виробах, як кошики, рибки там, лебеді, теж тарелі, тащив багато видів там різних. Ми у виставках різних брали участь, так я медаль на ВДНГ отримав.  Багато робив для кіностудії Довженка. То наші там ковші такі здорові. Там дев'ять найменувань виробів нам замовили. Тут були креслення, і я сам з Переверзіною робили замовлення на Довженка. Хто перегляне фільми тих часів, то зможе побачити оті здорові такі "качки"- ковші, здорові такі ковші, такі ковші-коні, з яких п'ють вино. Але в основному на ложках стояв і на таких ковшах» , — розповів токар по дереву Петро Зубенко.

Різьбяр Костянтин Мірошніченко згадує, що його захоплення роботою з деревом розпочалося одразу після школи — у 1971 році. До цього його привів випадок: друг отримав завдання займатися різьбою по дереву, а Костянтин спочатку просто спостерігав за його роботою. Згодом він вирішив піти навчатися замість друга.

«Я почав у 1971 році, одразу після школи. В мене був друг Вася. Йому дали завдання — він хотів на різьбі по дереву вирізати і те саме. Ну, він вирізав, я й дивився, то все. І потім йому приходить повістка вчитися. Кажу: «Вася, давай замість тебе я піду». Тоді був  Валентин Нагнибіда, Валентин Кузьмич, я його був трішки учнем. Він мене наставляв. Я спочатку займався різьбою. А потім уже перейшов токарем по дереву. Точили салатниці, ємності для сипучих. Потім кружки точили. Такі дерев'яні. Починали з кругляка дерева, ріжемо на частини такі. Потім забиваємо в станок, накручуємо в станок, висвердлюємо, проточили. І туди донечко вставляємо — і готова кружка. Воно висихає, висихає це донечко», — розповів різьбяр Костянтин Мірошніченко.

На заході були присутні студенти Комунального закладу вищої освіти «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради. Старша викладачка кафедри педагогічної освіти та гуманітарних дисциплін Валентина Крамаренко наголосила на важливості збереження традиційних українських ремесел та їх популяризації.

«Насправді це велика трагедія і велике щастя, що залишилися ці ремесла, і ми можемо про це ще дивитися і бачити зразки. Це перше. А друге, я хочу сказати, що це теж трагедія в тому, що Радянський Союз, коли вбирав ваш розвиток, коли в це вкладалися гроші, з однієї сторони забирав мову, культуру, історію, а з другої сторони користувався нашою культурою, українською. Вкладали туди гроші для того, щоб сувеніри Петриківські — це Дніпропетровська область, наша Опішня, наше різьбярство — вони дійсно були задіяні в тому, щоб розповсюджувати саме славу Радянського Союзу, про те, що: бачите, які у нас тут талановиті люди. Тому дуже я хотіла б сьогодні, по-перше, побажати вам міцного здоров'я і побажати нам усім мати можливість продовжувати ці ремесла. Тому що ми знаємо, що саме з декоративно-прикладного мистецтва виникло і, скажімо, академічне мистецтво. Всі-всі види високого мистецтва, вони вийшли саме з такого мистецтво", - зазначила пані Валентина.

Помічник начальника Миргородського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» Валентин Свириденко прийшов на захід із подарунком. Він розповів про роботу лісового господарства та ліси, створені навколо Кременчука.

«Ліси, які зараз навколо міста Кременчука, створені за час господарства. Їх дуже-дуже багато. Тільки за останні 15 років нових лісів створено більше 2 тисяч гектарів. Це не те, що ми зрубали, посадили, а це нові. Це землі, піски, яри, балки.І якщо ви всі виїдете, бачите, їдете на Білецьківку, Ялинці, Недогарки, які вже буяють — нові ліси. Те, що прийшла реорганізація в нашій державі, воно не вплинуло на лісове господарство. Лісництво, як було, так і є. Люди, як були, так і працюють. Основна функція цієї охорони — це захист, збереження», — зазначив Валентин Свириденко.

Валентин Свириденко нагадав, що свого часу був пов'язаний і з сувенірним виробництвом. На ювілей Кременчуцького краєзнавчого музею він подарував різьблену роботу, яку зберігав у своєму кабінеті 21 рік. Подарунок приурочив до 30-річчя музею.

Захід вийшов душевним. А спільне фото наприкінці зустрічі вже стало доброю традицією. А еспозиція триватимк місяць. Містян і гостей міста запрошують у музей побачити, як у руках майстрів дерево перетворювалося на справжній кременчуцький сувенір із 18 вересня – 18 жовтня 2026 року.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські