Микола Несенюк: Матюкаються лише боягузи

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Микола Несенюк: Матюкаються лише боягузи

31 липня 2025 р. 10:30

31 липня 2025 р. 10:30

Вперше я почув людину, яка намагається «розмовляти матом», ще у середніх класах школи. До цього матюки інколи проскакували довкіл від окремих дорослих і охочих бути на них схожими дітей. Але вони саме проскакували, не будучи основою словникового запасу.

Зате у «короля Канту» (району, де я виріс), якого насправді звали Ігор і який навчався у сьомому класі шостої школи, матюки були основним засобом вираження думок, яких, як ви розумієте, було у нього не дуже багато. Цей хлопець завзято лупцював усіх, хто менше за нього, видаючи при цьому повний словниковий запас нинішніх «молодих протестувальників». Аж раптом свідком бійки між «королем» та хлопцем із сусідньої вулиці став дільничний міліціонер, який міцно вхопив «короля». Вхопив так, що той не міг вирватись і втекти. «Дядєнька, атпустітє, я больше нє буду!» — одразу запищав згаданий «король», вмить перетворившись на зашморганого підлітка. Щось подібне мені потім довелось спостерігати десятки, якщо не сотні разів. І кожного разу грубі матюкальщики раптом знаходили слова, аби ввічливо поговорити з тим, хто сильніший за них. Це були і армійські сержанти, і виконроби на будові, й директори заводів, і навіть міністри з депутатами, з якими я, в силу своєї роботи, досить часто перетинався у житті. Тому мені смішно, коли хтось виправдовує свою або чиюсь матюкливість тим, що він інакше не може. Дуже навіть може! І з цього приводу я згадую чомусь не відомих політиків, які нещадно матюкають своїх водіїв та помічників і улесливо прогинаються перед вищими за себе за посадою. На пам’ять приходить директор одного комбінату в Рівному, чиї розлогі матюки щоденно неслися нестримним потоком на всіх підлеглих, хто був довкіл. Цей на вигляд грубий до непристойності дядько якось приніс до нашої редакції підбірку власних ліричних віршів ворожою мовою, де не було жодного грубого слова — суцільна красота! Я і до того добре знав, що цей крикун дуже тихо і ввічливо поводиться на нарадах у керуючого трестом чи у секретаря обкому. Там матюкалися відповідно керуючий та перший секретар, які, у свою чергу, ставали тихонями у кабінетах тих, хто був над ними начальником. Виходило, що всі вони практично без винятку поводились так само, як той пацан з вулиць мого дитинства, який виглядав «королем» серед менших за себе і дуже боявся дорослих і сильних. І коли мені доводиться чути пересипану матюками мову того чи іншого персонажа або читати щось написане ним у тому ж стилі, я одразу уявляю, де і коли він скиглить, щоб його відпустили, бо він більше не буде. Тому всім, хто виступає на захист публічного вживання матюків, пропоную так само публічно обматюкати своїх батьків або своїх дітей. Таке трапляється, я знаю. Зате обматюкати публічно свого начальника чомусь не виходить ні в кого, хто, за їхніми словами, інакше говорити не може. Все ви можете! Тому що боягузи!