Про сім'ю варашан фотограф створив репортаж і переміг у конкурсі "Репортер"

29 січня 2025 р. 06:53

29 січня 2025 р. 06:53

Три роки Україна страждає від втрат через віроломне вторгнення росіян в Україну. Тисячі загиблих, скалічених і сотні тисяч історій про героїзм воїнів ЗСУ та їх родин. Ще одна історія героїзму і стійкості цілої родини від репортера-початківця з Вараша. Авторський проєкт "Малі історії великої біди". Історія 39: репортер з Вараша створив відео про героїзм родини і переміг у конкурсі.

Журі національного конкурсу учнівських відеосюжетів "Репортер" у січні 2025 року визначило 10 переможців конкурсу, серед яких вихованець Центру дитячої та юнацької творчості Вараської міськради Роман Балюк з відеорепортажем "Надійний щит. Історія нескореного".

Автор: Роман Балюк

Цьогоріч конкуренція на національному конкурсі учнівських відеосюжетів "Репортер" була надзвичайно високою. Із 260 поданих робіт журі спершу відібрало 50 найкращих, автори яких отримають цінні подарунки від спонсорів. Згодом визначили десятку переможців – талановитих молодих авторів, які матимуть унікальну можливість провести три дні в Києві, де вони зустрінуться з провідними українськими журналістами та інфлюенсерами. Ця подія стане для них не лише нагородою, а й потужним поштовхом для подальшого розвитку у сфері медіа та мистецтва.

"Ви – майбутнє України, яке надихає!" – зазначили організатори.

Переможці національного конкурсу учнівських відеосюжетів "Репортер":

Роману Балюку 17 років. Він є вихованцем Центру дитячої та юнацької творчості , відвідує гурток "Фольклористика", керівником якого є Наталія Гаврилюк . Вона прокоментувала подію:

– Репортаж був створений на основі інтерв'ю, взятого у родини Скрипчаків: мами Людмили, сестри Дарини та Андрія Скрипчака – діючого Захисника Збройних сил України. Метою є популяризація національно-патріотичного виховання серед однолітків, зокрема розповідь про благодійну організацію Андрія Скрипчака "Надійний щит". Роман – надзвичайно талановитий і відповідальний хлопець. Він мріє вступити до Києва на режисерський факультет, тому перемога для нього – це можливість наблизитися до омріяної професії. Спочатку він зустрівся із Дариною, щоб обговорити питання щодо репортажу. Зйомки відбулися у квартирі Скрипчаків, і Роман із захопленням розповідав про зустріч, адже це дуже добрі, щирі та відверті люди, які одразу погодилися допомогти у створенні репортажу, хоча вони не були знайомі раніше.

– З самого дитинства я мріяв навчатися в Києві. Це місто для мене – не просто столиця, а символ можливостей, культури та незламності. Незважаючи на те, що зараз триває війна, і всі мої рідні та знайомі переконують мене поїхати навчатися за кордон, я категорично проти. Я хочу залишатися вдома, в Україні, бо вірю, що саме тут мої знання та мрії мають найбільшу цінність.

– Я хочу стати режисером, знімати фільми, які розповідатимуть історії, що ми зараз пишемо своєю кров’ю та відвагою. Я хочу, щоб у моїх фільмах війна звучала лише у минулому часі, щоб наші майбутні покоління знали, через що ми пройшли, і цінували той мир, який обов’язково настане.

– Я мрію створювати українське кіно, яке вражатиме світ, розповідатиме про нашу силу, біль і надію. Вірю, що кожен мій крок у кіноіндустрії допоможе зробити її кращою, розвивати її тут, вдома, і колись отримати Оскар та прославити Україну.

Він створив відеорепортаж про героїчну родину Скрипчаків з Вараша. Герої репортажу Романа Балюка – Людмила Скрипчак, мама воїна Андрія Скрипчака, сам Андрій та його сестра Дарина.

В бою з росіянами Андрія поранило. Нині він на протезі і є діючим військовим ЗСУ.

Архівне відео з місця бою. Епізоди з відеорепортажу Романа Балюха Автор: скрін з відео

Щоб знайти гроші на лікування і протезування, його сестра Дарина співала на вулицях міст.

Андрій та Дарина Скрипчаки Автор: скрін з відео Романа Балюха

Людмила Скрипчак, мама:

– У нашій сім’ї троє дітей: двоє синочків і лапочка-донечка. За нашого сина Андрія ми переживаємо найбільше, адже він свідомо прийняв рішення захищати нас, свою родину і Батьківщину. Він сказав: "Я повинен це зробити, щоб захистити вас".

На жаль, прийшла сумна звістка: Андрій отримав тяжке поранення на Запорізькому напрямку. У нього роздроблення двох нижніх кінцівок і перші пів року після травми були надзвичайно важкими.

Андрій Скрипчак, син, воїн ЗСУ:

– Я військовослужбовець Збройних Сил України. Отримав тяжке поранення на Запорізькому напрямку. Перше, що мені допомогло не втратити віру – це моя родина, яка мене підтримувала з перших днів. А також велика віра в те, що я встану на ноги й буду ходити, бо лежати ніколи – роботи багато .

– Хочу відзначити мою дружину Катерину – вона зробила великий вклад у мою реабілітацію, вона допомогла мені стати на ноги.

Андрій з мамою, сестрою та дружиною Фото: з архіву родини

Андрій започаткував благодійний фонд "Надійний щит", щоб допомагати військовим і постраждалим від російської агресії. Його сестра, яка займається вокалом і пише авторські пісні, одразу вирішила долучитися.

Дарина Скрипчак, сестра Андрія:

– Так, як я співаю, то я взяла собі таке его на душу, що "спів мій солодкий – це зброя моя", якою я буду збирати кошти для наших військових і людей, які постраждали від російської агресії. Я їздила до Львова, Києва, Луцька, виступала з власною апаратурою, збираючи кошти своїм співом. Я навіть написала пісню про Андрія, його побратимів і їхній спецпідрозділ.

Його емоції відчутні у коментарі:

– Я вірю в нашу перемогу. І знаєте, чому? Бо в нас є такі люди, як сім’я Скрипчаків. Я мав честь знімати про них репортаж і побачив, якими приємними, добрими та сильними людьми вони є. Вони роблять усе можливе, щоб допомогти нашій Україні. Вони волонтерять і важко працюють, щоб підтримати країну в ці важкі часи.

Коли я прийшов до них додому, мене і мою подругу, яка мені допомагала, одразу прийняла в обійми мама Людмила Скрипчак. Це було так тепло, так щиро, наче я став частиною їхньої родини. У їхньому домі панувала атмосфера підтримки, доброти і безмежної любові, що важко передати словами. Вони настільки віддані й сильні, що навіть у ці складні часи не припиняють допомагати Україні.

Це у Романа перший репортаж, йому більше до вподоби працювати з відео.

– Я брав участь у проєкті (Національний проєкт з медіаграмотності "Фільтр" – авт.), де проводили тижневі конференції, але через пізнє повідомлення не зміг відвідати їх. Я працював самостійно і зрозумів, як важливо радитися з іншими, оскільки на початку репортаж вийшов не таким, як я очікував, – поділився Роман.

Як давно Роман займається фотосправою? Виявляється, зовсім недовго:

– 1,5 року. Це сталося тоді, коли я прийшов на гурток до Наталії Юріївни. Я познайомився з людьми, які мене надихали. Мій тато колись захоплювався фотографією, у нього було все необхідне для цього хобі. Подруга Наталя, з якою я познайомився на гуртку, дізналася про це і сказала, що мені варто розвиватися в цій сфері. Я її послухав і почав фотографувати близьких людей та друзів, – розповідає молодий репортер із Вараша.

Автор: Роман Балюк

Як важливо мати підтримку – добре знають родини військових і самі військові. Якщо цей матеріал, ця чергова "мала історія великої біди" когось спонукає вчинити за прикладом молодого початківця-репортера Романа Балюка чи когось із родини Скрипчаків, це буде надзвичайно правильно.

А поки – журналісти пишуть історії живих і загиблих в жорстокій війні з росіянами-окупантами. Наші історії про загиблих героїв-земляків – у спецтемі МЕМОРІАЛ.

Людмила Босик, Софія Сайфи. Фото з архіву Романа Балюка та родини Скрипчаків.

Де ще знайти інформацію Володимирець.City:

• На сайті: https://volodymyrets.city/
• В Facebook: https://www.facebook.com/volodymyrets.city
• В Instagram: https://www.instagram.com/volodymyrets.city/
• На YouTube: https://www.youtube.com/@city8473
• В Telegram: https://t.me/visnyk_city
• В Twitter: https://twitter.com/VolodVisnykCity

Рівненські