Микола Несенюк: Сорок хвилин для Сан-Марино

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Микола Несенюк: Сорок хвилин для Сан-Марино

29 липня 2025 р. 11:44

29 липня 2025 р. 11:44

Десь років тридцять тому я встановив у себе на балконі супутникову телевізійну антену неабияк здивувавши сусідів. Тоді ще не було інтернету і кабельного телебачення, а на звичайні метрову та дециметрову телеантени можна було «упіймати» лише чотири чи п’ять каналів місцевого, українського та ворожого телебачення.

Таким чином супутникова антена, яка «брала» десятки телепрограм з усього світу, стала тоді першим у моєму житті візуальним «вікном у світ». Бо по радіо я слухав увесь світ ледь не з дитячого садка. Звісно, що я насамперед дивився недоступні раніше спортивні трансляції. Не знаю чому але найсильніше запам’ятались з тих часів не матчі світових лідерів, які поступово почали плутатись у пам’яті, а поєдинок між командами Сан-Марино та Нідерландів у рамках світового відбору. Це було, здається, 1997 року. Натрапивши на цю трансляцію я ніяк не міг досхочу надивитися на гравців із Сан-Марино, карликової держави із населенням у тридцять тисяч людей в центрі Італії. Це були натуральні аматори - водії, продавці, студенти, які грали у футбол у вільний від роботи чи навчання час. У деяких були навіть невеличкі черевця, які не могли приховати футболки. Грати проти них на поле вийшли провідні виконавці світового футболу тих років - Зеєдорф, Стам, Де Бур, Бергкамп...

Пройшло п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять, а майстри світового рівня ніяк не могли забити звичайним аматорам. Це диво тривало аж сорок хвилин і почало неабияк інтригувати... Але за п’ять хвилин до перерви славнозвісний Бергкамп таки забив! Врешті Нідерланди виграли 6:0 – після пропущеного м’яча господарі вже не мали сил пручатися. А якби вони протримались ці п’ять хвилин до перерви, а потім, віддихавшись, протримались так само, як і на початку до кінця гри?

Цього ніхто не знає. Та гра міцно забулася у безмежному океані футбольних подій. Залишилась вона хіба що у пам’яті тих футболістів-любителів, які зуміли майже половину гри стримувати атаки чи не найкращих футболістів світу і, не виключено, могли би і не програти. У цьому, як на мене, і полягає феномен гри у футбол, де кожен може виграти у кожного навіть коли клас однієї команди нібито вищий у десятки разів. Тому що у футбол грає не клас і не рейтинг. На футбольному полі перемагають не за підсумками опитувань чи рекламних акцій, а в результаті чоловічої боротьби у конкретний момент між конкретними гравцями. Власне, тому футбол такий популярний. Бо непередбачуваний. У футболі кожна команда без винятку має шанс на сенсаційний успіх. Або хоча б на сорок хвилин, як ті хлопці із Сан-Марино, імена яких знали лише їхні друзі та родичі. Та хіба цього мало?