Три джерела, три складові частини фашизму

11 листопада 2026 р. 17:40

11 листопада 2026 р. 17:40

Давно обіцяв докладніше поговорити про те, як виник фашизм.

Коротко я вже не раз про це казав. Він виник із синергії ідей гуманізму, еволюційної теорії Дарвіна та романтизму. Це, як ви розумієте, і є три джерела. Про три складові частини, про які йдеться в заголовку, я нічого не знаю. Використав для краси і щоб примазатися до великих. Не судіть строго. А для кращого розуміння я вже пропонував вашій увазі два підготовчі тексти: про гуманізм і про романтизм . Про теорію Дарвіна всі й без мене в загальних рисах знають. До школи ж ходили.

Але перш ніж розпочати розповідь, маю зробити кілька застережень. По-перше, сьогодні мова піде виключно про ідеї. Вуличний фашизм, якому тисячі років, обговорювати не будемо. Уся його суть у фразі: «Є проблема? Знайди чужого й вбий!». І цей фашизм, швидше за все, з нами назавжди. По-друге, величезна кількість партій, держав і рухів, яких прийнято називати фашистськими, настільки відмінні одне від одного, що поставити між ними знак рівності можна лише абстрагувавшись від безлічі нюансів.

Умберто Еко, знаний дослідник «вічного фашизму», говорить про це так: «Американські радикали обзивали поліцейських, які не поділяли їхніх смаків щодо куріння, "фашистськими свинями". Чому не поганими кагулярами, не гадами-фалангістами, не суками-усташами, не мерзенними квіслінгами, не Анте Павеличами і не нацистами?» І справді, хіба можна поставити знак рівності між гіперкатолицьким фалангізмом Франко і майже язичницьким та антихристиянським нацизмом Гітлера?

Тоді що їх об'єднує? Може, расизм? Теж мимо. Муссоліні не був антисемітом, особиста гвардія Франко складалася з марокканців, а Салазар не лише відкрито проголошував антирасизм своєю головною державною гордістю й критикував гітлерівські закони про чистоту крові, а й проповідував лузотропікалізм. Згідно з цією теорією чорношкірі жителі португальських колоній після проходження процедури асиміляції вважалися повноправними португальцями.

Тоді за якою ознакою їх записують у фашисти? З моєї точки зору, ознака одна: лютa ненависть до комунізму та лібералізму. Звідки ця ненависть узялася? З єдиного колись руху, частини якого розійшлися у визначенні шляхів до досягнення єдиної мети. Рух — гуманізм. Мета — створення ідеальної людини. Частини — лібералізм, соціалізм, фашизм. Кожен рух вважав свій шлях єдино правильним, а себе — найвищими гуманістами. І, як ви розумієте, немає більшої ненависті, ніж ненависть до колишнього союзника, який раптом став ворогом. З противниками іноді миряться, іноді домовляються. Єретиків — спалюють!

І треба сказати, що ця ненависть була взаємною. Комуністи так само люто ненавиділи фашистів і лібералів, а ліберали — фашистів і комуністів. І тут хочу звернути увагу ще на один нюанс: розбіжності між фашистами і комуністами мали, якщо можна так висловитися, вуличний характер. Два революційні рухи боролися за владу. Вас дивує, що я називаю фашистів революціонерами? Не дивуйтеся. Це так і є. Обидва рухи хотіли змінити світ і людину швидко, не зважаючи на жертви й не зупиняючись перед насильством. Саме тому перехід з однієї партії в іншу і навпаки був звичайною справою. Муссоліні в цьому плані найяскравіший приклад. І лише ліберали віддавали перевагу еволюційному типу перетворень.

Розбіжності ж із лібералами були більшою мірою ідеологічними. Ви ж пам'ятаєте основний постулат гуманізму? Бог залишив людину незавершеною. Він дав їй вільну волю і право прагнути досконалості. Тварина не може перестати бути твариною, ангел приречений бути святим. І лише людина має свободу волі стати ким завгодно. За власним бажанням вона може опуститися до рівня худоби, а може піднестися до богоподібного творця. Так ось, фашисти вважали, що концентрація лібералів на особистому щасті, на індивідуальному добробуті й комфорті, ігнорування шляхетності, героїзму та піднесеного — це прямий шлях до перетворення людини на худобу. «Доктрина, гідна свиней», якщо пам'ятаєте .

Якщо ж ви й надалі сумніваєтеся в гуманістичних коренях фашизму, передивіться на дозвіллі «Олімпію» Лені Ріфеншталь. Там усе: і схиляння перед античністю, і погляд на людину як на вінець творіння, милування нею та шанування її величі. Ну і, звісно, нікуди не подітися від суто гуманістичних ідей створення «нової людини», панування над природою, побудови ідеального суспільства на землі, а не на небі. І якщо підсумувати, то головна гуманістична мета фашистів — вберегти людство від виродження, не допустити скочування в споживацьке скотство.

А як цього досягти? І тут на допомогу ідеологам фашизму приходить еволюційна теорія Дарвіна. Її внесок у фашистські ідеї настільки великий, що іноді фашизм називають не інакше як «еволюційний гуманізм». Їхня логіка проста. Закони природи абсолютні. Головний закон природи — це природний добір і боротьба за виживання. Ліберали ж визнають цінністю будь-яке людське життя, навіть життя слабких і хворих. Цим вони штучно сповільнюють еволюцію, даючи право розмножуватися навіть тим, хто не здатен народити здорове потомство.

Вони ставили перед собою завдання «допомогти еволюції», прибравши з ланцюга природного добору марні елементи. А якщо точніше, то замінивши природний добір селекцією. Себе вони вважали хірургами. Знищення «неповноцінних» — це не акт садизму, а навпаки, акт найвищого милосердя щодо здорових майбутніх поколінь, яких необхідно врятувати від генетичної деградації. Заради щастя гіпотетичної, ідеальної Надлюдини майбутнього можна пожертвувати мільйонами життів у сьогоденні.

Окрім цього, вони визначили окремі нації як двигуни прогресу і дійшли висновку, що цим націям дозволено вирішувати, хто зайвий у процесі еволюції, і знищувати кожного, хто стоїть у них на шляху. І це вже не просто експерименти з євгенікою, якими в ті роки бавилися майже повсюдно. Це вже не біологія. Це хвороба. Але слід пам'ятати, що Гітлер і нацисти становлять лише одну, крайню форму еволюційного гуманізму. Не всі пропонували вбивати. Інструментом тієї самої євгеніки, яка й у цілком ліберальних країнах мала величезну кількість прихильників, були не вбивства, а заборона розмноження.

Ось і вимальовується цілком струнка теорія. «Людство в небезпеці! Воно деградує! Деградацію необхідно зупинити. Є два інструменти. Перший — біологічний. Чи то методом стерилізації, чи то методом знищення, необхідно замінити природний добір селекцією, прибравши з процесу всіх "безперспективних". Другий — ідейний. Потрібно відволікти людину від безмежного споживання, яке перетворює її на жуйну тварину». Для інтелектуала цілком робоча теорія. Але для її реалізації потрібна влада. А владу дає лише підтримка мас. А масам замало, щоб було розумно. Треба, щоб було красиво!

І де взяти цю красу? Відомо де, у романтизмі. Тим більше, що романтичні ідеї вже мали величезну армію шанувальників. Принаймні на континенті. Фашисти взяли у свою ідеологію практично всі ідеї та практики романтиків. Деякі залишили без змін, деякі трохи трансформували й переосмислили. Те, що з цього вийшло, Геббельс увів у пропаганду під терміном «сталевий романтизм». Ну і кілька слів про те, як фашисти використали основні ідеї романтиків.

Почнемо з того, що романтики створили націоналізм. Звісно, як завжди, усе почалося з гуманізму. Саме гуманісти відкинули латину і стали писати й говорити національними мовами. Саме вони вперше заговорили про національну історію. Вони ж вигадали патріотизм — відданість конкретній земній державі — і принцип народного суверенітету. Але це були зачатки. Заслуга створення націоналізму належить романтикам.

Виходячи з ідеї людської індивідуальності, вони висунули тезу унікальності нації. Вони ж запровадили поняття «дух народу». Нація — це не штучна конструкція політиків, а живий, біологічний і духовний організм. У кожного народу є своя неповторна місія, свій темперамент і своя невидима душа. І де ця душа ховається? У мові та давньому фольклорі. Пісні та казки стали розглядатися як найцінніше надбання нації, доказ її давнини та права на незалежність. На давніх міфах романтики будували міфи національні, вигадували національних героїв і, звісно, протиставляли себе іншим націям. Вони ж вигадали теорію «крові й ґрунту».

Звісно, поставивши націоналізм у центр своєї ідеології, фашисти не були унікальними. В тому чи іншому вигляді з другої половини XIX століття він існував усюди. Але повністю підпорядкувати індивідуальність людини «духу нації» змогли лише фашисти. Вони ж повністю перейняли в романтиків культ героя. Героєм може стати кожен, хто відмовиться від особистого щастя і присвятить своє життя боротьбі. Романтичний трагізм і мучеництво — це те, що притаманне справжньому героєві, те, до чого треба прагнути. Фашизм перетворив ідею вічної боротьби на свою головну тезу. Конфлікт між націями чи расами проголошувався природним станом світу, а війна — найвищим виявом людського духу.

Романтики винайшли Генія, який завдяки своєму масштабу перебуває поза мораллю, поза законами та пристойністю. Геній не описує реальність, він її створює силою своєї уяви та волі. Фашизм застосував концепцію Генія до політичного лідера. У їхньому розумінні фюрер, дуче чи каудильйо — не звичайний політик, а месія, надлюдина, яка інтуїтивно відчуває волю народу і стоїть над будь-якими законами. Він художник, а люди — це «людський матеріал», податлива глина, з якої Геній ліпить націю.

Фашизму також притаманний романтичний культ ірраціоналізму та заперечення авторитетів. Книги спалювали, дискусії та інтелектуальна полеміка заборонялися. Головним інструментом людини проголошується не розум, а воля. Сумніви й раціональний розрахунок відтепер вважаються ознаками боягузтва і слабкості. Вміння завдавати насильства без докорів сумління і готовність померти з іменем вождя на устах вважалися найвищим виявом героїзму та волі. І, звісно, фашизм слідує за романтиками у питанні скасування моралі. «Я звільняю вас від химери, що зветься совістю», — говорив Гітлер. А що таке совість, як не страждання людини, яка порушила норму моралі.

Крім усього цього, фашисти взяли на озброєння романтичну естетику й пафос. І не просто взяли, а довели їх до досконалості. Ні до, ні після них ніхто не робив цього краще. Не вірите? Тоді давайте ще раз повернімося до Лені Ріфеншталь і передивімося інший її фільм — «Тріумф волі». Це шедевр пропаганди, у якому форма повністю підпорядкувала собі розум глядача. Як пафос і естетика блокують здатність людського мозку до рефлексії, я докладніше говорив у тексті про романтизм.

І насамкінець два прості, до банальності, висновки. Насамперед треба бути обережнішими зі словами й термінами. Особливо з такими, як гуманізм і романтизм. З цим, звісно, можна не погоджуватися, але різні, не найдурніші люди на землі цілком обґрунтовано стверджували, що головним романтиком XX століття був Адольф Гітлер. І друге: думаючи про еволюцію гуманістичних ідей, не можна не поставити собі питання, чому такі світлі, добрі й людинолюбні ідеї привели зрештою до морів крові? Проблема у виконавцях? Чи в самих ідеях? Чи, може, людина не зовсім та, якою ми звикли її уявляти під впливом ідей гуманізму?

Як вважаєте?

Лайки, коментарі, підписки щиро вітаються!

Полтавські