Микола Несенюк: Ресторанний фронт

20 травня 2025 р. 16:41

20 травня 2025 р. 16:41


До мене і не лише до мене так або інакше регулярно доходить інформація про чергове «розслідування» невсипущого діяча з кашкетом на голові. Нам вкотре демонструють вікна ресторанів та чорних автівок за якими згаданий «розслідувач» упізнає тих чи інших відомих і не дуже відомих осіб.

У роки мого дитинства попід вікнами ресторанів крутилися здебільшого місцеві алкоголіки з метою зустріти когось знайомого аби той дав на сто грам, а в разі невдачі хоча би позбирати порожні пляшки – тоді за дві здані пляшки можна було купити кухоль пива. Можливо, хтось і крутився там з фотоапаратами. Але навіщо?
І тоді, і тепер, всі, кому треба, знають хто ходить по дорогих ресторанах. Досить пройтись увечері столицею щоб побачити місця скопичення страшних чорних авто біля яких нудьгують водії та охоронці поки їхні хазяї дорого закушують.
Ну і що? Навіщо оці напівтаємні зйомки коли всі, кому треба, і так все про всіх знають? Показати нам аби ми зненавиділи тих чи інших незручних для влади осіб? А що їм від нашої ненависті? Краще будемо пишатися бійцем «ресторанного фронту», який вже почав офіційно продавати одяг зі своїм портретом для фанатів як який-небудь популярний артист. Чому ні? Одяг з портретом того, на кого він працює, вже давно продається і не лише у нас.
Головне – забути на цей час про справжній фронт, де щодня гинуть справжні герої і куди ніколи не наблизиться безстрашний «розслідувач» ресторанних курилок. А також розуміти, що справжніх, а не третьорозрядних винуватців нашої біди нам у ресторанах ніколи не покажуть. І зовсім не тому, що вони на фронті. Справжньому, а не ресторанному.

У роки мого дитинства попід вікнами ресторанів крутилися здебільшого місцеві алкоголіки з метою зустріти когось знайомого аби той дав на сто грам, а в разі невдачі хоча би позбирати порожні пляшки – тоді за дві здані пляшки можна було купити кухоль пива. Можливо, хтось і крутився там з фотоапаратами. Але навіщо?

І тоді, і тепер, всі, кому треба, знають хто ходить по дорогих ресторанах. Досить пройтись увечері столицею щоб побачити місця скопичення страшних чорних авто біля яких нудьгують водії та охоронці поки їхні хазяї дорого закушують.

Ну і що? Навіщо оці напівтаємні зйомки коли всі, кому треба, і так все про всіх знають? Показати нам аби ми зненавиділи тих чи інших незручних для влади осіб? А що їм від нашої ненависті? Краще будемо пишатися бійцем «ресторанного фронту», який вже почав офіційно продавати одяг зі своїм портретом для фанатів як який-небудь популярний артист. Чому ні? Одяг з портретом того, на кого він працює, вже давно продається і не лише у нас.

Головне – забути на цей час про справжній фронт, де щодня гинуть справжні герої і куди ніколи не наблизиться безстрашний «розслідувач» ресторанних курилок. А також розуміти, що справжніх, а не третьорозрядних винуватців нашої біди нам у ресторанах ніколи не покажуть. І зовсім не тому, що вони на фронті. Справжньому, а не ресторанному.

Микола Несенюк: Ресторанний фронт

Джерело: rivnepost.rv.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua