«Він завжди був попереду»: рідні просять підтримати петицію для воїна Павла Кореня

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

14 січня 2026 р. 18:00

14 січня 2026 р. 18:00

Понад два роки тиші, надії та невідомості — сім’я Павла Кореня з села Кураш нарешті змогла схилити голову над могилою рідної людини. Але боротьба за його ім’я триває: залишилося зовсім мало часу, аби підтримати петицію про присвоєння Павлу звання Героя України (посмертно).

Він не міг інакше

Павло Іванович Корень (30.01.1984 – 01.07.2023) зустрів повномасштабне вторгнення за кордоном. Маючи спокійне життя та роботу, він не зміг залишатися осторонь. «Я не можу там бути, коли в нас війна. Я приїхав і піду» , — ці слова сина назавжди закарбувалися в пам'яті матері, пані Марії.
Він став одним із перших бійців легендарного батальйону «Дике поле». Обрав чесний позивний — «Корінь» . Для нього підрозділ став сім'єю, а побратими — братами, за яких він був готовий віддати все.

Відео останнього бою

1 липня 2023 року зв’язок із Павлом перервався. Для батьків почалися довгі два роки, два місяці та дев’ять днів пекла. Вони вірили у полон, молилися і чекали. Правда відкрилася випадково і жорстоко — через ворожі соцмережі.
Росіяни цинічно опублікували відео, зняте на камеру шолома одного з наших бійців. На цих кадрах дружина Людмила впізнала свого Павла. Група з п’яти воїнів евакуйовувала пораненого побратима, коли потрапила у ворожу засідку в лісосмузі біля села Червонопопівка на Луганщині. Це був їхній останній бій.

«Він завжди був попереду , — згадує батько Іван. — Навіть після поранення, коли ледь тягнув ногу, рвався на фронт, бо казав: привезли молодих, їх треба вчити» .

«Полон — не для мене»

Павло був нагороджений «Сталевим хрестом» та іншими медалями, але головною його нагородою була любов до родини. Вдома на нього чекала 13-річна донька Анастасія, його «принцеса». Перед від’їздом він сказав дружині: «Навіть якщо зі мною щось станеться, я буду любити вас і на тому світі» .

Його слова батькові: «В полон здаватися не буду, я йшов захищати Україну» — стали пророчими.

Потрібен ваш голос

Сьогодні родина Павла Кореня звертається до кожного мешканця Рівненщини та всієї України. Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) вже створена, але до кінця збору підписів залишилися лічені дні. Це останній шанс віддати шану воїну, який залишив усе заради нашої свободи.