«Хотіла показати результат»: призерка Катерина Комар про легку атлетику й виступ у складі збірної

20 листопада 2024 р. 12:24

20 листопада 2024 р. 12:24

9 листопада в Румунії провели чемпіонат Асоціації балканських легкоатлетичних федерацій із кросу, де у складі збірної України на дистанції 6000 метрів змагалася Катерина Комар. 21-річна сарненська спортсменка здобула срібну медаль. У розмові із СарниNews.City призерка розповіла, як готується й налаштовується на забіги, в яких умовах тренується і що у спорті вважає найбільш вагомим.

Як прийшла у спорт і скільки років займаєшся?

— Почала займатися завдяки старшій сестрі. Вона першою пішла в легку атлетику, їздила по змаганнях, привозила призові місця, а мені теж дуже хотілося. Потім її забрали тренуватися в Рівне, а коли вона приїжджала на вихідні додому, я завжди ходила займатися з нею. На жаль, у неї була травма, і вона не змогла повернутися у спорт. Зараз сестра — моя головна фанатка, вболівальниця і підтримка, я їй за це дуже вдячна.

У школі їздила на область, район, як зазвичай і їздять діти. Якщо брати професійний спорт і змагання вищого рівня, то займаюсь вже більше п’яти років. Коли вступила в педагогічний коледж, пішла до свого тренера Аврамишина Олександра Анатолійовича. Ну а далі потихеньку пробували їздити на змагання всеукраїнського рівня.

У змаганнях із яких видів спорту береш участь?

— Легка атлетика. Загалом це біг на довгі дистанції, також крос. Ще стипл-чез — біг із бар’єрами, там я виступаю на стадіоні.

Було, що травмувала ахілл. Процедури, компреси — нічого не допомагало. Зараз ніби пройшло, але час від часу відчуваю. Не знаю, як воно себе далі поведе. У мене основний біг — стипл-чез, біг із перешкодами, а це травмуючий вид, тому не знаю, чи зможу продовжувати.

«Або включаюсь, або не добіжу»

Розкажи про змагання в Румунії. Чи досягла того, що очікувала від себе?

— Це був мій перший міжнародний старт. Можна прирівняти до чемпіонату Європи. Їздила також влітку на змагання за кордон, але там виступала на стадіоні. А по кросу брала участь вперше. Було близько 15-ти країн.

Насправді хотілося виступити дуже гарно — все ж таки за збірну України. Емоції були, але без сильного мандражу. Хотіла показати результат. Чи розраховувала я на призове місце й те, що привезу медаль? Звісно, хотілось, але впевненості у високому результаті не було. Змагання пройшли добре, їх справді гарно організували. Проте було дуже холодно, мінусова температура. Але нас підтримували, все пройшло на вищому рівні.

Що на змаганнях було найважчим?

— Перші кілометри. Коли я тільки почала бігти, на мене дуже вплинув холод. Все стиснулось, я не могла перший-другий кілометри адекватно рухатися. Навіть думала, що не добіжу. Потім почало попускати, бо розумію: або я починаю включатися і наздоганяти, або вже останні кілометри не добіжу. Говорять, що заключний шостий кілометр біжиш «на зубах», а в мене це, напевно, був другий. Просто терпіла. Потім і тіло зігрілося, і вже потроху наздоганяла суперниць.

Які найбільші спортивні досягнення? Яке з них найбільш вагоме для тебе?

— Чемпіонка України серед молоді, кандидатка в майстри спорту України, призерка. А тепер і призерка міжнародних змагань із кросу. Найбільш вагоме, напевно, останнє. Привезти міжнародну медаль у складі збірної України — ну це дуже круто. А загалом у складі збірної виступали 13 спортсменів: 9 хлопців і 4 дівчини.

Хочу подякувати нашим ЗСУ за можливість тренуватися. Завдяки їм ми маємо змогу брати участь у змаганнях. Дякую за кожний свій старт, за кожну свою медаль, за можливість жити у вільній країні та представляти її на міжнародних чемпіонатах.

«Тренуєшся не в тих умовах і все одно перемагаєш»

Як і де переважно тренуєшся? Чи є умови?

— Тренуюся тільки тут, на «Сарни-Арені». Одного разу, весною, їздили на збори. Ще бігаємо по асфальту на стадіоні. Цього насправді дуже не вистачає. Щоб показувати кращі результати, потрібно їздити на збори. Легкоатлетам потрібне гумове покриття, щоб у шиповках бігати. Також треба, щоб ніхто не заважав, а ми тренуємось, коли діти перебігають нам дорогу. А потім на змаганнях намагаєшся довести, що, навіть займаючись у таких умовах, все одно можеш перемогти.

«Сарни-Арена». Фото: СарниNews.City

Тим, хто бігає на довгі дистанції, потрібно тренуватися в горах, що загалом наші спортсмени з інших міст і роблять. Вони й перед Ужгородом були на зборах, і перед цими змаганнями в Румунії. А ти приїжджаєш по факту з нічого. Вдячність, звісно, що і таке маємо, що і зимою є де тренуватися, але хочеться кращого.

Коли їздила весною на збори, мала можливість тренуватися в шиповках. Шипи багато на що впливають, а тут можливості бігати в них немає. Виходить беремо їх тільки на змагання. А це недолік, бо в шиповках треба і тренуватися: це додає швидкості, прокачує ноги, стопи. Коли спортсменам з інших міст розповідаю про це, вони просто не можуть повірити, що я взуваю шипи одразу на змагання.

І як залишаєшся вмотивованою?

— Чесно, раніше ще була якась мотивація, а зараз приїхала — її немає. Не можу зібратися докупи, щоб тренуватися й почати підготовку до зимового сезону. Коли бачиш, що для одних є все, а для інших нічого, руки опускаються. І ніхто для цього не хоче щось робити, якось впливати, навіть попри те, що вже на достатньо високому рівні змагаємось.

Які є шляхи вирішення?

— На збори викликає Федерація з легкої атлетики України. Я ж не одна, у нас є інші діти, які мають призи й чемпіонство на рівні України, але нас жодного разу не викликали. Має допомагати також і міська влада, спонсори. От зараз ми повернулись зі змагань, а всі поїхали на збори в Мукачево тренуватись. Ніби ти і в збірній, і їздиш виступати, але на збори не викликають. Тренер спілкувався із головними тренерами: вони пояснили, що викликають тих, хто «в призах на Україні». А в нас не один призер є. Обіцяють, що щось буде, але наразі я цього не бачу.

Наприклад, за 13 років спортивної кар’єри мого тренера ми лише раз поїхали на збори, весною. А тренування потрібні регулярні. Два тижні на зборах, два тижні чи місяць вдома посидіти і знову туди. Коли приїжджаєш зі зборів, стаєш вищим на голову, сильнішим. А якщо тренуєшся на одному й тому ж, то й бігаєш так само.

«Завжди — розмова із тренером»

Коли твої наступні змагання?

— Починатимуться взимку, після Нового року, але вже у приміщенні. Це зимові, командні, Кубок України. Проведуть у Києві і Львові. Загалом в Україні є три таких великих легкоатлетичних манежі: Суми, Київ і Львів, але в Сумах зараз не проводять. Ми готуємося, тренуємося. Щороку в нас є традиція — долучатися до Фестивалю бігу у Львові. Взагалі не пропускаємо, всіх діток беремо, які ходять на тренування до нас. Вони їдуть, виступають. Це дуже хороші змагання, які проводять близько 30 років.

Як налаштовуєшся перед змаганнями?

— Це завжди розмова із тренером, ввечері та перед стартом. Без цього я не можу. На останні змагання їздила без Олександра Анатолійовича — мені дуже бракувало його підтримки. Коли сама, то ніби й готова, але чогось не вистачає. Тож вдячна своєму тренеру і за спільні досягнення, і за віру в мене, і за постійну підтримку.

Це все також вписується у гроші, бо немає фінансування. Часто тренер їздить за свої, щоб підтримати мене, інших діток, які в нас тренуються. Так само і я їжджу з ними, намагаємось мінятися. Та постійно так не наїздишся, коли вкладаєш свої кошти на проїзд, харчування, проживання.

Катерина із тренером Олександром. Фото: СарниNews.City

Чи обирають зараз легку атлетику діти?

— Так, приходять, дивляться, а тоді й захоплюються. Найбільший попит навесні та восени. Взимку розуміємо, що й темно, і дібратися треба, і школа не дозволяє, і хворіють. Але, як канікули чи тепло на вулиці, то приходять і змагаються. Їм подобається і на змагання їздити, і тренуватися. Ходить багато. Є декілька груп.

Треную я та мій тренер, також одне одному допомагаємо. Приходять і старші, і менші. Самому складно. Спринтери (короткі дистанції) ходять також у тренажерний зал, стаєри (довгі дистанції) залишаються знизу. Тому по одному розділяємось, щоб усе контролювати.

«Ставимо ціль на сезон і виконуємо»

Що для легкої атлетики — найважливіше?

— Природа тіла. Якщо є природні дані, це завжди впливає. Ну і, звісно, характер. Дуже багато для бігу значить характер, на ньому можна багато вивезти. Біжиш, зуби зчепила, бо не здамся і все. Наше тіло і мозок взаємодіють. Коли ти слабохарактерний — тебе переганяють, навіть якщо ще є фізичні сили, без характеру ти все одно не зможеш.

І тренування впливають, звісно. Якщо підготовчий період, то тренуюсь двічі на день. Але 5-6 тренувань на тиждень точно є завжди. Неділя — вихідний. У суботу може бути легенький крос. Якщо два тренування, то зранку легкий крос, пробігтись по місту навіть, а ввечері повноцінне.

Яка твоя найбільша ціль як спортсменки?

— Завжди хочеться досягти найвищого рівня. Хочеться і на Європу потрапити, і на Олімпіаду. Але наперед не забігаю. Ми з тренером завжди ставимо ціль на сезон і намагаємося її виконати. Якщо справились, на наступний визначаємо нову мету і до неї йдемо. Відрізняється тільки зимовий і літній період. Ставили ціль на крос, щоб відібратися — ми її виконали.

На зимовий хочеться визначитися з пріоритетами, але поки мотивації тренуватися немає. Можливо, мені просто треба взяти паузу. І образа є, що в когось з умов є все, у когось — нічого, але що маємо, те маємо.

«Займаємося бігом із перешкодами»

Про умови, в яких тренуються сарненські легкоатлети, розповів і тренер Катерини Олександр Аврамишин :

— У спорткомплексі «Сарни-Арена» класний манеж, є де займатися, від холоду і дощу сховатися, але є маленький нюанс: у нас тут немає жодної вільної хвилинки. Бігаємо в умовах, де розписаний футбол, баскетбол, а легкої атлетики немає. Після 18:00 тут платно, до 18:00 все розписано по хвилині футболістами й баскетболістами. Тобто ми займаємося буквально бігом із перешкодами. Не можу сказати, що умов немає, тренажерний зал класний. Але єдиний мінус — тут немає вільного часу. Якби ще покриття для шиповок, була б казка. Його можна облаштувати, але це все витрати. А цього дозволити собі не можемо, бо всі гроші спрямовані на війну.

Міський голова допоміг весною, тоді їздили на збори в Мукачево, завдяки зборам можна говорити про наші досягнення. Цього року вони, я вважаю, на дуже високому рівні, якщо враховувати, що в нас немає достатніх умов. Але такі реалії. Сарненських легкоатлетів знають, у списки збірної нас включили, але чомусь суперники й суперниці, які нашим дітям поступаються, на зборах, а ми ні. Я запитував про це, але відповіді ніхто не дав. Зараз обрали нового президента федерації, тому далі буду спілкуватися безпосередньо з нею. Тоді, можливо, щось зміниться.

Рівненські