«Лікарі душі» українських воїнів: у Кременчуці розповіли історію військового капеланства

12 жовтня 2026 р. 18:04

12 жовтня 2026 р. 18:04

Без зброї, але поруч із військовими...

Сьогодні жителі Кременчука мали змогу зустрітися зі справжніми капеланами та дізнатися про історію інституту капеланства в нашому місті. Виставку відкрили до Дня військового капелана в Україні у приміщенні Кременчуцького краєзнавчого музею.

Урочистому відкриттю завадила повітряна тривога найвищого, червоного рівня. Тож усі присутні перемістилися до фондосховища, яке розташоване в підвалі.

Захід розпочали хвилиною мовчання за захисниками України та жертвами війни.

«Служба капеланства є унікальною. Зараз ми маємо говорити про єдність, про те, що ми здатні об’єднуватися попри різні погляди, зокрема релігійні. Власне, служба капеланства унікальна тим, що не представляє якусь конкретну конфесію. Тут є представники різних конфесій, але найголовніше — капелан передусім є лікарем душі нашого воїна на фронті, людиною, яка надає психологічну підтримку. Звичайно, зараз це надзвичайно важливо. І ми з вами маємо унікальну можливість, адже Кременчук — місто з досить потужною підтримкою капеланського руху. У нас є унікальні люди, представники цього руху. Можна навіть сказати, що іноді цілі сім’ї стають капеланами», — наголосив директор Кременчуцького краєзнавчого музею Артем Ряса.

Завідувачка експозиційного відділу Кременчуцького краєзнавчого музею Вікторія Ширай розповіла про історію військового духовенства у Кременчуці та Крюкові, зокрема про полкових священників, які служили у військових частинах наприкінці XIX — на початку XX століття. Одним із них був протоієрей Федір Архангельський, якого призначили до військового відомства в Крюкові.

«Історія військового духовенства бере свій початок ще з часів, коли на території нашого міста були розташовані військові частини, зокрема в Крюкові. Одним із полкових священників був протоієрей Федір Архангельський. Наприкінці XIX століття його призначили до військового відомства в Крюкові. Також він був призначений благочинним.

Це полкова церква, яка розташовувалася на сучасній вулиці Олексія Древаля. Там дислокувалися військові підрозділи, зокрема 35-й Брянський полк. Будівля датується періодом до 1909 року. Тут служили полкові священники, які не лише сповідали військових і відспівували померлих, а й хрестили дітей військовослужбовців», — розповіла Вікторія Ширай.

Вона нагадала, що під час Першої світової війни військові священники виконували різні функції. У період Української революції та визвольних змагань почала формуватися історія українського військового капеланства.

«Одним із перших православних військових священників, який організовував відбір капеланів для українських збройних формувань у період визвольних змагань, був Павло Пащевський. За залученням Симона Петлюри він здійснював відбір військових капеланів для українських армій. На той час вони служили як у польових умовах, так і в церквах», — зазначила ведуча.

Вікторія Ширай також нагадада про період, коли капеланське служіння було заборонене в Радянському Союзі, та про його відновлення в незалежній Україні.

«У період Другої світової війни на території сучасної України, як і в усьому Радянському Союзі, капеланське служіння було заборонене. Натомість у європейських країнах військове капеланство продовжувало розвиватися. Почали видавати спеціальні кишенькові книжечки — Нові Завіти та молитовники для військових капеланів і військовослужбовців. Згодом вони стали прототипами кишенькових молитовників і Нових Завітів, якими користуються наші захисники й сьогодні. З 1992 року в Україні починають відновлюватися церковні громади, будуватися церкви» — говорить Вікторія Ширай.

І вже сучасні капелани розповіли про становлення капеланства в Україні.

Своїм досвідом поділилися благочинний Кременчуцького округу ПЦУ, протоієрей Володимир Макогон, і протоієрей Юрій Казьмін, які виконували цей обов’язок ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

До речі, їхні історії представлені в експозиції виставки, яку сьогодні відкрили в Кременчуцькому краєзнавчому музеї.

Про себе та свою роботу розповів і військовий капелан Владислав Галата.

«Православна Церква України надала мені мандат. Але є ще один духовний мандат, який має надати тобі твоє місто, твоя військова організація. Перед тим як призначати військових капеланів, потрібно було створити відповідну систему, щоб розуміти, хто де перебуває і чим займається. Я задоволений тим, що, де б я не перебував — у Кременчуцькому льотному училищі чи в парафії Православної Церкви України, — можу виконувати своє покликання.

Основне завдання військового капелана — бути братом, як то кажуть, товаришем і другом для всіх військовослужбовців, незалежно від їхнього віросповідання: для атеїстів і для тих, хто постійно перебуває в пригніченому настрої.

Серед військових є представники різних світоглядних течій. Останнім часом до нас приходять люди, які називають себе не просто атеїстами, а гностиками. Вони починають сповідувати давні культи. Але й для них капелан залишається другом, товаришем і братом. Він повинен вислухати їх і допомогти», — вказав Владислав Галата.

Іван Панасюк, капелан військової частини Національної гвардії України, розповів про зміни в роботі військових капеланів після початку повномасштабної війни та підтримку, якої потребують військовослужбовці. Також він привітав колег із Днем військового капелана, який в Україні відзначають 12 жовтня:

«Мене звати Іван Панасюк. Я капелан військової частини Національної гвардії України. З 2017 року до початку повномасштабної війни обіймав вільнонайману посаду, а від початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні працюю на штатній посаді.

Виконую важливу місію серед військових. Капелан — це людина, делегована церквою до війська для того, щоб підтримувати військовослужбовців у цей непростий час, під час війни.

З початку повномасштабної війни важливість капеланського служіння зросла. Під час війни військові звертаються з різними питаннями. Хтось потребує розмови, хтось — духовної поради щодо особистих проблем.

Це ще досить нове й маловідоме свято. 12 жовтня в Україні відзначають День військового капелана.

Користуючись нагодою, хочу привітати всіх капеланів військових формувань, де наші священнослужителі надають духовну розраду та підтримку військовослужбовцям. Нехай Господь дає всім сили, зміцнює на шляху служіння українському війську та на шляху до нашої перемоги. Нехай Господь благословляє всіх нас, береже наше життя і здоров’я».

Про те, як розвивалося військове капеланство в Україні, як у 1990-х — на початку 2000-х років налагоджували співпрацю з представниками НАТО та як священнослужителі почали супроводжувати українських військових під час бойових дій на сході України, нагадав протоієрей Володимир Макогон.

«Капеланський рух в Україні розпочався ще в 1990-х роках. Це відбувалося завдяки обміну досвідом між Міністерством оборони України, представниками Збройних сил України та НАТО. Перші семінари й навчання для капеланів проводили в Києві. На початку 2000-х років до Києва почали приїжджати представники вищого командування НАТО — австралійці, французи, американці та канадці. Семінари тривали один-два тижні. Кожна єпархія визначала старшого капелана та делегувала одного представника. Усе це відбувалося в Михайлівському Золотоверхому монастирі на базі Київської православної богословської академії.

У 2014 році перші капелани — священнослужителі — вирушили з Майдану разом із нашими добровольцями. У 2015 році було ухвалено рішення, що священнослужителі нашої конфесії повинні перебувати з військовими на сході України, змінюючи один одного за ротацією.

Виконуючи рішення Священного синоду та діючи за благословенням тодішнього предстоятеля, Святійшого Патріарха Філарета, я перебував там із середини лютого до початку квітня 2017 року. Моя ротація була тривалою. Військова частина, з якою я працював, перебувала в Часовому Яру. До району моєї діяльності також належали Торецьк, Костянтинівка, Бахмут, Дружківка та Краматорськ», — розповів Володимир Макогон.

На запитання, чи змінилася робота військових капеланів відтоді й до сьогодні, Володимир Макогон відповів, що на неї вплинули зміни характеру війни, її динаміка та застосування потужної зброї. Він також пояснив, у чому полягає головна зброя капелана та яку роль священнослужителі відіграють у Силах оборони України.

«Я думаю, що змінилася, адже змінилася сама війна. Її динаміка, потужна зброя, зокрема зброя масового ураження, — усе це вплинуло на можливості та методи роботи капеланів. Капелан — це духовна особа, а отже, некомбатант. Це людина без зброї. Його зброя — євангельське слово, слово молитви, особистої та соборної.

Ми пишаємося нашими священнослужителями, які є душею Збройних сил України, Національної гвардії та всіх Сил оборони, які захищають нас від російської агресії», — сказав Володимир Макого

Володимир Макогон також пояснив, чому військовослужбовці потребують духовної підтримки та як капелан допомагає їм долати внутрішні переживання. На підтвердження він розповів історію військового, який під час бойових дій намагався вчинити самогубство.

«Військовослужбовці — це частина нашого суспільства. Це люди, які ходили з нами до однієї школи, росли на тих самих вулицях. У них такі самі життєві питання. Однак в екстремальних умовах вони не завжди можуть знайти правильне рішення. Завдання капелана — підказати, навчити, показати, роз’яснити та допомогти людині дійти правильного рішення.

Яким би висококваліфікованим не був психіатр або психолог, він не замінить священнослужителя, адже йдеться також про духовне служіння. Навіть духовні семінарії та академії самі по собі не надають права звершувати священнодійства. Таке право дається під час таїнства хіротонії, коли священнослужителя рукополагають.

У мене був випадок, коли молодий військовий намагався вчинити самогубство в секторі бойових дій. Старший, досвідченіший військовий помітив це та відібрав у нього зброю, від’єднавши магазин із боєприпасами. Уночі мене розбудили й сказали, що потрібна моя допомога. Молодий чоловік мав внутрішні переживання через власний вчинок. Совість не давала йому спокою. Він зателефонував дружині й розповів їй про те, що сталося. На його думку, вона відреагувала не зовсім правильно. Він почав страждати, боявся втратити дружину й думав, що без неї не зможе жити. Ми з ним поговорили та дійшли висновку, що полегшити його душевний стан допоможуть сповідь і покаяння», — розповів Володимир Макогон.

Ця виставка в Кременчуцькому краєзнавчому музеї знайомить відвідувачів з історією військового капеланства — від перших військових священників до сучасних капеланів, які підтримують українських захисників під час війни. Тож її варто відвідати цими осінніми днями.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські