Микола Несенюк: Чи варто будувати дороги?

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Микола Несенюк: Чи варто будувати дороги?

14 серпня 2025 р. 09:59

14 серпня 2025 р. 09:59

Вже четвертий рік мені періодично трапляється чергове одкровення опонентів чинної влади, які звинувачують Зеленського в тому, що прийшовши до влади, він розпочав масштабне будівництво доріг. Мовляв, слід було всі ці гроші витратити на озброєння і тоді ми успішно відбили би напад ворога на нашу землю.

Я аж ніяк не відношу себе до симпатиків чинного президента, але ж має бути хоч який здоровий глузд! Я довго не міг знайти слів, аби пояснити елементарне — дороги є кровоносними судинами економіки, саме з доріг починається економічний прогрес. А те, що на їхньому будівництві процвітає корупція, є неминучим наслідком існуючих у нас традицій, які навряд чи змінить будь-яка нова влада упродовж щонайменше кількох майбутніх поколінь. Важливо було інше — попередні влади просто крали всі гроші і практично не будували доріг. Як сказав колись Коломойський: «Мені дорога потрібна лише до аеропорту!» Гадаю, що будувати дороги і при цьому красти — це краще, аніж красти і нічого не будувати, чи не так? Коли ж критики Зеленського раз по раз повторювали, що по нових дорогах ворогу легше наступати на нашу землю, я довго не міг згадати, де і коли я вже чув або читав щось подібне. І лише нещодавно пам’ять таки мені допомогла — я згадав улюблену книжку мого дитинства про пригоди Ходжі Насреддіна. У цій книжці є один епізод, який варто щораз згадувати перед тим, як звинувачувати владу у допомозі ворогу будівництвом доріг: «Мої заслуги відомі еміру. Коли хівінський хан пішов війною на Бухару, то еміру, осереддю всесвіту й тіні аллаха на землі, благоугодно було доручити мені командування бухарським військом. І я розпорядився так, що ми без кровопролиття переможно подолали ворога і все завершилося на нашу користь. А саме: від самого хівінського кордону і вглиб нашої країни на багато днів переходу всі міста і села були, за моїм наказом, перетворені на руїни, посіви і сади знищені, дороги і мости зруйновані. І коли хівінці прийшли на нашу землю і побачили лише пустелю без садів і без життя, вони сказали собі: «Не підемо в Бухару, бо там нема чого їсти і нема чим поживитись». Вони повернули назад і пішли, осміяні і зганьблені! І наш владика, емір, визнати тоді зволив, що розорення країни своїм же військом є справою настільки мудрою і корисною, що наказав нічого не виправляти і залишити міста і села, поля і дороги у тому ж зруйнованому стані, аби і надалі чужоземні племена не насмілювались вступати на нашу землю. Так я переміг хівінців».