«Ми можемо підлаштуватися, вони — ні»: фахівчині із Сарн про дітей із розладами аутичного спектра

02 квітня 2026 р. 20:32

02 квітня 2026 р. 20:32

Щороку 2 квітня у світі відзначають День поширення інформації про розлади аутичного спектра (РАС). Якими є перші ознаки, чому важлива комплексна робота, послідовність дій і залученість батьків та як сприймають світ діти з РАС? СарниNews.City запитали у фахівчинь: виховательки інклюзивної групи в дитсадку Тетяни Бородавки та корекційної педагогині у школі Варвари Антоніч.

Що таке РАС?

Розлади аутистичного спектра (РАС) виникають внаслідок порушення розвитку головного мозку. Люди з РАС можуть мати труднощі у спілкуванні та взаємодії з іншими, почуватися дискомфортно в нових середовищах чи ситуаціях або ж часто повторювати певні дії. У МОЗ зазначають , що РАС — це стан, а не хвороба, тож вилікувати його не можна. Проте можливість адаптувати людей із РАС до соціального життя є. У цьому допомагає рання діагностика та комплексна робота фахівців.

— Простими словами розлад аутистичного спектра — це особливість розвитку дитини, яка впливає на все, особливо на те, як вона дивиться на цей світ, як його сприймає, як спілкується і як поводить себе. Вони по-іншому виражають емоції, реагують на ситуації, звуки, дотики. Не люблять шуму, надто яскравого світла, зайвої тактильності. Для них складні переїзди, зміни, нові речі. Усе нове треба вводити поступово, а зміна будь-чого в режимі — це потрясіння, — зазначає Варвара Антоніч , корекційна педагогиня.

Варвара здобула ступінь бакалавра у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за освітньою програмою «Корекційна психопедагогіка та логопедія». Ділиться: хотіла не просто навчати, а робити щось більше. Тож обрала спеціальність, де змогла би бути корисною для тих, хто цього потребує найбільше, — дітей з особливими освітніми потребами. Наразі Варвара працює логопединею та асистенткою вчителя у школі. Її робота полягає в допомозі дітям, зокрема з РАС, краще адаптуватися до навчального процесу, виконувати навчальні завдання та взаємодіяти з однокласниками. Також розвиває мовлення, комунікаційні навички й підтримує дітей у навчанні.

— Щоденність і рутинність допомагають дітям із РАС почуватися більш безпечно. Коли вони знають, що буде далі, то ніби контролюють ситуацію і легше включаться в реальність. Якщо їх оточують спокійні й доброзичливі дорослі з чіткими інструкціями, якщо є регулярна підтримка, комплексна робота фахівців, батьків і вчителів, то можна помітити позитивні зміни. Діти можуть почати краще комунікувати, взаємодіяти з іншими, розуміти інструкції, звертання, легше висловлювати потреби, ставати більш самостійними. Якщо мають інструкції, то можуть бути незалежними в самообслуговуванні, знати, як взаємодіяти з однолітками. Важливо допомогти саме дітям, щоб дорослими вони могли дати собі раду і, можливо, ходити на роботу. Найважливіше — це системність і терпіння, — підкреслює педагогиня.

Робота з дітьми у школі. Фото: Надане Варварою

Ознаки розладів аутистичного спектра

Діагностування РАС часто є складним, утім перші ознаки можна помітити доволі рано. За даними МОЗ , дитина може не підтримувати зоровий контакт, рідко усміхатися, не виявляти радісних емоцій (до 6 місяців), не реагувати на імʼя, не виявляти щасливих, сумних чи роздратованих виразів обличчя (до 9 місяців), не вказувати на предмети чи не простягати руки (до року), не вказувати на предмети, що привертають її увагу (до 1,5 років), не помічати емоції інших (до 2 років), інших дітей чи може не намагатися долучатися до ігор із ними (до 3 років). Серед ознак також часті повтори слів, фраз, постійна гра однією іграшкою, фокус на окремих предметах чи вимагання дотримання послідовності дій. Діти з РАС можуть виставляти предмети в ряд, або ж засмучуватися, коли порядок змінюється. За наявності ознаків слід звернутися до педіатра.

— РАС проявляється по-різному. Зазвичай діти вловлюють рухи та звуки, але не діти з РАС. Вони не реагують на звертання, імʼя, можуть дивитися в одну точну, повторювати одні й ті ж рухи, наприклад, розкачування чи махи руками, можуть гратися іграшками чи предметами одного кольору чи форми, навіть кілька годин поспіль. Дуже привʼязуються до людей, але важко впускають нових. Дуже дотримуються розпорядку дня. Насторожити також може ходіння на носочках. Батьки інколи не реагують, скидають на складний характер, балуваність чи відлюдькуватість. Але основні сигнали — це відсутність зорового контакту, однакові дії та різка реакція на зміни. Краще дарма перехвилюватися і звернутися на ранню діагностику, вчасно помітити, почати допомагати дитині соціалізовуватися, почати корекцію й фахову допомогу. Чим раніше, тим краще, — наголошує Варвара Антоніч.

Адаптація в навчальних закладах

Діти з розладами аутистичного спектра в дитсадках і школах можуть поводити себе по-різному: уникати контакту, гратися і працювати наодинці, переключатися між завданнями, хотіти взаємодії, але не розуміти правил. Їм також може бути складно утримувати увагу чи слідувати складним інструкціям. Тож, щоб забезпечити інклюзивну освіту та індивідуальний підхід до потреб, у дитсадках працюють асистенти дитини з особливими освітніми потребами, у школах — також асистенти чи корекційні педагоги. Це може бути як соцпрацівник, так і уповноважена людина, якій довіряють батьки.

— Дитина з РАС — це не завдання одного вихователя. Підключається команда спеціалістів, або ж «по-народному» група підтримки. Ми називаємо їх командою супроводу. Це фахівці, які допомагають дитині й закріплені за нею: асистент, психолог, логопед, реабілітолог, дефектолог. Встановлюються відповідний рівень, необхідна кількість занять та індивідуальна програма розвитку, оскільки дитина з РАС не працює за загальною. У дитсадку є асистент дитини та асистент вихователя. Асистент вихователя може займатися з кількома дітьми одразу й допомагати вихователю із загальною групою, тобто бути «на підхваті», це колосальна підтримка. Асистент дитини працює лише з нею. Це може бути й мама, тобто людина, яка зацікавлена в тому, щоб дитинка була в колективі, розвивалася й соціалізувалася. Так дитина поступово входить у колектив, отримує базові знання й навички, необхідні для того, щоб продовжувати входити в суспільство, — ділиться Тетяна Бородавка , вихователька ясла-садку №9 «Росинка» в Сарнах.

Тетяна є магістеркою дошкільної освіти (Волинський національний університет імені Лесі Українки) і має 20 років досвіду роботи в дошкільних закладах. З дітьми з особливими освітніми потребами працює із 2019 року і протягом останніх шести років є вихователькою інклюзивної групи. Щоб краще розуміти потреби дітей, зокрема з РАС, систематично підвищує свій фаховий рівень. Педагогиня зазначає, що попри роботу команди спеціалістів, основним фактором у процесі соціалізації та адаптації дітей є залученість батьків:

— Співпраця з батьками та їхня зацікавленість — це головний аспект. Якщо вони не звертають уваги, кажуть, що «переросте», то нічого не спрацює. Будь-який спеціаліст, що працюватиме з дітьми з РАС, насамперед має бачити зацікавленість батьків. Бо скільки спеціалістів не взялося би допомагати, саме батьки керують процесом, бачать, з якими фахівцями треба продовжувати співпрацю, щоб робота була ефективною, — зазначає Тетяна.

Розвиваючі ігри для дітей. Фото: Надане Тетяною

Корекційна педагогиня Варвара Антоніч наголошує, що кожна дитина з РАС потребує індивідуального підходу, оскільки має власний рівень розвитку, соціалізації, а також особисті інтереси та труднощі. Основа роботи з дітьми із особливими освітніми потребами — це підтримка, розуміння і чітка структура.

— Такі діти звикли гратися чи проводити час зі своїми рідними або на самоті, тож робота полягає в тому, щоб вони звикли до соціуму. Із першого заняття має бути чіткість і максимальна простота завдань, короткі інструкції і зрозумілі фрази. Важливо помічати, що заспокоює, що викликає дискомфорт, яким тоном краще говорити, обов'язково помічати успіхи, хвалити, щоб діти мали мотивацію. А ще — терпіння, розуміння і доброзичливе ставлення. У спілкуванні важливо поважати особистий простір і входити в їхній темп: не квапити, не через силу, а з розумінням. Ми можемо підлаштуватися, вони — ні, — підкреслює Варвара. — Їм треба стабільність і передбачуваність. Звичайні буденні ситуації можуть сприйматися дуже складно, тож має бути чітка інструкція на день, за якою вони діятимуть без відхилень. Тобто встали, вмилися, поїли й пішли переодягатися, але не інакше. Вони не можуть переставляти ці дії між собою .

Як взаємодіяти з дітьми з РАС

Звичайне середовище для дітей із розладами аутистичного спектра може бути складним у сприйнятті. Через перенасиченість звуками, світлом, кольорами, людьми чи дотиками може виникати сенсорне перевантаження — стан, коли мозку важко опрацювати кількість чи інтенсивність «подразників». І, оскільки дітям із РАС важко висловити свої емоції, вони виражають їх криком, замкнутістю чи істерикою.

— Часто заважають інтегруватися в суспільство не особливості розвитку, а нерозуміння оточення. Люди неправильно сприймають їхню поведінку. Можуть думати, що дитина невихована, ігнорує інших, поводиться дивно, не ставиться до старших, як всі звикли, хоча насправді їй просто складно взаємодіяти і вона виражає свої емоції так, як може. Труднощі можуть виникати через сенсорне перевантаження, спілкування, адаптацію в середовищі. Але кожен з нас може зробити середовище комфортним, якщо проявлятиме повагу й розуміння. Не треба поспішати, засуджувати, кидати погляди, перешіптуватися. Зараз таких дітей у суспільстві дуже багато. Краще проявити розуміння, ставитися толерантно, не підходити й не втручатися, якщо не просять. Ці прості речі — прийняття, доброзичливість, готовність прийти на допомогу — властиві кожному, — зазначає Варвара Антоніч.

Наразі в Україні немає точних відомостей щодо кількості людей із розладами аутистичного спектра, особливо серед дорослих, — багато випадків є недіагностованими. Станом на 2023 рік, за даними НСЗУ, на обліку перебувала майже 21 тисяча дітей.

— Раніше, звісно, діти з розладами аутистичного спектра теж були, але вони були не такими соціалізованими. Зростали в сімʼях, їх не показували, бо ж «це моя проблема», «нікому не буду казати». Але зараз вони соціалізуються, з ними співпрацюють і їм допомагають. Нам здається, що їх стає більше, і, можливо, так воно і є. Проте все виходить на такий рівень, що можна допомогти. Є багато кваліфікованих фахівців. Треба лише не ігнорувати і працювати з цим, — наголошує Тетяна Бородавка.

Нагадаємо: у лютому цьогоріч на сайті Рівнеоблради опублікували проєкт рішення про проведення громадських обговорень щодо «припинення Спеціальної школи №1 у селі Чудель». Утім після суспільного резонансу, обговорень і звернень батьків питання вирішили зняти з порядку денного сесії.

— Це цілковита зміна середовища для цих дітей, їхнього життя. Не всі вони зможуть соціалізуватися, піти у звичайну школу, не кожен із батьків зможе вчити їх самостійно. Йдеться не лише про дітей із РАС, а й загалом із особливими освітніми потребами. Для них уже звичні інструкції, вчителі, розклади дня. Ці школи потрібні, бо інакше діти просто будуть вдома , — ділиться педагогиня Варвара Антоніч.

Рівненські