Микола Несенюк: Ігри у війну

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Микола Несенюк: Ігри у війну

26 серпня 2025 р. 11:19

26 серпня 2025 р. 11:19

Свій перший комп’ютер я придбав 1991 року за шалені, як на ті часи, гроші. Це був дуже примітивний пристрій – у нинішньому телефоні можливостей у тисячу разів більше. Але тоді це був прорив у зовсім іншу реальність! Звісно, що я тоді, власне, як і тепер, нічого у тих комп’ютерах не тямив тому програмне забезпечення на мій апарат ставили представники фірми-продавця. А тоді, коли хто забув, все йшло до нас майже виключно від к»ц»пів. На клавіатурі не було наших літер «і», «ї» та «є» тому доводилось цю проблему щораз вирішувати «вручну».

Пригадую смішний випадок – у обласній друкарні, де ми друкували газету «Рівне Вечірнє», теж був тоді примітивний комп’ютер, налаштування якого не співпадало з моїм. Як наслідок літера «є» у наших текстах там просто зникала і мова наших журналістів набувала полтавського акценту – замість «грає» було «гра», замість «буває» - «бува» і так далі. Коректори цього не помічали, думаючи що так і треба.

Але я не тому згадав ці вже дуже давні часи. У ті найперші комп’ютери продавці втулювали примітивні, як на сьогодні, комп’ютерні ігри – усякі там гонки, стрілялки, стрибалки… Мене вразила тоді гра «у війну» де на екрані висвітлювались два війська – українське під синьо-жовтим прапором і їхнє к»ц»пське під їхнім. Мене це неабияк здивувало – тоді щойно закінчувався «совок» і ознак нашої незалежності довкіл майже не було – ходили ще союзні рублі, працювали союзні закони, в телевізорі були союзні програми… Ще навіть футбольного чемпіонату України не було. А їхні розробники вже закладали у комп’ютери ігри у війну між нами.

Лише тепер я розумію, що на цих іграх за понад тридцять років у них виросло вже кілька поколінь, які вважають напад на Україну цілком нормальним. Чому ні? Вони ж бо ще у дитинстві у цю війну грали, з цією війною росли, вчилися, народжували, ростили та вчили дітей! Тому нема чому дивуватися тим із нас, хто досі не може повірити в те, що к»ц»пи з власної волі, а не лише за командою х»йла йдуть нас вбивати. Це у них було завжди, з самих перших комп’ютерів.