Від евакуації до підтримки: як Рада ВПО допомагає інтеграції переселенців у Вараському районі

29 серпня 2026 р. 20:11

29 серпня 2026 р. 20:11

• Малий
• Середній
• Великий

Коли навесні 2022 року родина Наталії Паршикової виїжджала з Лисичанська, вони були переконані, що залишають дім лише на кілька днів. У багажнику найнеобхідніше, попереду – невідомість. Минуло понад чотири роки. Сьогодні Наталія очолює Раду з питань внутрішньо переміщених осіб при Вараській РДА й допомагає іншим пройти той шлях адаптації, який свого часу довелося пройти її власній родині.

Історія Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Вараській РДА – це не лише про проведені засідання чи виконані заходи. Насамперед це історії людей, які, рятуючись від війни, починали життя майже з нуля. І водночас це приклад того, як місцева влада, громадські організації та самі переселенці змогли побудувати систему взаємної підтримки, що працює не лише у кризових ситуаціях, а й допомагає людям інтегруватися в життя громади.

За словами голови ради Наталії Паршикової, старости МКП у Володимирці, перші місяці після переїзду для більшості родин були однаковими: невідомість, стрес, відсутність житла, побутових речей і розуміння, до кого звертатися зі своїми проблемами.

Саме тому головним завданням Ради від самого початку стало не лише реагування на окремі звернення, а створення постійного майданчика для діалогу між внутрішньо переміщеними особами, Володимирецькою селищною радою, державними установами, благодійними організаціями та громадським сектором.

Від особистої ініціативи до представництва інтересів сотень людей

Раду з питань внутрішньо переміщених осіб при Вараській РДА створили у 2023 році. Наталія пригадує, що тоді переселенців запросили на установчу зустріч разом із представниками селищної ради та громадських організацій. Головним питанням було обрання голови Ради.

– Ініціатива доганяє ініціатора, – усміхається вона. – На той момент я вже займалася питаннями нашого гуртожитку, працювала над проєктом із благодійним фондом «Рокада», люди знали мене, зверталися по допомогу. Мабуть, тому й запропонували саме мою кандидатуру.

Вона з чоловіком і дітьми також мешкала у місці компактного проживання ( МКП – далі ) і обоє мають юридичну освіту. Досить швидко фактично стала людиною, до якої зверталися за допомогою, зокрема й юридичною, не лише мешканці гуртожитку.

– У мене вдома була безоплатна вторинна юридична допомога, – жартує Наталія. – Телефонували навіть переселенці з інших областей. Хтось комусь передав номер, і люди зверталися із запитаннями: як оформити документи, куди звернутися, що робити в тій чи іншій ситуації. Якщо могла допомогти – допомагала.

Саме цей досвід і став основою подальшої роботи ради. Сьогодні вона об'єднує представників внутрішньо переміщених осіб із різних населених пунктів громади. До роботи долучаються не лише жителі Володимирця, а й представники сіл, які підтримують постійний зв'язок із переселенцями на місцях, збирають проблемні питання та виносять їх на розгляд Ради.

– Якщо дівчата із сіл знають, що буде засідання, вони перед тим спілкуються зі своїми людьми, збирають інформацію про проблеми, а потім ми всі разом шукаємо рішення, – розповідає голова Ради.

Засідання відбуваються щоквартально. На них обговорюють зміни в законодавстві щодо ВПО, державні та міжнародні програми підтримки, питання житла, соціального захисту, працевлаштування, медичного забезпечення та інтеграції у громаду.

Психологічна адаптація: як подолати недовіру й страх

Перші місяці після повномасштабного вторгнення стали для більшості вимушених переселенців періодом не лише фізичного переїзду, а й глибокої психологічної травми. Люди залишали домівки під обстрілами, втрачали майно, зв'язок із рідними, звичне життя. До Володимирця вони приїжджали практично без нічого, часто сподіваючись, що це лише на кілька днів або тижнів.

За словами Наталії, яка сама пережила цей шлях, найбільшим викликом у перші місяці була навіть не відсутність побутових речей:

– Люди були дуже закритими. Вони не довіряли. Це нормальна реакція людини, яка втратила все. Не кожен готовий одразу розповідати про свої проблеми чужим людям.

Ситуацію ускладнювали й стереотипи, які роками нав'язувалися між східними та західними регіонами України. Під час розмов із журналісткою Наталія не приховує, що багато переселенців справді приїжджали із пересторогами.

– Ну, як нам казали: «бандерівці там»... Такі стереотипи були. Але вони дуже швидко руйнувалися. Люди були приємно здивовані тим, як їх зустрічали у Володимирці – у магазинах, установах, просто на вулиці. Коли людина бачить щире ставлення, страх поступово зникає.

Одним із перших рішень, яке підтримала Володимирецька селищна рада, стало залучення психологів до роботи безпосередньо у місці компактного проживання переселенців. За словами Наталії, не йшлося про разові консультації. Психологи регулярно приходили до гуртожитку, проводили групові зустрічі, інтерактивні заняття для дітей і дорослих, спілкувалися з людьми у невимушеній атмосфері.

– Не кожен піде сам до психолога. А коли люди разом спілкуються, виконують якісь вправи, поступово відкриваються. З'являється довіра. Починають говорити про свої переживання. Саме тоді можна зрозуміти, яка допомога потрібна конкретній людині.

Особливу увагу приділяли дітям. На момент заселення гуртожитку тут проживали дванадцять дітей різного віку – від шестимісячного немовляти до підлітків. Кожна дитина по-своєму переживала війну. Хтось замкнувся у собі, хтось боявся гучних звуків, інші важко адаптувалися до нової школи та нового оточення. Саме тому психологічна підтримка стала одним із перших системних напрямків роботи.

Водночас Наталія особисто, як староста, як голова Ради ВПО спільно з владою почала працювати і над інформаційною адаптацією переселенців.

Для оперативного інформування створили спільну групу, через яку люди отримували перевірену інформацію про зміни законодавства, відновлення документів, соціальні виплати, гуманітарну допомогу, можливості навчання, працевлаштування та інші актуальні питання:

– Ми зрозуміли, що люди часто просто не знають, куди звернутися. А коли інформація зібрана в одному місці, вже набагато легше. Людина бачить, що вона не сама.

Спільно формували нові соціальні зв'язки

Регулярна робота психологів, постійна комунікація через інформаційні групи та відкритий діалог між переселенцями, громадою і місцевою владою дозволили поступово зменшити рівень тривожності. Натомість почали формуватися нові соціальні зв'язки.

Допис, поширений Агенція РУНА (@agentsiiaruna)

Переселенці знайомилися з місцевими жителями, знаходили друзів, їхні діти починали навчатися разом із місцевими школярами, брали участь у заходах громади.

– З часом цей стереотип про «схід» і «захід» просто зник. Люди почали дружити. Уже не було поділу на своїх і чужих, – зазначає Наталія Анатоліївна.

Сьогодні частина тих, хто живе у гуртожитку вже кілька років, вважають себе повноцінною частиною громади

Діти мають друзів, відвідують школи, спортивні секції та гуртки. Дорослі знаходять роботу, відкривають власну справу або працюють дистанційно.

Психологічна підтримка, яка на початку була екстреним заходом, стала одним із факторів інтеграції внутрішньо переміщених осіб у життя Володимирецької громади.

Тимчасовий прихисток не може бути домом: як громада шукає житло для людей, яким уже нікуди повертатися

Через три роки після початку повномасштабної війни одна з найгостріших проблем для внутрішньо переміщених осіб уже не гуманітарна допомога чи одяг. Для багатьох це питання власного житла. За словами Наталії, за цей час життя у Володимирецькій громаді суттєво змінилося. Хтось, знайшовши роботу, переїхав в орендоване житло. Хтось виїхав до інших регіонів чи за кордон. Інші повернулися додому, якщо це стало можливим. Проте є й люди, яким повертатися вже нікуди:

– Є сім'ї, які втратили житло повністю. Є ті, чиї домівки залишилися на окупованій території. Вони вже не бачать перспектив повернення і хочуть будувати своє життя тут. Саме таким родинам, на мою думку, потрібно допомагати насамперед.

Наталія наголошує: не всі переселенці однакові. Одні продовжують жити надією повернутися додому після завершення війни. Інші вже змушені прийняти той факт, що їхнього дому більше немає або він залишається під окупацією. Саме тому, переконана вона, підхід до забезпечення житлом має бути індивідуальним:

– Потрібно дивитися не тільки на статус людини, а й на її плани. Якщо людина хоче залишитися у громаді, працює тут, інтегрується, виховує дітей, то саме вона має бути серед перших претендентів на житло.

За словами голови Ради ВПО, тема житлового забезпечення стала одним із пріоритетів роботи координаційних рад по всій країні.

У Володимирецькій громаді вже розпочали конкретну роботу

Насамперед комісією було проведено моніторинг житлового фонду. Вивчалися покинуті будинки, безхазяйне майно, можливість передачі окремих об'єктів у комунальну власність громади для подальшого відновлення:

– Громада повинна знати, який ресурс вона реально має. Лише тоді можна планувати, кому і яке житло може бути надане, – за інформацією Наталії, цього року вже зроблено перші практичні кроки. Було надано дві квартири та одну земельну ділянку в межах відповідних програм підтримки. Хоча це лише початок, для Ради ВПО важливо, що питання перейшло із площини обговорень до практичних рішень.

Водночас голова Ради переконана: розподіл житла має бути максимально прозорим:

– Повинна бути зрозуміла черговість. Це сім'ї з дітьми, люди з інвалідністю, люди, які повністю втратили житло. Але потрібно враховувати і бажання людини залишитися жити саме тут. Бо є такі, хто відверто каже: «Я чекаю можливості повернутися додому». І це теж нормально.

Рада ВПО при Вараській РДА постійно порушує житлові питання під час своїх засідань та комунікує із сільськими і селищними радами щодо пошуку можливих рішень. Паралельно на державному рівні триває робота над механізмами компенсації за житло, що залишилося на тимчасово окупованих територіях. Наталія уважно стежить за змінами законодавства, адже саме такі рішення можуть дати багатьом сім'ям шанс почати життя заново.

– Якщо запрацює механізм компенсації за житло, яке залишилося в окупації, для багатьох це стане стартом. Люди зможуть придбати власне житло там, де вже живуть сьогодні, – зауважує юристка, голова Ради ВПО і староста МКП Наталія Паршикова

Поки що проблема житла остаточно не вирішена, але сьогодні вона вже не замовчується

У громаді ведеться облік потреб, формується житловий фонд, відбувається діалог між владою та представниками ВПО, а самі переселенці беруть участь у виробленні критеріїв майбутнього розподілу житла. Саме це, на думку Наталії, є головною відмінністю нинішнього етапу від перших місяців війни:

– Коли ми приїхали у 2022 році, головне було просто вижити. Сьогодні ми вже говоримо про майбутнє. Про те, як людям залишитися в громаді, працювати, виховувати дітей і мати свій дім. І це вже зовсім інша розмова.

Нові люди, нові історії, нові потреби: як у громаді зустрічають переселенців сьогодні

За три роки війни життя у гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб неодноразово і досить часто змінювалося. Люди приїжджали, знаходили роботу, переїжджали в орендоване житло або до родичів, хтось повертався додому, а на їхнє місце прибували нові родини. За словами Наталії, за цей час склад мешканців гуртожитку змінювався щонайменше вісім разів:

– Гуртожиток змінився, мабуть, разів вісім. Є люди, які живуть тут із 2022 року, але більшість змінюється. Людина приїхала, пожила, знайшла роботу чи інше житло, переїхала. Потім приїхали інші. Це постійний процес.

Саме тому робота ради не припиняється. Кожен новий приїзд означає нову адаптацію.

– Я завжди кажу: спочатку треба дати людині трохи часу. Хай тиждень вона просто оговтається. Побачить, де вона, хто поруч, трохи заспокоїться. А вже потім сідаємо говорити. Бо лише в розмові розумієш, що насправді потрібно людині.

Одним із останніх великих заїздів стало прибуття шістнадцяти переселенців із Костянтинівки та Дружківки. Усі вони приїхали практично без речей. У когось не було теплого одягу, у когось – елементарного кухонного посуду:

– Люди говорили про прості речі: «У мене немає теплої ковдри», «У мене лише дві тарілки», «Немає каструлі», «Немає навіть виделки».

Наталія не приховує: у таких ситуаціях першим ресурсом часто стають самі мешканці гуртожитку:

– Ми збираємо людей і кажемо: дивіться, приїхали нові сім'ї. У кого є зайва чашка, ложка, каструля чи ковдра – принесіть. І люди несуть. Так можна допомогти хоча б на перший час.

Ця взаємодопомога стала вже звичною частиною життя гуртожитку. Ті, хто ще кілька років тому сам приїхав із єдиною сумкою, сьогодні допомагають новоприбулим облаштовуватися.

Рада ВПО стала своєрідним центром координації допомоги

Після спілкування з новими мешканцями формується перелік найнеобхідніших потреб. Далі починається пошук ресурсів. Одним із партнерів у цій роботі Наталія називає Володимирецьку організацію Товариства Червоного Хреста України:

– Звертаємося до Галини Іванівни Давидюк. Вона телефонує в область, шукає можливості. Якщо можна допомогти – допомагають. Якщо ні – шукаємо інші варіанти.

Паралельно питання вирішуються спільно із Володимирецькою селищною радою та іншими благодійними організаціями. Окремі побутові проблеми допомагають закривати самі мешканці гуртожитку, адже добре пам'ятають власні перші дні після евакуації. Наталія переконана: саме така взаємна підтримка допомагає людям швидше повернути відчуття нормального життя.

Сьогодні процес адаптації нових переселенців уже має свою відпрацьовану систему

Спочатку тимчасове житло, потім знайомство з людьми, далі визначення індивідуальних потреб. Після цього пошук роботи, медичних послуг, психологічної підтримки, гуманітарної допомоги. Такий алгоритм, за словами Наталії, дозволяє уникнути хаосу, який панував у перші місяці повномасштабної війни.

Водночас вона наголошує: головне – не матеріальна допомога. Найважливіше, щоб людина перестала почуватися самотньою.

– Коли людина бачить, що її слухають, що поруч є ті, хто готовий допомогти, вона вже зовсім інакше дивиться на своє майбутнє. І тоді вже можна думати про роботу, про дітей, про життя далі, – завершує з усмішкою нашу розмову Наталія Паршикова, юристка, ВПО, староста МКП у Володимирці, голова Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Вараській РДА.

Фото авторки. Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду. Проєкт «Журналістика рішень. Інтеграція ВПО у Володимирецькій громаді» реалізує ТОВ «Володимирецький вісник» у партнерстві з ГО «Агенція регіонального розвитку «РУНА» та у співпраці з Володимирецькою селищною радою і Вараською районною державною адміністрацією. Проєкт реалізується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню Українського Медіа Фонду.

Рівненські