Пам’яті Івана Маценка

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Пам’яті Івана Маценка

26 вересня 2026 р. 13:28

26 вересня 2026 р. 13:28

Він народився у козацькій родині 8 жовтня 1921 року на хуторі Маценки Куликівської волості Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині це територія Шевченківського старостату Решетилівської громади). Напередодні Другої світової війни працював у школі, викладав російську та українську мови.

Восени 1940 року 19-річним юнаком Івана Маценка призвали до війська. Початок війни застав його у Київському піхотному училищі, згодом молодого солдата переводять до Ленінградського училища. Тут його зараховують до спеціальної роти, яка вивчала німецьку мову. В боях отримав поранення. Після закінчення Інституту іноземних мов при Червоній Армії отримує звання лейтенанта та фах перекладача. Далі він у складі диверсійно-розвідувальної групи Генерального штабу Червоної армії у вересні 1942 відправляється у далекий ворожий тил території окупованої Білорусії. Група з 40 осіб проводила глибокі рейди, де Івану довелося стати командиром групи, а згодом і начальником штабу партизанського загону. Штурмував Берлін, звільняв Прагу, про що свідчать ордени Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького, 17 медалей.

Після війни повертається на Полтавщину — в Кременчук, а невдовзі вступає на заочне відділення філологічного факультету Київського університету (відділення журналістики). В 1950 році Іван Антонович починає друкуватися в періодичних виданнях. Трохи повчителював у Решетилівці, а з 1955 року, після закінчення університету, пов’язує свою долю з журналістикою. За направленням Іван Маценко отримує посаду редактора у Великокринківській районній газеті.

Іван Антонович майже 30 років працював журналістом, редактором районних газет, власним кореспондентом «Зорі Полтавщини» по Кременчуцькому, Кобеляцькому та Козельщанському районах.

З 1950 року друкувався в періодиці, видавався в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996), є автором художньо-документального нарису «Валентина Семенко» (Харків, 1967), книг оповідань та повістей «Вінок житніх колосків (Харків, 1970), «Побачення» (Київ, 1972), «Під небом отчого краю» (Київ, 1980), «Мандри в дивосвіт», «Джерело під Пристін-горою» (Харків, 1982), «Біль давніх розлук» (Київ, 1986), роману «Кали цвіт гіркий» (Київ, 1990). Член спілки письменників УРСР (України) з 1982 року, 2003 року почесний громадянин Кременчуцького району. Загалом вийшло друком 10 його книг оповідань та повістей.

Іван Маценко товаришував з колегами по перу, а саме з Дмитром Косариком, Олесем Юренком, Пилипом Бабанським, Григором Тютюнником, Феодосієм Роговим, Станіславом Тельнюком, Григорієм Терещенком та іншими відомими українськими письменниками.

5 червня 2011 року на 90 році життя Іван Антонович помирає.

Завершити свою розповідь хочу словами героїні творів Маценка: «Як на мене, то й колись, і тепер вартість людини вимірюється не тим, скільки вона проіснувала на землі, а тим, що могла зробити…».

Юрій Кісіль