Бойова медикиня з Рівненщини: «Стоїш у «червоній» зоні під обстрілами - і постійно відчуваєш їдкий трупний запах»

13 березня 2025 р. 21:24

13 березня 2025 р. 21:24

Учителька початкових класів Костопільського ліцею №1 ім.Шевченка Світлана Мальчевська стала парамедиком Української добровольчої армії у 2015 році. Її дідусь і бабуся були в УПА, за що відбували терміни у радянських в’язницях та на засланні. Тому той факт, що вона сама пішла в Українську добровольчу армію, вважає успадкованим патріотизмом. Батько був директором школи, тож вирішив, що донька неодмінно стане вчителькою, хоча вона хотіла бути патологоанатомом. Світлана тоді й гадки не мала, у який спосіб ця мрія увійде в її життя.

Не маючи медичної освіти, успішно пройшла кілька курсів підготовки парамедиків та бойових медиків, одержала усі необхідні сертифікати і нині є інструктором з тактичної медицини.

З початком повномасштабного вторгнення Світлана пішла у добровольче формування територіальної громади і почала працювати на блокпосту.

- Я була медиком, але разом з іншими їздила на стрільби в кар’єр, ми тактику відпрацьовували, проходили інші заняття. На блокпосту працювала з вечора до ранку, а вранці проводила дистанційно уроки. Так тривало десь з півроку, а потім з’явилося відчуття, що я марную час на цьому блокпосту: усі вже розуміли, що білоруси не наступатимуть. Тихцем від родини місяць штурмувала військкомат, але мені не хотіли давати повістку. Мій брат служить, чоловік теж збирався, та через стан здоров’я йому відмовили. У червні 2023 року я таки одержала повістку і пройшла медогляд. Пам’ятаю, того дня йшов дощ, і мої учні, випускники третього класу, прийшли до військкомату мене проводити. Прийшли волонтери, з якими разом працювали, попередні мої випускники. Розчулили мене до сліз, - розповіла Світлана Мальчевська.

Після проходження медкомісії вона поїхала на полігон. З командиром не була знайома, показала всі свої сертифікати і сказала, що хоче йти в бойову бригаду. Він, м’яко кажучи, не зрозумів. Світлана знову приносила відношення з бойових бригад, але її не відпускали. А потім серйозно травмувала спину під час відпрацювання винесення пораненого.

Після лікування треба було пройти перекомісію, й медикиня повернулася на полігон. Бойовий досвід в УДА не зараховують в ЗСУ, тому довелося заново проходити усі курси. Утім, Світлана склала їх екстерном. Вона вперто носила командиру відношення у бойові бригади, але її не відпускали: вона була потрібна як викладачка. Урешті у листопаді 2024 року Світлана Мальчевська поїхала прикомандированим медиком у 24 окрему механізовану бригаду під Покровськ на Донеччині. Збиралася їхати на стабпункт у 3-тю штурмову, але їх саме тоді відвели, відбулася реорганізація.

- Під Покровськом працювала місяць. З указаної точки забирала поранених і доставляла на евакуацію. Проводила також заняття з тактичної медицини. Під обстріли ми потрапляли досить часто. Виїхали – і через 15 хвилин починається. Так, крові багато, на це перестаєш звертати увагу. Найгірше, що мене переслідувало – це запах гнилої мертвої плоті. Ти стоїш у «червоній» зоні, де обстріли, чекаєш, коли підвезуть пораненого – і відчуваєш в повітрі цей їдкий запах. Він в посадках, в полі – скрізь. Я розрізню його будь-де. Навіть у деяких парфумах відчуваю ноти трупного запаху. До вигляду понівечених тіл ніби й звикла, але до цього запаху – ні, - поділилася медикиня.

Батьки про бойовий досвід дізналися чи не останніми – коли постало питання одержання статусу учасника бойових дій. Коли перебувала під Покровськом, казала батькам, що вона зараз на навчанні в іншому місці. Чоловік пані Світлани спокійно сприймає її службу і каже, що вона має вчиняти, як вважає за потрібне.

- В екстрених ситуаціях я завжди спокійна. Це вже потім, коли «відкручуєш» побачене, починає трусити, це дуже важко. Я намагаюся абстрагуватися і не запам’ятовувати навіть медиків, яких навчаю. Більшість з них їдуть в бойові бригади, я ж розумію, що це може означати. Серед них є загиблі, є полонені, є тричі поранені, є з ампутованими кінцівками. При можливості ми провідуємо своїх. А ті, котрі служать, можуть і далі спілкуватися, якщо треба, у будь-який час. Іноді питають пораду, як вчинити у нетипових випадках. Наприклад, коли у військовослужбовців трапляються напади епілепсії на нервовому грунті або через контузії, менш досвідчені медики не знають, як зарадити, бо ця людина ніколи так себе не проявляла, - каже Світлана Мальчевська.

Пані Світлана ще не планує своє життя після війни. Однозначним є той факт, що так, як було, уже не буде, надто багато змінилося. До викладання у початковій школі навряд, чи повернеться, хоча імовірність викладацької роботи не відкидає.

- Я бойовий медик, до закінчення воєнного стану та деякий час після того я ще маю служити. ЗСУ - це не мій вибір, так склалися обставини. Я й зараз не сприймаю армію як військовослужбовець. Як буде далі - життя покаже, - резюмувала бойова медикиня.

Костопільська міська рада, історії захисників з Костопільщини

Рівненські