«Хочу, щоб мене памʼятали Героєм»: прикордонник із Сарн передчував свій останній бій

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

30 березня 2026 р. 15:27

30 березня 2026 р. 15:27

30 березня — роковини з дня загибелі інспектора прикордонної служби 2 категорії, старшого солдата Сергія Сосюка — воїна ДПСУ 11 загону «Форпост». Рівно рік тому він прийняв свій бій під харківським містом Вовчанськ.

Мрія служити — з дитинства

Сергій завжди хотів служити країні. Натхненний розповідями свого дідуся, ветерана Другої світової війни, з дитинства твердо вирішив — буде кулеметником.

Але доля внесла свої корективи. Закінчивши Білоцерківський інженерний коледж, до 20 років присвятив роботі у Сарненській ЦРЛ на посаді техніка медичної апаратури.

Давня мрія не покидала Сергія Михайловича, тому у квітні 2024 року почав свою службу в лавах прикордонників.

Сергій Сосюк. Фото: надане донькою

Поранення і повернення

Особливо складною, за його розповідями, була осінь 2024. Спроби росіян захопити Вовчанськ, криваві штурми та евакуаційні виходи. Маючи хорошу знання з медицини за роки роботи в лікарні, Сергій часто надавав першу допомогу побратимом прямо на полі бою, повертав тіла загиблих воїнів родичам і навіть ділився останнім турнікетом для близького.

Так сталося і в листопаді 2024, коли Сергій Михайлович отримав своє перше тяжке поранення. Після — довгі місяці реабілітації та повернення до війська.

До бою. Останнього. У березні 2025 року.

— «Хочу, щоб мене памʼятали Героєм» — тато так завжди казав, бо для нього краще було гідно померти, ніж не піти на завдання. Тому він знав, що той вихід у березні стане його останнім, але нам не казав , — пригадує донька Леся.

Памʼять, яка залишилась

Колеги, рідні та друзі завжди говорили про Сергія Михайловича як про хорошу людину, вірного друга та трудолюбивого працівника. Бо він був щиро відданий своїм принципам, знаючи, що йде у свій останній бій.

11-річна дочка воїна Даринка підтримувала тата своїми малюнками, а він її — фото сходу та заходу сонця на Харківському небі.

Малюнок Дарини, доньки захинсика. Фото: надане донькою

За день до загибелі старша дочка Сергія Леся написала вірш, присвячений йому. Каже, не тільки тато — сама відчувала неминучість долі.

Я бачила смерть

Як вона стоїть за спиною

У того, хто так боїться

Відповідати

Хто боїться думати

Та промовляти

Її імʼя вголос

Вона за плечем у того

Хто досі боїться