Чернігівщина–Ірпінь–Володимирець: як жінка почала власну справу завдяки гранту

19 серпня 2026 р. 20:30

19 серпня 2026 р. 20:30

Юлія Гладишева після початку повномасштабної війни переїхала з Чернігівщини спочатку до Ірпеня, а потім у Володимирець. Тут вона не стала чекати, поки знайдеться підходяща робота, а вирішила скористатися тим, що вже вміє. Знайшла інформацію про грант «Власна справа» , написала бізнес-план, отримала фінансування і відкрила барбершоп «Дофамін». Перші місяці працювала без прибутку, але поступово сформувала свою клієнтську базу. Сьогодні Юля говорить не тільки про роботу, а й про те, як важливо не загубити себе в цій роботі, мати час для дітей і не боятися змін.

Юля не одразу погодилася на інтерв’ю . Не тому, що не хотіла говорити – у неї просто багато роботи. Настільки багато, що, як вона сама зауважила, іноді їй фактично не вистачає часу навіть нормально пообідати. Домовилися зустрітися наступного дня. І вже після нашої розмови я подумала: ця перша деталь багато говорить про нинішнє життя Юлі. Вона таки створила справу, яка зайняла своє місце в її житті.

Але за цією зайнятістю є ще дещо, що мені запам’яталося найбільше: Юля – тепла емоційно, атмосферна, щира, відкрита. Вона не боїться комунікувати, легко говорить про себе, про роботу, про невдачі, про дітей, про втому. І в цьому є довіра. Може тому до неї йдуть клієнти? А почалась історія бізнесу в її житті зовсім не з барбершопу…

Переїзд, який змінив життя докорінно

Юлії 35 років. Вона мама двох дітей. Ще до повномасштабного вторгнення вона не звикла сидіти без роботи. Каже, що їй постійно потрібно чимось займатися, щоб «мозги варили».

У б’юті-сферу вона прийшла у 2019 році. Починала з колористики, працювала адміністраторкою у салоні, потім навчалася, освоювала нові напрямки. Коли була в декреті, створила інтернет-магазин подарунків: працювала за системою дропшипінг. У 2023 році зареєструвала ФОП і вже офіційно працювала сама на себе.

Але війна внесла свої корективи. Частина підприємств, з якими вона співпрацювала, закрилася, один із найбільших постачальників був зруйнований. Інтернет-магазин поступово припинив роботу. Після цього були переїзди. З Чернігівщини Юля з дітьми перебралася до Ірпеня, вже після його деокупації. Там прожила близько трьох місяців, а потім приїхала у Володимирець. Для неї це був новий етап життя: «спочатку взагалі була, напевно, паніка і така розгубленість – а що тут робити, а куди піти?»

Юля згадує, що думала про звичайну роботу: продавцем у магазині, офіціанткою. Почала ходити по місцевих салонах, питати, чи можна працювати за відсоток або орендувати місце. В одному із салонів попрацювала близько двох тижнів. Але поруч була людина, яка в потрібний момент нагадала їй про те, ЩО вона вже вміє. Це була мама.

Юля кілька разів упродовж нашої розмови поверталася до неї. Ім’я мами вона не називала, але з її слів було зрозуміло: це її головна опора. У складні часи, коли приходило розчарування чи духовний спад, мама була тим щитом, який не давав зупинитися. Коли Юля сумнівалася в починаннях, мама казала їй укотре: «ти стільки навчалася, стільки вкладала у б’юті-сферу, то чому б не спробувати працювати за фахом». І Юля спробувала.

«А що я можу робити тут?» – пошук можливостей

Юлі потрібно було звернутися до центру зайнятості, щоб отримати довідку для оформлення статусу ВПО. Вона прийшла вже наприкінці робочого дня, щоб узяти перелік необхідних документів. Поки їй готували список, вона побачила на столі керівника Івана Рябченка брошуру про державні грантові програми. Запитала, чи може скористатися такою можливістю. Виявилося, що може.

«І воно от якось, от з того моменту, напевно, і пішло», – згадує Юля. Вона почала розбиратися в умовах програми, читати, думати над бізнес-планом. І тут проявився її характер.

«Якщо мені морду за це не дадуть, то я буду пробувати» , - сміється вона. Саме так Юля й вирішила: спробувати знову започаткувати бізнес. Мама схвалила ідею, як завжди.

«Дофамін» – це про неї

Барбершоп теж не виник з «нічого». За роки роботи у б’юті-сфері Юля встигла пройти різні етапи. Спочатку була колористика. Потім вона навчилася стригти. Причому стригти спочатку не хотіла: «Я казала: я ніколи стригти не буду, це не моє. Чоловіків я стригти взагалі боялась навіть… Як це – чоловіка стригти, хіба лише свого.»

Потім одна клієнтка переконала її піти навчатися. Юля поїхала до Рівного, де обрала школу з великою кількістю практики. Після навчання стажувалася у Вараші. Згодом почала більше працювати з чоловічими стрижками, голінням, оформленням бороди. Тому у Володимирці вона вже мала не тільки бажання працювати, а й професійний багаж: «Я приїхала у Володимирець, в мене навіть думки не було відкривати саме салон... В мене потім була ідея, що це має бути барбершоп, і все».

Поступово ідея стала конкретною. Так з’явився «Дофамін». Я не питала Юлю окремо, чому саме так вона назвала свій барбершоп. Але під час розмови вона сама до цього повернулася. Для неї ця назва більше про неї, ніж про клієнтів. «Дофамін» – це її внутрішня наснага, те, чим вона живе. Її духовний стержень, її бажання щось робити, рухатися, розвиватися, придумувати нове. І тому вона так говорить про свій робочий кабінет і сам барбершоп. У нього вкладені не тільки гроші. Там є її характер, її бачення, її праця, її відчуття простору. Можливо, саме тому сьогодні Юля не готова просто запросити до цього приміщення іншого майстра і віддати йому частину свого простору.

Грант: від ідеї до бізнес-плану

До відкриття барбершопу треба було ще дійти. Юля працювала вже з листопада, а відкритися змогла у лютому. Увесь цей час чекала на грант. Найскладнішим для неї виявилося написання бізнес-плану. «Складне саме написання бізнес-плану» , – говорить вона. Але коли людина добре знає свою справу, захищати її ідею вже простіше. Юля пояснює: під час онлайн-співбесіди важливо не завчити правильні слова, а розуміти, що саме ти хочеш робити: «Якщо ти робиш справу, яку ти любиш, якою ти займаєшся, то це можна навіть сказати легко».

Їй допоміг і досвід, який вона отримала ще до б’юті-сфери. Юля навчалася в університеті за спеціальністю, пов’язаною з харчовими технологіями, а потім почала здобувати економічну освіту. Через вагітність навчання не завершила, але продовжила самостійно вивчати економічні дисципліни. Виконувала студентські роботи на замовлення, навчилася рахувати й працювати з економічною інформацією. Ці знання стали в пригоді, коли вона писала грантову заявку: «Оце знання зараз вплинуло на те, що я писала грант, розуміючи по економіці, що з мене хочуть, навчилася рахувати».

Перші місяці в перукарській справі були непростими

Отримати грант і відкрити приміщення – це ще не означає, що наступного дня в тебе з’явиться повний запис. Юля говорить про це без прикрас: перші три-чотири місяці вона працювала фактично «в мінус». Треба було працювати, вкладатися, чекати, поки люди дізнаються про нового майстра. У цей час великою підтримкою була мама. І знову в її розповіді з’являється ця жінка, яка в потрібний момент просто не дозволяла опускати руки.

Поступово ситуація змінилася: «Зараз, слава Богу, все прекрасно. Знаєте, як то жаліються, що нема роботи, я навпаки іноді жаліюся, що її багато. Хоча насправді треба радіти, бо робота є».

Клієнтська база, за словами моєї співрозмовниці, у неї формувалася приблизно рік. Частина людей приходила за рекомендаціями. Юля багато уваги приділяє самому спілкуванню з клієнтом. Особливо коли людина приходить уперше. Вона може витратити час на розмову, щоб зрозуміти, чого саме хоче клієнт. Бо фотографія з інтернету – ще не означає, що така стрижка підійде саме цій людині.

«Вони взагалі можуть приходити з однією картинкою, ти дивишся на ту картинку і думаєш: на тебе ж так не буде. І ти постараєшся просто донести свою точку зору, що в тебе так не вийде через те, що в тебе форма голови зовсім інша, в тебе структура волосся зовсім інша», – каже Юлія.

У цьому, власне, і є частина того, що я побачила в Юлі під час нашої розмови: вона легко йде на контакт, слухає, пояснює, не боїться сказати свою думку, але й не тисне нею. І, напевно, для майстрині це важлива риса. Бо людина приходить не тільки за стрижкою, а й за ментальною підтримкою.

Власна справа як спосіб повернути собі опору

Юля багато говорить про роботу. Але майже щоразу поруч із роботою звучать діти. Вона хоче, щоб вони були успішними. І працює в тому числі для них. Її позиція щодо виховання дітей: «Не дітей треба виховувати, а себе, щоб діти бачили приклад». Вона визнає: через роботу зараз бачить дітей менше, ніж хотілося б. І про це Юля говорить самокритично, бо бізнес забирає час. Але вона хоче знайти баланс.

Юля вже знає, що від постійної роботи можна вигоріти. Тому намагається залишати собі вихідні, займатися спортом, виходити на каву, кудись їздити. Каже, що їй потрібні нові враження, нова картинка, нові ідеї. Мені хочеться побажати їй саме цього: щоб разом із ростом клієнтської бази не росла втома. Щоб у її робочому графіку знаходилося місце для дітей, для себе і для тих мрій, про які вона говорить.

Що Юля радить іншим ВПО

Юля готова ділитися власним досвідом з людьми, які справді хочуть започаткувати власну справу. Особливо якщо людина серйозно налаштована, вона може допомогти розібратися з бізнес-планом, розповісти про власний досвід: «Якщо я бачу, що людина дійсно зацікавлена, я готова просто їй допомогти, розказати, що і як».

«Я не можу сказати, що я там якась супер успішна», – говорить вона.

Є ще одне у неї бажання: розвиватися далі у своїй професії. Її цікавить трихологія. Вона вже починала відповідне навчання, але воно потребує часу і коштів. Проблеми зі шкірою голови у своїх клієнтів вона бачить, тому не виключає, що згодом піде і в цей напрям.

Не боятися спробувати – формула її стійкості

Наприкінці нашої розмови я запитала Юлю про те, що вона могла б порадити людині, яка зараз думає: пробувати власну справу чи ні. Вона з усмішкою відповідає просто: «Краще відкрити і спробувати, чим потім на старості років жаліти про те, що ви це не спробували». Юля взагалі, за її словами, багато разів у житті пробувала щось нове. Займалася різними справами, працювала в різних сферах, розвивалася у б’юті, змінювала напрямки. І вважає, що цей досвід теж має значення: «Чим більше ви отак розвиваєте в собі оцю різносторонність, тим більше ви розумієте хоча би, що ваше, а що не ваше, що вам подобається, а що не подобається».

Ще одна її порада: не боятися змін. Бо життя, зазначає моя співрозмовниця, може змінитися дуже швидко. Можна переїхати. Можуть змінитися фінансові чи особисті обставини. І тоді треба шукати спосіб рухатися далі.

«В нашому житті дуже багато що міняється. Міняються обставини, можна переїхати, може змінитись фінансова сторона, особисто щось не склалося. І життя може кидати в різні сторони, тож чим швидше людина навчиться адаптовуватися до них, тим легше буде по життю», – завершує розмову перукарка–бізнесменка Юлія Гладишева з Володимирця.

Фото авторки та з архіву Юлії Гладишевої. Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду

Рівненські