Через 10 років дівчинка з інвалідністю з Великих Цепцевич підтримала воїна, який вів її у 1-й клас

01 лютого 2026 р. 20:05

01 лютого 2026 р. 20:05

П’ятнадцятирічна Даринка Бикова з інвалідністю створює картини з алмазної мозаїки і передає виручені гроші на підтримку українських воїнів. Так два антитепловізорні плащі передала земляку, який десять років тому вів її на перший дзвоник у школу. Дитина, яку колись підтримав хлопець, сьогодні підтримує його. Чергова історія авторського проєкту «Малі історії великої біди». Історія 51: Життєве коло взаємопідтримки.

Січнева субота. Телефон дзвонить несподівано: для дзвінків нема графіків – знову комусь треба допомога чи підтримка. У роботі журналістки, громадської активістки та депутатки немає «вихідних» і «після шостої». Номер незнайомий, але голос упізнаваний.

– Я Люба Новак, бабуся Даринки Бикової…

Ми говорили майже сорок п’ять хвилин. Про спільний інтерес у підтримці дитини. Про війну. Прої родину з тривогами і невдачами. Про сьогоднішній фронт і потреби. І про історію, що десять років тому відбулась, а нині повернулась справжнім дивом людської вдячності.

Талановита Даринка і її хобі

Даринці п’ятнадцять. Вона не ходить. Ніколи не ходила. Самостійно не може себе обслуговувати, бо має складні вроджені фізичні вади. Іншої підтримки, окрім рук мами, бабусі, дідуся вона не знає. Вчителі приходять до неї додому, бо вона інклюзивна учениця. Далеких поїздок майже немає. Ще у мирний, аж доковідний період, з родиною їздили на море і це вона запам’ятала і перенесла у мрію на майбутнє. Світ для неї сьогодні – це близькі люди і багато терпіння. Тата у Даринки немає. Той, хто був її фізичним батьком, відмовився ще тоді, коли мама на восьмому місяці дізналася страшний діагноз.

Даринка росте тихою, терплячою, дуже світлою дитиною і надзвичайно талановитою та емпатичною. Спершу малювала картини пензлями. А згодом відкрила для себе алмазну мозаїку. Картини з маленьких камінців – робота майже ювелірна: кожен колір на своєму місці, кожен рух обережний, бо помилки зіпсують вигляд і якість роботи. На одну роботу йде майже місяць.

Картини дівчинки з інклюзією стали донатом для ЗСУ

Перші картини придбали депутати Вараської районної ради. Про те, як депутати стали для творчої дитини «Святими Миколаями» я вже писала.

Але важливіше інше: гроші Даринка не залишила собі.

Вона віддала їх волонтерці Наталії Мазур – тій, що разом із помічницями шиє антитепловізорні плащі для наших воїнів в ЗСУ. Плащі унікальні. Вони захищають від тепловізора, тримають тепло, не пропускають воду і, за потреби, можуть стати ношами.

До слова, якщо маєте бажання підтримати фінансово виробництво цих плащів, рахунок волонтерки Наталії Мазур: 5168745142931408

І Даринка попросила у волонтерки два таких плащі:

– Хочу передати комусь із наших земляків, – сказала дитина, коли в волонтерському центрі передавала виручені за картини кошти.

Так два плащі поїхали на фронт. До Кибиша Володимира Вікторовича з Великих Цепцевич.

Дарина Бикова з бабусею Любою Новак передають антитепловізорні плащі родині Володимира Кибиша Автор: з архіву родини Новаків

Йому двадцять шість. Він давно на російсько-українській війні. Бачив смерть, поранення, важкі бої, утримання позицій. Його сектор там, де щоденні обстріли і де часто не повертаються з завдання. 16 січня він отримав посилку від Даринки. І саме того дня у нього був день народження. Ця посилка воїна і його побратимів вразила так, як не вражала жодна за все життя. Про це мама Володимира розповіла бабусі Любі. А та – мені.

Поряд із Володимиром воює чоловік з Полтавщини. Він не міг повірити:

– У нас такого немає, щоб діти так підтримували військових… Та й волонтерити у нас нема кому.

А ще хлопці перед тим пережили страшний обстріл, у якому згоріло їхнє спорядження і обмундирування. Вони залишилися з мінімальним запасом захисту. І ці плащі стали для них справжнім дивом.

Історія, довжиною в десять років

Коли мама розповіла Володимиру, хто саме надіслав подарунок, він раптом сказав:

– Я ж її знаю!

І згадав та розказав історію знайомства. У 2016 році він був випускником. А Даринка – першокласницею. На першому дзвонику саме він проводив її, першокласницю. Є така традиція в українських школах. Даринка не йшла своїми ніжками – вона була у візочку. Але саме Володимир віз її до першого класу.

Минуло десять років. Тоді випускник Володимир Кибиш підтримав Даринку Бикову на початку шляху. Тепер Даринка підтримала воїна-захисника у найважчі дні.

Родина Новаків знайшла архівні фотографії з того дзвоника: маленька дівчинка у вишиванці, з великими бантами, щиро дивиться в об’єктив. А за ручки візочка тримає хлопець у вишиванці. Обличчя майже не видно – тоді акцент об’єктиву був на дитині. У Володимира є брат, який вчителює і до Даринки приходить давати уроки. Донедавна всі вважали, що саме він вів дитину у перший клас. Аж поки про цю історію не згадав інший брат – з бойових позицій.

Війна прийшла й у хату Новаків – безвісти зник коханий

І ще один момент, який залишався за кадром усіх попередніх історій про родину Новаків. Через багато років самотності мама Даринки – Ольга Новак знайшла своє кохання. Проте її коханий також пішов у Збройні сили України, щоб захищати землю і її, і дитину, і нову родину. Кілька місяців тому Ольга отримала сповіщення, що він безвісти зник.

Він лишив заповіт на Олю із надією, що не пропаде безслідно. Адже він – сирота. Ні батька, ні матері. Як у Шевченка: «Ні батька, ні матері в мене нема,.. лише Україна одна». Ольга розказала, що він щиро вірив і заповідав: у випадку його загибелі вона потурбується про його тіло, про його останки. Тож родина має власне горе через криваву війну, почату росіянами.

Нові картини – нові кошти на донат

Даринка в кінці січня знову передала чотири нові картини з алмазної мозаїки, щоб реалізувати і передати гроші на підтримку української армії.

Нові картини Дарини Бикової Автор: Людмила Босик

І знову першими проявили цікавість до них депутати Вараської районної ради! Вже три картини придбано ними! І знову замовили – ще хочуть лелеки з алмазної мозаїки.

Даринка, після першого успіху з реалізацією картин, загорілась роботою і кожен день працює. Дівчинка щиро дякує "дядькам депутатам" за увагу до її робіт.

Отак через 10 років дитина сама стала підтримкою для земляка передових позиціях російсько-української війни. Дивовижна дитина. Дивовижна родина. Одна із сотень тисяч українських родин, які щиро вірять у перемогу і всіма силами допомагають своїм захисникам вистояти і втримати мир в Україні.

Фото авторки та з архіву родини Новаків.

Рівненські