«У ньому завжди жило добро...»: у Кременчуці попрощалися із Захисником Дмитром Тимошенком

28 жовтня 2026 р. 11:06

28 жовтня 2026 р. 11:06

Вічна пам'ять!

Сьогодні у Міському палаці культури Кременчука прощалися із захисником — молодшим сержантом, стрільцем-зенітником 1-го батальйону територіальної оборони Дмитром Тимошенком. Усім, хто знав його особисто, важко дібрати слова: Дмитро був людиною, навколо якої завжди панували спокій та виняткове тепло.

Про шлях воїна розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.

Дмитро став на захист України ще під час розгортання подій на сході у 2014 році. А з перших годин повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, він знову одразу був у строю за мобілізацією, ставши на захист рідної землі.

Дмитро Тимошенко народився та зростав у Кременчуці, навчався у ліцеї № 17. Тут минали його дитинство, юність, тут він розбудовував своє родинне життя разом із дружиною Вітою. Усім, хто знав його з перших років чи зустрів уже у дорослому житті, важко добирати слова: Дмитро був людиною, навколо якої завжди панували спокій, врівноваженість та виняткове людське тепло.

Разом із побратимами він пройшов найгарячіші ділянки фронту — Донбас, Харківщину, Сумщину, де щодня доводилося виконувати надскладні бойові завдання під постійними обстрілами. Та навіть серед суворих воєнних буднів Дмитро залишався світлим і чуйним. Його товариш Олександр пригадує, що за всі роки знайомства не пам’ятає жодного випадку, коли б той з кимось посварився чи виявив агресію:

«У нього були тільки товариші, і ніколи не було ворогів. Навіть найпростішого конфлікту в спілкуванні, скільки я його знаю, не виникало жодного разу. У ньому завжди жило добро. Що б не сталося, від нього йшло лише світло».

Війна вимагала від воїнів надзвичайної витривалості та щоденного зосередження. Побратим із позивним «Саід» згадує, що на фронті особисті захоплення та цивільне життя відходили на другий план перед спільним обов'язком захищати край:

«Хороший хлопець був. Пройшли разом Донбас, Харківщину, Сумщину. Нічого поганого за нього не можу сказати — лише найкраще. За характером він був дуже добрий, м'який. На фронті у нас була чітка, конкретна задача, і він виконував її чесно та до кінця».

За час служби Дмитро дістав дуже тяжке поранення та важку контузію. Його відновлення тривало майже пів року, та щойно з'явилася можливість рухатися далі, він знову повернувся на передову до своїх побратимів. Близька подруга Оля пригадує, як вмовляла його залишитися вдома та берегти залишки здоров'я, але Дмитро не уявляв себе в тилу, коли інші тримають фронт:

«Він був найкращий з усіх. Це людина, яка про мене піклувалася більше, ніж я сама про себе. Він був мені ближче за будь-якого брата. До війни він захоплювався військовою реконструкцією, а останнім часом ми просто щодня спілкувалися про звичайне життя. Кожного ранку, прокидаючись і йдучи на службу, він писав мені: "Доброго раночку". 18-го числа він надіслав це повідомлення знов. Я відповіла за 15 хвилин, а далі зв'язок урвався... Коли торік після серйозного поранення й контузії я благала його: "Дімочка, може, ти вже вдома залишишся?", він відповів, що не може покинути хлопців. Він не міг інакше, знав, де його місце».

Рідні завжди пам'ятатимуть його як турботливого чоловіка, зятя та людину, яка понад усе цінувала родинний затишок, хоч і намагалася вберегти близьких від страшної правди окопного життя.

Сестра дружини Жанна згадує про нього з глибоким болем та безмежною повагою:

«Наш Діма був справжнім героєм, чудовим чоловіком, гарним зятем і справжнім воїном. Він свідомо обрав цей шлях. Він знав, що йде нас захищати, і чітко розумів, заради чого він там. За це йому величезна подяка та низький уклін. Слава нашому Дімі в Царстві Небеснім».

Після цивільної церемонії у палаці культури, воїна відспівали у Свято-Миколаївському соборі. Кременчук провів свого захисника з усіма військовими почестями, віддаючи шану його мужності, відданості та доброму серцю.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким і побратимам полеглого воїна.

Світла пам'ять!

Валерія Попова

Фото авторки

Полтавські