«Він завжди писав, що все добре»: у Кременчуці попрощалися із Захисником Дмитром Ратушним

22 жовтня 2026 р. 13:34

22 жовтня 2026 р. 13:34

«Він не міг не піти на війну, бо це був його дім»

Сьогодні Кременчук у жалобі. Під час російської агресії загинув Дмитро Ратушний. Воїна відспівували у Свято-Миколаївському соборі.

Люди приходили на церемонію прощання з квітами та вінками, щоб віддати останню шану Захиснику України.

Дмитро загинув 6 жовтня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України. У соборі та біля нього зібралися ті, хто знав його особисто: друзі, колишні односельці, близькі та знайомі. Для них це важка й болюча втрата, у яку досі складно повірити.

Офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков повідомив, що Дмитро закінчив професійно-технічне училище № 26 у Кременчуці. Працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті в Горішніх Плавнях.

«Загинув, на жаль, 6 жовтня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України. Закінчив професійно-технічне училище № 26 у Кременчуці. Працював на Полтавському ГЗК у Горішніх Плавнях.

Батьки військовослужбовця, на жаль, померли. У скорботі залишився брат Роман. Долучаємося до скорботи рідних. Слава Герою! Слава Україні!» — розповів Віталій Іванчиков.

«Його дуже любили й поважали»: друзі не можуть повірити у втрату

Товариші Дмитра, Валерій і Віктор, говорять, що їм важко повірити в те, що їхнього друга більше немає серед живих. Вони згадують його як добру, чуйну людину, яку любили й поважали.

«Він був добросовісним чоловіком, якого ми дуже любили й поважали. Дуже чуйним був. У нього залишився один брат, батьки вже померли», — розповіли товариші.

Ще один друг Дмитра, Володимир, який також служить у війську, розповів, що під час служби вони переписувалися. За його словами, Дмитро завжди запевняв, що в нього все добре, і ніколи не скаржився.

«Коли Дмитро вже був на війні, ми не розмовляли телефоном, а переписувалися. Він завжди писав, що все добре. Ніколи не скаржився, завжди казав, що все добре. Про його смерть я дізнався, коли приїхав у відпустку…» — розповів Володимир.

За цими словами — пам'ять про друга, з яким можна було переписуватися, цікавитися його справами й вірити, що попереду ще буде нагода зустрітися. Але замість зустрічі — звістка, яку важко прийняти.

«Він був надзвичайно добрим»: Дмитра пам’ятають із дитинства

Попрощатися із загиблим Захисником приїхали й односельці, які знали його з дитинства. Для них Дмитро назавжди залишиться тим самим хлопцем із села Зибкового, якого пам’ятають енергійним, спортивним і добрим. Вони також не хочуть вірити у сумну звістку.

Колишня директорка Зибківської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Зоя Глінкіна згадує Дмитра як енергійного, спортивного й надзвичайно доброго хлопця, який мав загострене почуття справедливості. Він навчався у школі з 1994 року та жив у селі Зибковому Онуфріївського району Кіровоградської області. За словами педагогині, хлопця виховував дідусь, адже так склалися складні сімейні обставини.

«Він був дуже енергійним, спортивним хлопчиною. Мав загострене почуття справедливості, був надзвичайно добрим. Виховував його дідусь, адже так склалися складні сімейні обставини. Тому дуже-дуже боляче переживати таку втрату. Він жив у селі Зибковому. Ми всі його знали. Він не міг не піти на війну, бо це був його дім», — розповіла Зоя Глінкіна.

«Він був люблячим батьком і чоловіком»: біль родини

Найбільше горе — у рідних Дмитра, які втратили чоловіка, батька та близьку людину. Він був гарним господарем, любив свою сім’ю та віддав життя за Україну.

Сестра дружини загиблого Олена згадує його як люблячого чоловіка й батька, гарного господаря та гідного захисника України. За її словами, родина важко переживає втрату.

«Він був люблячим батьком, люблячим чоловіком і захисником своєї країни. Нам дуже шкода, що ваша родина пережила таку втрату. Його забрали до ТЦК, як зараз багатьох забирають. Пішов по дрова й не повернувся. Його вже повезли машиною до розподільчого центру. Він був гарним господарем... Ми не дуже часто спілкувалися, адже живемо в Кременчуці, а сестричка — у селі. Але знаємо, що він був дуже гарною людиною, люблячим батьком і чоловіком, гідним захисником», — розповіла Олена.

Поховали Захисника поруч із побратимами — у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України на Свіштовському кладовищі.

Сьогодні Дмитра Ратушного проводжали в останню путь із квітами, вінками та сльозами на очах. У кожного з присутніх своя історія про Дмитра. Але всі ці спогади об’єднує одне: він був людиною, яку любили й поважали, і з втратою якої близьким важко змиритися.

Олена Ліпошко

Фото редакції

Полтавські