Картини, дощ і ювілей прапора Кременчука: як у музеї відкривали виставку про місто

23 вересня 2026 р. 16:04

23 вересня 2026 р. 16:04

Краще раз побачити.

Сьогодні у Кременчуцькому краєзнавчому музеї відкриють колективну виставку живопису «Кременчук: вчора, сьогодні, завтра», присвячену нашому місту. На виставці представлено роботи Надії Нікітіної, Анжеліки Голишкіної, Інни Мосієнко, Бориса Сердюка, Ольги Горпинченко, Ірини Дзюби, Людмили Тихненко та Ігоря Носова.

Завідувачка експозиційного відділу Кременчуцького краєзнавчого музею Вікторія Ширай зазначила, що, попри холодну й дощову погоду за стінами музею, у виставковій залі панує тепло, яке створюють не лише картини, а й сама атмосфера виставки.

«Як ви бачите, сьогодні погода дощова й холодна, а у нас тут, у залі, тепло. І це тепло — завдяки членам Спілки художників України, які люб’язно надали нам такі чудові картини, на яких кожен куточок Кременчука відкриває свої найкращі сторони. Тут ми можемо побувати і в центрі міста, і на Молодіжному, побачити найяскравіші архітектурні споруди Кременчука та ще раз закохатися в наше рідне місто. Хочеться сказати, що кожна картина — це відображення душі художника. Тому й Інна Мосієнко, і Борис Сердюк, і Надія Нікітіна, й інші художники відкривають нам у своїх картинах свою душу. Полюбімо їх і полюбімо наше місто. Будьте сьогодні з гарним настроєм, незважаючи на погоду за стінами нашого музею. Тут ви зігрієтеся і тілом, і душею», — розповіла Вікторія Ширай.

На виставці представлено понад 30 робіт місцевих митців.

«Ми вдячні нашим авторам за те, що вони створили таку чудову виставку. На ній представлена 31 робота, п’ять із яких — фондові, тобто з колекції нашого музею. Дві роботи кілька років тому подарував Борис Сердюк, ще дві — Ольга Горпинченко, одну — Ірина Дзюба. Усі ці роботи ви можете побачити в нашому музеї.

Кожен мешканець Кременчука пам’ятає про своє рідне місто, пишається його історією, досягненнями, талановитими людьми, які будували й продовжують будувати наше місто, зробили вагомий внесок у розвиток національної культури, архітектури, науки тощо. А кременчуцькі художники виконують дуже плідну роботу в цьому напрямі. Вони зображують на своїх картинах наші вулиці, парки, сквери, мікрорайони, будівлі та архітектурні пам’ятки», — розповіла ведуча, старший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи Ірина Селезньова.

Членкиня Національної спілки художників України, художниця Інна Мосієнко розповіла, що для неї місто — це передусім люди, спогади та місця, до яких хочеться повертатися. Вона зазначила, що з роками у кожного з'являються власні «місця сили», пов'язані не лише з конкретними куточками міста, а й із людьми та подіями.

«Місто — це не просто будівлі, це люди, які блукають вулицями, люди, які запалюють вікна ввечері у своєму помешканні, у своєму житлі, люди, які вигулюють собак у парку, дітей у колясках, які вперше йдуть по алеї, тримаючись за руки. Це дуже така щемлива історія — бути приналежним довгий час якомусь одному місту. І за цей час, коли ти живеш у цьому місті, в тебе якісь намолюються місця твоєї сили, тобто ті місця, куди тобі хочеться повертатись. Там якась паркова зона, лавочка в парку, там дерево, де ти бачив білочку, покормив горішками, там, я не знаю, якась кав'ярня приємна... Але це спогади не тільки про місце, а й про зустрічі з людьми, які, якими тебе збагачує це місто.І Кременчук дуже щедрий на прийом гостей, бо дуже ми знаємо, що дуже багато людей із прифронтових територій переселилися в наше місто і знайшли тут, може, тимчасово якусь будівлю, своє пристанище для тіла і душі, а може, хтось залишиться назавжди, і зміниться картина нашого міста, і зміняться зв'язки між людьми.Але ж завжди приємно повертатися і бачити в місті щось стале, тобто те, що залишається з вами крізь роки» , — її слова.

Учасниця виставки, художниця Надія Нікітіна зазначила, що представлені на експозиції роботи — це особисте ставлення художників до міста та їхні власні почуття. За її словами, кожен митець бачить знайомі куточки по-своєму і через свої роботи відкриває їх глядачам.

«Те, що ви бачите сьогодні на експозиції, це наше особисте ставлення, наші почуття. Як ми бачимо окремі куточки: одні досить такі впізнавані, інші такі, що, може, їх бачить тільки художник, але хотілось, щоб і ви там побували і побачили. Тому хочеться сказати слова вдячності. Це як наша сповідь, художників. Думаю, що ми ще створимо багато, я сподіваюсь на це, робіт, які будуть вас радувати, адже кожен... кожна робота знайде свого глядача і відгук у ваших душах» , — сказала учасниця виставки, художниця Надія Нікітіна.

А директор Краєзнавчого музею Артем Ряса нагадав, що сьогоднішній день можна вважати Днем прапора Кременчука.

«Виявилось, що в нас є ювілей. Це можна вважати Днем Кременчуцького прапора. Тому що, власне, Кременчуцький прапор вперше у 2001 році було піднято над міськвиконкомом. Тому цього року у нас ювілей нашого прапора. Він затверджений у 1991 році, автор Андрій Гречило, який є автором нашого Кременчуцького герба.І один зі співавторів нашого національного герба України. І, власне, у 2001 році, що є 25 років тому, наш стяг має в загальному ювілей. І тому, власне, ця виставка присвячена рідному нашому Кременчуку. Більшість палітр, які тут представлені, вони перекликаються з нашим сивим Дніпром, який, власне, є дуже важливим і зображений на нашому прапорі. І, власне, ми маємо цей прапор тут», — сказав Ряса.

За традицією після заходу учасники зробили спільне фото. Однак через сильний дощ цього разу фотографувалися не на сходах біля входу до музею, а всередині — на сходах, що ведуть на другий поверх і вже стали своєрідною візитівкою закладу.

Після завершення відкриття гості ще довго розглядали картини, знаходячи на них знайомі вулиці, будинки та куточки Кременчука. А за вікнами тим часом продовжувався дощ. Та, мабуть, саме в такі моменти особливо відчуваєш, що рідне місто — це не лише його будівлі та вулиці. Це спогади, люди, улюблені місця і те тепло, яке кожен зберігає у своїй пам'яті. Саме таким — різним, знайомим і близьким — Кременчук залишився на картинах художників.

Олена Ліпошко

Фото автоки

Полтавські