Британська колонізація Америки. Бермуди

28 жовтня 2026 р. 16:28

28 жовтня 2026 р. 16:28

Продовжуємо розповідь про британську колонізацію Америки.

Коли я тільки починав цей мініцикл, то припускав, що це надовго. Однак я й подумати не міг, що навіть така невелика і, як мені здавалося, незначна колонія як Бермуди потребуватиме на розповідь про свою історію стільки часу. Мене іноді запитують, чому історії Індії та історії незначної колонії я приділяю приблизно однакову кількість часу й уваги. Та все просто. Про Індію я, як і багато слухачів, майже все й так знаю. Тому коротко і схематично. Розмірено, майже академічно.

«І тут Бермуди!» Мені не соромно зізнатися в тому, що про все, що я розповів вам, наприклад, про Ньюфаундленд, я сам дізнався лише в процесі підготовки тексту. І «все» тут не фігура мовлення. Все це означає все. Тому самому було цікаво, і я сподіваюся, цікаво було вам. А якщо повернутися до сьогоднішньої теми, то що ви знаєте про бермудський кедр, бермудський шлюп, бермудське вітрило, бермудську цибулю, бермудський рожевий, бермудський бірюзовий, бермудські шорти, бермудську траву і бермудський трикутник? Я, наприклад, окрім як про трикутник ще тиждень тому ні про що не чув. Тому намагатимусь про все, окрім трикутника, вам сьогодні розповісти. Ну і про багато іншого, само собою.

Бермудський архіпелаг — це 181 острів, включно зі скелями. Однак загальна площа суші при цьому крихітна — всього близько 54 квадратних кілометрів. Для порівняння, це приблизно половина площі Полтави. На Бермудах немає ані річок, ані прісних озер. Єдине джерело прісної води — дощ. До появи колоністів усі 54 квадратні кілометри являли собою один суцільний, густий, непрохідний ліс. Це був той самий бермудський кедр, різновид ялівцю, дерева заввишки 15–20 метрів з товстими і потужними стовбурами. Острови були безлюдними.

Острови були відкриті ще в 1503 році іспанським капітаном Хуаном де Бермудесом. Однак іспанці не стали їх колонізувати. Архіпелаг оточували підступні рифи, а ночами моряків лякали моторошні крики птахів кахоу — протяжні стогони, що леденять душу, завивання і верещання. Загалом, були навкруги місця і більш приємні. Іспанці нанесли архіпелаг на карти як «Острови дияволів» і намагалися обходити його стороною. Вдруге Бермуди відкрили англійці. Ну як відкрили? Швидше налетіли на них.

У 1609 році Вірджинська компанія відправила з Англії флотилію з дев’яти кораблів, щоб врятувати від голоду колонію Джеймстаун. Флагманський корабель флотилії потрапив у жорстокий ураган. Після кількох днів боротьби зі стихією майже розбитий корабель навмисно посадили на рифи Бермудських островів. Усі 150 осіб і собака дивом врятувалися. Опинившись на островах, англійці зрозуміли, що це справжній рай: м’який клімат, велика кількість риби, птахів і диких свиней.

А знаєте, звідки на острові взялися свині? В іспанців було правило — на всіх, навіть безлюдних островах, вони випускали в дику природу свиней. Для чого? А щоб у разі корабельної аварії постраждалим було що їсти. У нашій історії таким чином вони врятували своїх найлютіших ворогів. Англійці провели на островах 10 місяців. З уламків старого корабля і місцевого кедра вони побудували два нові судна, залишили на архіпелазі трьох добровольців і вирушили в Джеймстаун. Адмірал Сомерс через деякий час повернувся на Бермуди за провізією, і незабаром помер. Його серце поховали на острові, а заспиртоване тіло відвезли до Англії. Острови стали називати островами Сомерса.

Патент на колонізацію архіпелагу отримала Вірджинська компанія. У 1612 році вона завезла на острови 60 поселенців. Вона ж призначила першого губернатора — теслю Річарда Мура. Через три роки управління передали окремій акціонерній компанії — Компанії Сомерсових островів, яка й управляла Бермудами наступні 70 років. 1 серпня 1620 року губернатор Натаніель Батлер скликав перший парламент. Це найстаріший безперервно діючий парламент у Західній півкулі (і один із найстаріших у світі після британського та ісландського).

Якщо пам’ятаєте про Вірджинію, то знаєте, що головним бізнесом компанії було вирощування тютюну. Тож не дивно, що й на Багамах вони вирішили створити плантації та завезли для роботи на них чорних рабів і полонених індіанців з материка. Звісно, з цього нічого не вийшло. У Вірджинської компанії взагалі рідко щось виходило. Тютюн швидко виснажує землю, а на Бермудах її й так мало. Для колоністів це було очевидно. Але в Лондоні думали, що їм видніше. Зрозумівши, що на суші ловити нічого, поселенці прийняли рішення ловити на морі. І не тільки рибу.

Китовий промисел — справа, звичайно, прибуткова. Але піратство і контрабанда прибутковіші в рази. Якщо ти живеш у період перманентної війни. Якщо каперські патенти роздають направо і наліво. Якщо твій дім оточений рифами і ворожим військовим кораблям підійти до нього проблематично, то чому б і ні? Тим більше, у твоєму розпорядженні є чудовий матеріал для побудови кораблів — бермудський кедр.

Це дерево, по суті, унікальне. По-перше, кедр виділяє їдкі масла, які відлякують корабельних черв’яків. Кораблі з нього служили у 2–3 рази довше, ніж зроблені з дуба або сосни. По-друге, деревина була дивовижно легкою, що збільшувало швидкість суден. А ще вона не колеться і не тріскається навіть при влучанні гарматного ядра. Ядро просто застряє в пружному дереві, не даючи смертоносних трісок. По-третє, на відміну від європейського дуба, який потрібно було сушити роками, бермудський кедр можна було рубати і відразу пускати в діло.

Для морського промислу, контрабанди та каперства бермудці створили унікальний тип судна — бермудський шлюп. Невеликі кораблі 10–20 метрів завдовжки з малою осадкою, що дозволяла маневрувати на мілині. Уздовж осі корабля встановлювалися косі бермудські вітрила, які давали можливість іти круто до вітру. Це робило шлюп неймовірно маневреним. Він міг легко наздогнати неповоротке іспанське торгове судно або, навпаки, стрімко втекти від важкого військового галеона. Незважаючи на скромні розміри, шлюпи брали на борт непропорційно величезну команду. Якщо на торговому судні водотоннажністю 300 тонн пливло 20–30 матросів, то на 50-тонному бермудському шлюпі могло перебувати 70–80 до зубів озброєних піратів.

Це визначало і тактику бою. Важкі гармати на великих кораблях розташовувалися по бортах. Користуючись своєю неймовірною маневреністю, шлюп заходив жертві з корми або з носа — туди, куди бортові пушки не могли повернутися. Потім капер давав поздовжній залп: ядра прошивали тонку кормову обшивку і пролітали вздовж усієї палуби, завдаючи страшних каліцтв екіпажу і ламаючи щогли, але не пробиваючи сам корпус нижче ватерлінії. А далі — абордаж. Тактика була настільки ефективною, що дуже часто бій взагалі не починався. Капітани торгових суден просто здавалися, розуміючи, що в ближньому бою шансів у них немає.

Тут слід сказати про ще одну унікальну особливість Бермуд — морське рабство. Ми ж пам’ятаємо, що для роботи на тютюнових плантаціях на острови завезли чорних рабів. Але з тютюном не склалося. Левову частку екіпажів на бермудських торгових, каперських і китобійних суднах складали раби. Нерідко екіпаж складався з білого капітана і повністю чорношкірої команди. І ось вам парадокс: чорношкірі моряки управляли швидкохідними судами, чудово знали навігацію, місяцями перебували далеко від своїх господарів і мали можливість втекти в портах Північної Америки. Але воліли повертатися додому.

Коли війни закінчились і каперські свідоцтва анулювали, бермудцям потрібно було якось заробляти. Варіантів було небагато. Найбільш бажані — контрабанда і піратство. Схема контрабанди була такою: у північноамериканські колонії везли сіль, міняли її на продукти, які везли на Кариби, де міняли на ром і цукор. А ром і цукор потім контрабандою везли в Америку чи Європу. Схема приносила нечувані надприбутки. Деякі капітани підняли чорні прапори. Багато хто займався обома промислами за обставинами. Однак самі Бермудські острови рідко слугували базами для класичних піратів (як, наприклад, Нассау на Багамах). Місцева влада вважала за краще зберігати видимість законності. Із закінченням «Золотої доби піратства» розбійний промисел припинився. Залишилася контрабанда.

А тепер кілька слів про те, звідки взялася сіль. Острови Теркс і Кайкос, розташовані приблизно за 1200 км на південь від Бермуд. Вони теж були безлюдними. Ще за сто років до цього іспанці вивезли звідти все місцеве населення. У 1660-х роках бермудські моряки почали припливати сюди. Вони знайшли природні мілководні лагуни, які ідеально підходили для випарювання солі на жаркому вітрі. Бермудці просто зайняли нічийну територію, облаштували басейни і почали видобуток. Англія постійно мала проблеми з сіллю. Теркс певною мірою став рішенням.

У 1706 році об’єднані сили французів та іспанців напали на острови Теркс і вигнали бермудців. Чотири роки потому бермудський капер Льюїс Міддлтон атакував іспанські та французькі судна, розгромив їх і вибив з острова. Але війни за острови на цьому не закінчилися. Щоправда, воювати довелося з Багамами, іншою британською колонією. Доходило до того, що багамці захоплювали бермудські судна, а губернатор Бермуд у відповідь видавав своїм капітанам каперські свідоцтва для нападу на багамські кораблі.

Що дивно, акціонери в Лондоні весь цей час намагалися заборонити колоністам будувати кораблі та займатися торгівлею і продовжували вимагати тютюн. У 1684 році бермудці подали петицію королю, і Карл II відкликав хартію компанії. Бермуди стали коронною колонією.

Під час Війни за незалежність США бермудці, формально залишаючись британськими підданими, активно займалися контрабандою пороху і зброї для армії Джорджа Вашингтона в обмін на продовольство, рятуючи свої острови від голоду. Континентальний конгрес у Філадельфії ввів ембарго на торгівлю з Великобританією і всіма її колоніями. Для Бермуд це означало катастрофу. Без постачання з Америки бермудцям загрожувала реальна голодна смерть. Водночас армії Вашингтона катастрофічно не вистачало боєприпасів. Так виникла «Порохова змова». Її очолив полковник Генрі Такер.

14 серпня 1775 року змовники проникли на територію Королівського арсеналу. Двері ламати не стали, а просто зняли їх з петель, розібравши частину даху. Вони викотили понад 100 важких діжок з порохом, повантажили їх на човни і переправили вантаж на два американські кораблі, що стояли на рейді за рифами. На знак вдячності Континентальний конгрес зробив для Бермуд виняток з ембарго, і на острови знову пішли кораблі з продовольством. Велика Британія так і не змогла довести провину Генрі Такера та інших змовників. У середовищі контрабандистів і нащадків піратів кругова порука — основа виживання.

Золотою добою для Бермуд стали роки Громадянської війни у США. Авраам Лінкольн оголосив про реалізацію плану «Анаконда» — повну морську блокаду узбережжя Конфедерації. На допомогу жителям півдня — і заради власного колосального прибутку — прийшла нейтральна Британія, а Бермудські острови стали ідеальним перевалочним пунктом. Судна під британським прапором легально привозили на Бермуди зброю, порох, уніформу та медикаменти. А вже звідти спеціальні судна — «проривачі блокади», доставляли їх у порти півдня, де все міняли на бавовну, яку потім відправляли до Англії.

Прибутки були нечуваними. Капітани і лоцмани за один рейс заробляли суми, еквівалентні заробітку за кілька років мирного життя. Ця золота доба закінчилася так само різко, як і почалася. На початку 1865 року війська Союзу окупували всі порти півдня в Атлантиці. Прорив блокади втратив сенс. Південь програв, а на Бермудах залишилися порожні склади і спогади про найприбутковіше чотириріччя в їхній історії. Востаннє успішно попрацювати на ниві контрабанди бермудці змогли в часи «Сухого закону». Острови стали однією з баз для нелегального постачання елітного алкоголю, хоча за масштабами поступалися Багамам і Кубі.

Втративши надприбутки від прориву блокади, бермудці звернули увагу на землю. Століття використання бермудського кедра для побудови суден, будинків, виробництва меблів значно скоротили його насадження. Для порятунку унікальної рослини місцевий парламент ухвалив одні з перших у Новому Світі законів про охорону природи. Але земля так чи інакше звільнилася. І з’ясувалося, що м’який клімат ідеально підходить для вирощування овочів у зимові місяці, коли ферми на східному узбережжі США вкриті снігом.

Острови зробили ставку на експорт до Нью-Йорка, і головними товарами стали картопля, селера, великодні лілії і, перш за все, бермудська цибуля. Солодка, ніжна цибуля стала настільки популярною в США, що столицю Бермуд, Гамільтон, американці прозвали «Цибулевим містом». Ця цибуля була настільки солодкою, що її, як казали, можна було їсти як яблука. Ще однією фішкою островів є бермудська трава. Це неймовірно витривала рослина: вона обожнює палюче сонце, легко переносить посуху і утворює дуже щільний, жорсткий килим. Сьогодні це один із головних стандартів для спортивних газонів у теплому кліматі по всьому світу.

У 1788 році на Бермуди прибув лейтенант Томас Херд. Його завданням було знайти глибоководний прохід серед рифів, що дало б можливість підходити до островів важким кораблям. Десятиліття важкої праці принесли свої плоди. Незважаючи на протидію з боку місцевих лоцманів, шлях був знайдений. Його назвали Глибина Херда. З цього часу Архіпелаг став головною військово-морською базою Британії в Західній Атлантиці. Була побудована верф, яка на роки стала головним рушієм місцевої економіки. Під час Другої світової архіпелаг перетворився на один із найважливіших стратегічних вузлів у Битві за Атлантику. На островах заснували військово-морську базу ВМФ США та базу армійської авіації. Головним завданням Бермуд у роки війни було забезпечення безпеки конвоїв і боротьба з німецькими підводними човнами.

У 1946 році було остаточно скасовано заборону на використання автомобілів. Ще у 1908 парламент ухвалив знаменитий закон, який зробив Бермуди єдиною країною у світі, що добровільно і повністю заборонила автомобілі майже на півстоліття. Одним із головних і найгучніших лобістів цієї заборони був великий американський письменник Марк Твен, який обожнював Бермуди і проводив там багато часу на схилі літ. Він активно закликав владу не пускати на острови цю «галасливу гидоту». Навіть після скасування заборони влада зберегла одні з найжорсткіших у світі обмежень. На Бермудах дозволено тільки один автомобіль на сім’ю. Туристам і досі заборонено брати автомобілі в оренду.

16 серпня 1995 року на Бермудах пройшов референдум про незалежність від Великої Британії. 73,6% тих, хто проголосував, при явці в 58% висловилися проти незалежності. Бермуди й досі залишаються заморською територією Великої Британії. Британський паспорт, економічна стабільність, британське право і статус найбільшого у світі центру офшорного страхування та фінансових послуг відіграли свою роль.

Ну й наостанок, як бонус, обіцяні бермудські шорти. На островах існує унікальний дрес-код. Якщо ви прийдете в банк або парламент на Бермудах, одягненим «як на пляж», вас просто не пустять. Але за умови дотримання певних правил допускаються шорти певного крою. При цьому верхня частина повинна виглядати абсолютно так само, як у класичному діловому костюмі — заправлена сорочка, краватка, піджак. Обов’язково високі темні гольфи і класичне ділове взуття. Виглядає комічно, але, напевно, зручно.

На відміну від консервативного верху, самі шорти можуть бути найсміливіших кольрів. Перевага часто віддається бермудському рожевому. Це колір бермудських пляжів. На відміну від більшості пляжів світу, де пісок складається з подрібненого кварцу, бермудський пісок має біологічне походження. Крихітні яскраво-червоні мушлі вимиваються хвилями на берег, де перемішуються з білими частинками коралів і мушель молюсків. Це надає пляжу яскравого рожевого кольору. Крім рожевого, до палітри островів часто включають бермудський бірюзовий — пронизливо чистий і яскравий колір місцевої води.

На цьому все. Маю надію, що вам було так само цікаво, як і мені.

Лайки, підписки, коментарі щиро вітаються!

Полтавські