Ожила історія та естетика шляхетності: у кременчуцькій бібліотеці розгадували таємниці українського міського стилю

20 вересня 2026 р. 15:08

20 вересня 2026 р. 15:08

30 сорочок до заміжжя та показ суконь, які змінюють ходу й внутрішній стан жінки.

Сьогодні у філії № 2 імені Павла Житецького Кременчуцької міської публічної бібліотеки відбулася особлива зустріч «Мода минулого — стиль сучасності», присвячена історії українського вбрання та його сучасному переосмисленню. Подія стала справжнім зануренням у мову речей, які створювалися на покоління вперед і зберігали живий зв'язок між минулим і сьогоденням.

На початку заходу з вітальним словом виступила очільниця бібліотеки — завідувачка бібліотеки-філії № 2 імені Павла Житецького закладу культури «Кременчуцька міська публічна бібліотека» Інна Хмелик, яка наголосила на важливості збереження нашої культурної спадщини та відродження інтересу до українських традицій.

Окрему сторінку зустрічі присвятили міській моді кінця ХІХ — початку ХХ століття. Вбрання освічених українських жінок — стримане, шляхетне й позбавлене зайвої театральності — мимоволі викликає в уяві образи Лесі Українки та Ольги Кобилянської.

Серця гостей зворушила історія про світлини вишуканої мешканки відомого кременчуцького 125-квартирного будинку Людмили Олександрівни Синдорівської, чий образ із давнього фото натхненно втілили в сучасній репліці сукні.

Про сам бренд, його створення та філософію відтворення давнього вбрання детально розповіла засновниця, пані Світлана. Вона поділилася тим, як виникала ідея давати друге життя історичним образам, і зауважила, що можливість створювати такі вишукані речі повертає відчуття краси й дає наснагу працювати навіть у найскладніші дні: « Іноді здається, що все, більше не можеш. Але знову і знову виходиш на роботу та створюєш гарні речі».

Майстриня додала, що клієнтки часто зізнаються: у такому вбранні змінюється сама поведінка й внутрішній стан — «у такій сукні вже не можеш казати якісь неприємні речі, треба за собою слідкувати, треба тримати себе».

Одну з відтворених суконь бренду представила блогерка та дослідниця культурної спадщини Софія Безверха.

Демонструючи вбрання, вона розповівши про особливості тогочасного крою, унікальні матеріали та витончені манери інтелігенції минулого століття.

Також Софія Безверха поділилася зворушливими спогадами про те, як у важкі 1946–1947 роки її прабабуся їздила на Західну Україну, аби обміняти домоткане полотно на інші життєво необхідні речі. Тканина й вишивка тоді слугували найціннішим капіталом, а не просто сезонним гардеробом. Дослідниця зауважила, що на Полтавщині перед заміжжям дівчина мала надбати у скриню до 30 вишитих сорочок — і для себе, і наперед для майбутнього чоловіка. Особливу зацікавленість присутніх викликала сакральна техніка вишивки, коли майстрині зумисне робили в орнаменті нестандартний фрагмент іншого кольору чи форми — так звану «дулю», аби відвести лихе око від власниці.

«Коли я десь помиляюся і не хочеться перешивати, кажу, що це просто дуля. І завжди працює», — з усмішкою зазначила Софія.

Яскравим і логічним завершенням заходу став показ колекції реплік відтворюваного вбрання, яке продемонстрували моделі.

Гості бібліотеки мали змогу на власні очі побачити, як естетика минулого адаптується до сучасності. Витончені силуети, закриті лінії декольте, акцентовані талії, шляхетні мереживні комірці та складний крій рукавів демонстрували естетику, притаманну українській міській інтелігенції. У кожній моделі відчувалася глибока повага до деталей: відбір якісних натуральних тканин,  плавність ліній та відсутність штучної пишності.

Старовинні фасони та український міський стиль столітньої давнини не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Вони залишаються поза часом, надихаючи сучасних жінок обирати свідому елегантність, індивідуальність та дбайливе ставлення до власного коріння...

Валерія Макряшина

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські