Живий ланцюг надії: кременчужани вийшли на акцію «Не мовні!», чекаючи повернення своїх рідних з неволі

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

15 листопада 2026 р. 10:41

15 листопада 2026 р. 10:41

Фотофакт.

Живий ланцюг надії уздовж вулиці, портрети та стяги з рідними обличчями, що дивляться з фотографій сміливими очима, і синьо-жовті стяги на вітрі. Сьогодні, 15 листопада, о дев’ятій ранку Кременчук знову завмер у спільному мовчанні. Біля колишнього палацу культури «Кредмаш» зібралися ті, чиї серця б’ються в унісон із болем розлуки та вірою у диво — родини оборонців із легендарного «Азову», які тримають у ворожому полоні найдорожчих людей, або чиї імена досі оповиті тривожною невідомістю.

Рівно о дев’ятій ранку зупинився час і транспорт — патрульні поліцейські допомогли зупинити рух, аби під звуки загальнонаціональної хвилини мовчання та Гімну України місто схилило голови перед героїзмом незламних.

Живий ланцюг надії: кременчужани вийшли на акцію «Не мовні!», чекаючи повернення своїх рідних з неволі

А потім вздовж дороги вишикувалися люди. У тиші осіннього ранку кожен тримав у руках найцінніше — світлини синів, чоловіків, братів, батьків. У цих очах на фото — цілий всесвіт, який родина чекає щомиті, щодня, крізь темряву й невідомість.

Навіть тривожний голос сирени, що сповістив про червоний рівень небезпеки, не зміг розірвати це коло єдності. Перервавшися лише на час тривоги заради безпеки, учасники повернулися до своїх місць щойно пролунав відбій. Бо біль очікування сильніший за будь-які тривоги.

Сьогодні в їхніх серцях живе особлива, трепетна надія — адже попереду новий масштабний обмін, що має повернути додому близько тисячі українських полонених. Вони вірять і чекають, що серед тих щасливих звільнених будуть і їхні рідні руки, їхні такі рідні голоси.

Ця акція — не просто нагадування. Це крик душі родин, які щодня несуть цю нестерпну вагу. Кременчужан закликають не залишатися осторонь, пам'ятати про кожного, хто досі в неволі, і підтримувати тих, хто чекає. Адже полон вбиває мовчанням, але наша пам'ять і єднання здатні повернути їх додому.

Брат зник на фронті, син загинув на війні: історії учасників акції у Кременчуці

Портрети замість обіймів: у Кременчуці провели акцію на підтримку полонених захисників