Рідкісні фото із родинного альбому вбитого народного мера: сьогодні Олегу Бабаєву виповнився б 61 рік

21 жовтня 2026 р. 13:15

21 жовтня 2026 р. 13:15

Яким був Олег Бабаєв та що він зробив для Кременчука.

Сьогодні, 21 жовтня, Олегу Бабаєву, якого вбили, виповнився б 61 рік. Про історію його життя можна прочитати в буклеті «Історія життя у фотографіях: “Олег Бабаєв. Перерваний політ”».

Як раніше розповів «Кременчуцькій газеті» ініціатор створення видання, директор Музею авіації та космонавтики Анатолій Бишенко, на 20 сторінках буклета вмістилися фотографії з дитинства Олега Мейдановича, періоду служби в армії, роботи на «Кременчукм’ясі» та на посаді керівника міста.

«Кременчуцька газета» вирішила сьогодні погортати буклет і показати рідкісні фотографії з родинного альбому, які розповідають про життя Олега Мейдановича. Деякі з них супроводжуватимуть історії з його життя.

Олег Мейданович Бабаєв народився 21 жовтня 1965 року в Курську.

Батько Олега Мейдановича був азербайджанцем, уродженцем Шамкірського району Азербайджану, а мати — росіянкою.

У шкільні роки Олегу Бабаєву доводилося грати Папу Карло, персонажа казки «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно».

«У дитинстві вдома ми особливо не одягали карнавальні костюми, але у школі я завжди грав Папу Карло. Напередодні Нового року ми ставили “Буратіно”. Пам’ятаю, що за шкільних часів я завжди був старшим. Це за становищем. А за віком був наймолодший. У жовтні я маю день народження, і я пішов до школи, коли мені не було ще семи років. Якось я був на правах старшого і завжди грав старого Карло. А стати у дитинстві я мріяв військовим», — казав Олег Бабаєв в інтерв’ю «Кременчуцькому Телеграфу».

У 1982 році він закінчив Курську середню школу № 10 і вступив до Мінського вищого військово-політичного училища, яке закінчив у 1986 році за спеціальністю «Військово-політична».

З 1986 до 1996 року Олег Бабаєв перебував на військовій службі.

Про армію Олег Бабаєв розповідав і в інтерв'ю «КременчуцькомуТелеграфу»:

«Я мріяв бути генералом і не приховував свого прагнення. До того ж не забуватимемо, що офіцери добре заробляли, і для мене це, як для чоловіка, було так само важливим. Відповідно, піддавшись моді, я вступив до військового училища.

При цьому вже на третьому курсі виконав норму майстра спорту (дзюдо – ред), що в такому юному віці було рідкістю, і отримав другий шанс залишитись у дзюдо, але знову віддав перевагу службі в армії… Після училища я перші три роки служив на Далекому Сході, а потім – у Чехословаччині. Військова кар'єра складалася успішно.

Але після розвалу СРСР мій світ звалився, як картковий будиночок – раптово. Якщо раніше у мене був подвійний офіцерський оклад у розмірі 600-700 рублів на місяць (інженер отримував 120 рублів), і я відчував себе забезпеченою людиною, то тепер став жити не те що від зарплати до зарплати, а ще гірше. Вже за тиждень після зарплати моя сім'я сиділа без грошей. Мене це просто вбивало!

Як це так: я – здоровий чоловік – не можу прогодувати дружину та дочку. Оскільки я отримував сім доларів на місяць за курсом того часу, а в цей час усюди розвивався бізнес, то вирішив спробувати поєднати службу з підприємницькою діяльністю. Першим моїм бізнесом став продаж в Україні старих машин, які ми привозили з Німеччини.

Коли у нас в країні почали з'являтися офіційні автодилери, ми зрозуміли, що з цього бізнесу треба йти, і перейшли на переробку шкур, на які тоді був попит. У моїй маленькій фірмі працювали лише три людини. Ми їздили і купували на давальницьких основах шкіри великої рогатої худоби і після первинної переробки продавали їх до Італії.

Час минав. Бізнес засмоктував, я розумів, що тієї армії, в якій я хотів би служити, вже ніколи не буде. І хоча посада в мене була – не бий лежачого: заступник начальника Будинку офіцерів, і на роботу я міг прийти на годину-дві, але рапорт вирішив таки написати».

Окрема сторінка життя вбитого мера — робота на посаді міського голови Кременчука.

Про результати роботи Олега Мейдановича на цій посаді свідчать, зокрема, показники закупівель комунальної техніки для міста.

Так, у 2005–2009 роках для Кременчука придбали 11 одиниць комунальної техніки, а у 2010–2014 роках, коли містом керував Бабаєв, — 35.

За його керівництва активізувалися й ремонти житлового фонду. Якщо у 2005–2009 роках у місті відремонтували дахи 93 будинків, то з 2010 до 2014 року — вже 200.

Зміни відбулися і в транспортній галузі. У 2005–2009 роках Кременчук придбав п’ять тролейбусів, а у 2010–2014 роках — 13.

Зросли й обсяги фінансування ремонтів медичних закладів. У 2005–2009 роках на ремонт лікарень виділили 7 млн 900 тис. грн, а у 2010–2014 роках — 16 млн 500 тис. грн.

Ще один показник — закупівля медичного обладнання. Якщо у 2005–2009 роках придбали 24 одиниці, то у 2010–2014 роках — 96.

Особливі слова поваги до народного мера Олега Бабаєва раніше висловив в інтерв’ю «Кременчуцькій газеті» тодішній народний депутат України Костянтин Жеваго.

Він розповів, що Олег Мейданович цінував професіоналізм, поважав чесних і працьовитих людей та вважав, що лідерами не народжуються, а стають.

«Інтелект, ерудиція, знання історії та культури – все це працювало на Олега Бабаєва. Ви ж розумієте, що не може невч бачити перспективи розвитку, мислити стратегічно. Олег Мейданович зміг витягнути комбінат (Кременчуцький м'ясокомбінат – ред.) із розрухи, потім почав піднімати міське господарство. Але ще раз зазначу: Олег Мейданович пригнічував популістів і вірив у людей праці!» – сказав Костянтин Жеваго.

Серед тих, кого народний мер вважав своїми вірними соратниками, кому довіряв і з ким працював пліч-о-пліч, були люди праці: Ірина Дроздова, Геннадій Музика, Валерій Медведовський, Сергій Ярош, Бахтіяр Масурманкулов, Іван Богдан та інші.

«Він думав стратегічно та наперед. Наприклад, спочатку Олег Мейданович ремонтував теплотрасу, а потім укладав зверху асфальт, а не навпаки… Ви ж бачите, що зараз місто перерите в багатьох місцях. І там, де асфальт уже перекладено. Нинішня команда влади робить усе по-іншому», — наголошував в інтерв’ю «Кременчуцькій газеті» колишній віцемер у команді Олега Бабаєва Геннадій Музика.

Геннадій Музика згадував, що колишній міський голова не любив брехунів і «казкарів».

«Він був господарником. Говорив, що політики-популісти не можуть виконати жодної своєї обіцянки. А він не обіцяв, а робив. І це було тоді, коли грошей у скарбниці майже не було. Це зараз бюджет міста величезний, і можна планувати великі проєкти. А тоді було дуже важко! Але завдяки команді Бабаєва місто почало розвиватися», — розповідав Музика.

Про роботу Олега Бабаєва на посаді керівника підприємства «Кременчукм’ясо» згадувала голова правління ПрАТ «Кременчукм’ясо» Ірина Дроздова.

«У нього була одна з найкращих рис керівника, яку він зберіг до кінця життя: дотримання порядку навіть у дрібницях. Це допомогло йому відродити “Кременчукм’ясо”. Він душею вболівав за справу, і результати його діяльності були вражаючими. Якщо у 1998 році обсяг виробництва м’яса та субпродуктів становив 702 тонни, то, наприклад, у 2007 році — вже 7 тисяч 849 тонн. Обсяг виробництва ковбасних виробів у 1998 році становив 386 тонн, а того ж 2007 року — 10 тисяч 899 тонн», — згадувала Ірина Дроздова.

Про Олега Мейдановича можна розповідати ще багато цікавого. Можна вивчати стиль його управління містом і переймати досвід.

Проте в деяких питаннях нинішній міський голова Кременчука Віталій Малецький діє зовсім інакше, ніж свого часу Олег Бабаєв.

Наприклад, якщо Олег Бабаєв зносив кіоски в місті, прагнучи зробити Кременчук європейським містом, то за Віталія Малецького їх встановлюють ледь не всюди, зокрема й на місці зелених зон.

Водночас слід віддати належне: команда Віталія Малецького традиційно вшановує пам’ять Олега Мейдановича. Так і сьогодні міський голова, його заступники, керівники підприємств житлово-комунального господарства, колеги з «Кременчукм’ясо», спортсмени, друзі та рідні зібралися на кладовищі, щоб віддати шану вбитому народному меру.

Нагадаємо, Воспоминания о народном мэре Кременчуга Олеге Бабаеве: лидере, созидателе, защитнике

Народный мэр Бабаев СМИ не боялся, а Малецкий с собой возит только свое «Агит ТВ» и пресс-службу

Книга «Олег Бабаєв: последнее слово».

Олег Булашев

Полтавські