«Він за нас, за всіх нас, віддав себе»: у Кременчуці попрощалися із загиблим Захисником Михайлом Міскуном

22 вересня 2026 р. 13:44

22 вересня 2026 р. 13:44

Чоловік пішов захищати Батьківщину, коли його призвали на військову службу.

Сьогодні Кременчук прощається з Михайлом Міскуном, який загинув 12 вересня 2026 року під час виконання обов'язків військової служби.

Рідні, друзі, колеги та сусіди прийшли до Свято-Миколаївського собору, де відбулася церемонія прощання. Люди несли червоні троянди, гвоздики та букети сонячно-жовтих хризантем.

І спогади. Спогади, спогади… Про хорошого друга, кума, роботящого чоловіка.

«Михайло — мій кум. Дуже порядна людина, дуже добра й чуйна. Ніколи ні в чому не відмовляв.

Що б не попросив — усе зробить. Сталася така трагедія… Я навіть не знаю, як це пояснити словами. Це дуже-дуже велика втрата для нас, для родичів, для всіх. Думаю, і для суспільства також.

Цього року його мобілізували. Він працював будівельником, звичайним будівельником. Коли його мобілізували, він не опирався. Казав: «Ну, якщо треба — значить, треба». Хоча йому вже було за 50 років. Він казав: «Ну, віддам свій борг». Навіть року не прослужив…», — говорить Руслан.

Чоловікові важко говорити — він стримує сльози.

Не можуть стримати сліз і літні батьки друга Михайла. Їхній син та Михайло дружили з дитинства, а згодом обоє опинилися на війні. Михайла згадують як чудову людину, вірного друга їхнього сина, на якого за

Чимало сусідів прийшло прощатися із загиблим Героєм.

«Хочу вам сказати: достойний був чоловік, безвідмовний. Якщо комусь потрібна була допомога, він завжди приходив і допомагав — безкорисливо. Навіть якщо кудись поспішав у своїх справах, усе одно знаходив час допомогти людям, сусідам. За десять років мого перебування там, будемо так говорити, я жодного разу не чув, щоб на нього хтось поскаржився. Жодного разу. Як сказати… Він був просто як святий».

«Хочу вам сказати: достойний був чоловік, безвідмовний. Якщо комусь потрібна була допомога, він завжди приходив і допомагав — безкорисливо. Навіть якщо кудись поспішав у своїх справах, усе одно знаходив час допомогти людям, сусідам. За десять років мого перебування там, будемо так говорити, я жодного разу не чув, щоб на нього хтось поскаржився. Жодного разу.Як сказати… Він був просто як святий.

Це правда. Я не для радіо чи телебачення вам це кажу. Це справжня правда. Наш бухгалтер також може це підтвердити — такого не було, щоб на нього хтось скаржився.Хлопець був золотий, просто золотий.Ми всі знали, що його мобілізували. Усі переживали, молили Бога, щоб він повернувся додому живим. Він за нас, за всіх нас віддав себе. Як і за життя — за нас усіх він завжди старався, так і пішов», — говорить Артур, керівник житлового кооперативу, у якому жив Михайло.

Схожі слова лунали від колеги Романа.

«Він у нас працював на фірмі дуже давно. Михайло був майстром на всі руки. Завжди відкритий, завжди готовий допомогти», — його слова.

Проводжали загиблого Захисника із військовими почестями.

«Сьогодні Кременчук прощається із загиблим захисником України — Міскуном Михайлом Анатолійовичем, який народився 2 жовтня 1971 року. Проживав у Кременчуці. Навчався у Кременчуцькому ліцеї №4, закінчив ПТУ №19. Працював на будівництві. Був одружений, мав сина.

Служив на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки першого батальйону територіальної оборони військової частини 7744.На жаль, загинув 12 вересня 2026 року під час виконання обов'язків військової служби в районі населеного пункту Галушкіне Сумського району Сумської області.У скорботі залишилися дружина — Міскун Інна Вікторівна, син — Міскун Єгор Михайлович та мати — Міскун Віра Анатоліївна. Батько помер...», — розповів офіцер відділу цивільно-військового співробітництва Костянтин Тригуб.

Сьогодні у Кременчуці проводжали в останню путь чоловіка, якого згадують не за званнями чи посадами, а за його людськими якостями — добротою, безвідмовністю та готовністю допомогти.

Для рідних, друзів, колег і сусідів Михайло Міскун назавжди залишиться тим, на кого можна було покластися.

Вічна слава загиблому Герою.

Після відспівування у Свято-Миколаївському соборі Анатолій Остащенко знайшов вічний спочинок на Свіштовському кладовищі — у Секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Олена Ліпршко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські